Глава 5

Завжди думала, що ревнувати людину, яка тобі подобається до когось іншого, занадто банально та безглуздо... Та й взагалі, ревність була для мене справжнім табу... Можливо через те, що я не мала до кого ревнувати, і взагалі кого ревнувати?? Не знаю, проте тепер моя думка змінилась кардинально, і все через появу у моєму житті Паші... Не можу сказати, що я закохана у нього, але моя симпатія нікуди не дівається, а навпаки росте.. І мені дуже цікаво до якого рівня вона зможе вирости? 
Прокинувшись зранку я як і завжди обирала одяг, снідала та дотримувалась своєї рутини... Приїхавши до школи, зустрілась із Тонею... Зізнаюсь, вона дуже класна, і ми майже одразу ж знайшли спільну мову та багато спільних тем... Смаки в нас також часто збігаються.. Насправді я була рада зустріти людину, яка може розділити мою думку але і не забувати про свою... Можливо я занадто банальна, проте для мене це важливо:) 
- Еммм... Лізо, вибач, що питаю про таке...але...Паша тобі справді подобається??- задає питання Тоня, від чого мої очі горять у здивуванні.. Стоп.. Невже це так помітно? Чи.. хтось, а я маю на увазі Юлю, розказав про це? Та ніі, вона не могла, обіцяла ж мовчати... Ні. Ні.Ні... Це не може бути вона.. 
- Чекай! Ти це про що? Паша? До чого тут він?? - намагаюсь якось викрутитися...
- Нууу, Юля мені про це розказала, по "секрету"...тому я і хотіла дізнатись, чи це так? 
- Юля? Вона?? Ооо ні.. Як вона могла? Хтось ще про це знає? 
- Отже, все таки це правда... - трохи розчаровано каже вона і додає - Ну майже всі дівчата з класу...
Всі дівчата з класу??? Та ця дівчина здуріла!!! Я ж так їй довіряла.. А вона!!! І що мені тепер робити? Сказати всім, що це просто її безглуздий жарт? О ні, це я тепер занадто безглузда... Здається, Тоня помітила мою розгубленість, тому взявши мене за руку, сказала:
- Хей! Не переймайся... Більше точно ніхто не дізнається! Ну від мене точно! Я люблю коли мені довіряють, і тому точно збережу все в таємниці!!! Обіцяю тобі!!!
Я міцно обіймаю свою нову подругу, і шепочу "Дякую!" ... На що майже одразу вона відповідає:
- Ти тільки будь обережна! Паша в нас ще й той альфа самець! Може погратись і кинути! Ти нічого поганого не подумай, я просто не хочу, щоб ти належала до його гарему, бо потім розчаруєшся...
Я кивнула головою, навіть не задумуючись над словами Тоні... А навіщо? Я вірю йому! Чому? Не знаю.. Та зараз знаю тільки одне, треба негайно знайти Юлю і вияснити геть усе... Я повинна знати, чому вона розповіла усім мій секрет!? Буквально лечу по коридору в пошуках цієї, цієї... От чорт! Хто там не дивиться під ноги? Намагаючись зрозуміти в кого я це врізалась, чую доволі знайомий голос:
- Оо, злючко?! Куди так поспішаєш? Чи може мене хотіла побачити? 
- Хах, не лести собі:)  Мені взагалі зараз не до тебе...- випалюю я своєму опоненту... Думаю, ви вже здогадались? Так! Артем власною персоною!!! Щось мені здається, що його величності, занадто багато у моєму житті... Хіба ні? Він знову хоче щось сказати, та я торкаюсь пальцем його губ, тим самим натякаю на те, щоб він по мовчав, а тоді сама швидко промовляю:
- Не зараз! Ми ще встигнемо посперечатись!! - швидко забираю свою руку, та залишаю шокованого Артема з повним вагоном роздумів.. Що? Не чекав? Невже вперше хтось закрив йому рота? Як шкода:) Добре, що в його житті з'явилась така людина, як я... Все можу собі дозволити:) 
Нарешті після досить довгих пошуків знаходжу Юлю... І на мій подив, саме в той момент вона мило розмовляла з Пашею... А щоб її!!!! Блінн, я ревную чи що? Чому ж тоді так не приємно бачити їх разом? Я вб'ю або її, або його... З кого розпочати? Що ж це зі мною?? Йома йо!!! В пориві злості відтягаю Юлю від Паші, періодично посміхаюсь хлопцю, на що він також дарує мені одну із своїх прекрасних посмішок... Охх... Як же ж на тебе можна довго злитися? Хоча... цей випадок мені взагалі не подобається!! Шоковано дивлячись на мене, подруга промовляє:
- Ало!! Лізо в тебе всі вдома? Що ти твориш? 
Що я творю? Я?? Вона зараз серйозно? Сама воркує біля хлопця, який мені дуже подобається, в тепер питаєш, що я творю? Тут одне з двох: або я з'їхала з глузду, або вона дурепою прикидається? Вдаю ніби не чую її жодного слова:
- І про що це ти там з Пашею розмовляла? Аа? 
- От воно що? Все ясно з тобою! Ревнуєш? До мене? 
Яяяя??? Та нііі!!! Це тупо!!! Ппхх, ніби немаю більше чого робити...
- Юлю, до чого тут це? Просто питаю, цікаво?? - знову прикидаюся..
- А ну так, звичайно! Ехх, що ж мені з тобою робити? Ти тепер будеш вбивати мене за кожну розмову з ним? Чи як?? 
- Не важливо, що я буду робити! Тобі що важко просто відповісти? - ледве стримую свої емоції... Блінн, я точно ревную! О це я попала!
- Окей, заспокойся нарешті... Нічого такого. Звичайна розмова однокласників... Не треба мені твій Паша... Не в моєму смаку!!! 
Ага, я так і повірила! Не в її смаку? Хах, смішно! Чи я просто перегинаю палицю? Не в смаку, так не в смаку! Але стоп! Я ж не для цього прийшла! Зовсім відбилася від головної теми..
- Гаразд! Вірю! Але є ще дещо! Чому ти розповіла всім про те, що мені подобається Паша? 
- Ой, та що тут такого!! Всі й так це бачать!!!
- Юлю, ти серйозно? Я ж просила не розповідати нікому... Довірила тобі, так би мовити, свій дорогий секрет, а ти пообіцяла, що могила!!! Як так??? - стараюсь спокійно запитати...хоча якось виходить не дуже...
- Та годі тобі!!! Гаразд, каюся!! Це випадково вийшло!!! Ну вибач Лізо! Такого більше не повториться!!! 
Вона починає обнімати мене, а стою нерухомо!!! І що мені тепер робити? Пробачте? Повірити? Еххх, вибір очевидний! Я не з тих, хто довго ображається готуючи план помсти... Як то кажуть, на ображених стіни падають:) 
За цілий день дійшла до висновку... Я ревную, сильно, сильно ревную Пашу.. Готова навіть накинутись на свою подругу, щоб тільки вони більше не розмовляли..І це дуже, дуже дивно! Він навіть не мій хлопець... Так він мені подобається, але моя поведінка:) Це взагалі нормально?