Глава 4

Пройшло вже цілих два тижні з нашого часу перебування у новій школі... І як не дивно, поки що все проходить на всі 100%. Знайшла спільну мову із вчителями, із однокласниками, освоїлася у коридорах, тому точно не заблукаю:) А якщо ще й враховувати те, що з кожним днем моя симпатія до Паші збільшується, то тут взагалі все чудово!!! Принаймні я так думаю, і сподіваюсь що так буде і надалі! Хоча я ще й досі не розумію, як так вийшло, що серед усіх хлопців мені сподобався саме він? Ай, про що я взагалі кажу!? Карі очі, темне волосся, спортивна форма, компліменти у мою сторону, як такий може не подобатись? Ну ж не могла я відчувати щось таке до Артема?! Ну ні, не посперечаєшся, він також симпатичний, сірі очі, які дуже часто спопеляють мене своєю рішучістю, світле волосся, міцна статура, вагон жартів...нуууу...щось таки в ньому є....але...точно не для мене... дивний він...дуже дивний, хоч доволі гарний:) 
Ранок.. Неохоче встаю з ліжка і майже одразу помічаю як мій телефон світиться від отриманого повідомлення... І хто ж міг так рано написати? Невже Юля? Хоча ні, вона ще точно лежить у ліжку та додивляється десятий сон... Та побачивши повідомлення від Оксани Кирилівної, трохи здивувалась... І що вже їй треба із самого ранку? Добре, що хоч в групу написала:
"Доброго ранку, учні! Вибачте, що так рано, проте вчора зовсім забула вас попередити! Сьогодні відбудеться виступ випускників до дня вчителя, а після цього невелике святкування у вигляді танців... Гадаю, що таке вас точно зацікавить, тому маю прохання одягнутись також відповідно!" 
Ооуу, танці? Круто!!! Добре, що хоч попередити встигли, а то б з'явилась вирізнялась від усіх розкішних суконь, звичайними джинсами... Хоча це ніяк не полегшило задачу! І як тепер швидко вибрати, що одягнути? Не гаючи ні хвилини, роблю легкий макіяж, підбираю своє волосся красивою шпилькою та кулею лечу до шафи... Випробування починається! Перемірявши все святкове вбрання, зупинилась на чорному топі з білою сорочкою, та довгій, облягаючій чорній спідниці з акуратним розрізом збоку... Чудово! Вигляд просто на мільйон! Сподіваюсь, що Паші сподобається?! Ой, хоча до чого тут він? Не йому судити... Проте:) 
Сидячи у школярику, Юля також позитивно оцінила мій лучок:
- Вайй, подруго та ти вогонь!!! Паші з Артемом щелепи повідпадають!!!! 
- Ти теж відпад Юлю!!! Нууу... Паша:) Але до чого тут Артем?!
- А до того, що ваші перепалки поглядами точно щось означають!!! Ну за тебе не впевнена, адже ти вже на Павлика запала, а от його...точно не такі прості як здаються!!! 
На декілька хвилин я і справді задумалась над словами Юлі, проте швидко спустилась із небес на землю... Артем?? Хах, смішно навіть подумати про таке... Я вже казала, він занадто дивний... І на моє привелике щастя, Юля знову покинула мене у коридорі, де на її місці на мене дивились знову сірі очі... Він що переслідує мене? Стараюсь просто пройти повз, та подати вигляд ніби не помітила його, проте не вийшло...
- Гарно виглядаєш! - почула від свого опонента...
- Ти теж!- кидаю у відповідь, роздивляючись його образ... Біла сорочка, де на шиї розстібнуті ґудзики та чорні джинси... Хммм...ну що ж, досить не погано, йому пасує навіть:) 
- Ти хотіла пройти навіть не привітавшись? - знову подав свій голос сіроокий...
- Еммм... Та ні... Я навіть не помітила тебе...- починаю брехати... Ну а що? Сказати, що просто не хотіла? 
- Хах.. Я вже став такий не помітний? Невидимка чи що? Чи можливо ти боїшся мене? - запитує Арсен, проникливо дивлячись прямо в очі..
- А ти що, такий особливий, що з тобою мають всі вітатися? - випалюю я... Десь у книжках прочитала, що найкращий вид захисту, напад... Питання на питання, як то кажуть:)  А потім просто йду, залишаючи хлопчика подумати над моїми словами... Ну а що? Хай знає, що я зовсім не боюся його... Нууу...хіба що трішки...коли він занадто довго дивиться на мене, або по дивному посміхається...
І ось нарешті, після нудного, як на мене виступу, всі зібрались від одній залі для танців... Поруч зі мною були і Юля, і Рита, і Тоня, і решта дівчат з класу... Загалом, компанія, яку я знала, була поруч, тому не було за що хвилюватись... Хоча, кого я обманюю? За весь цей час ми з Пашею перекинулись кількома посмішками та поглядами на додачу... І все.. Жодного компліменту чи навіть звичайного "привіт".. Обідненько, вам так не здається? Навіть цей нахабний Артем нагородив мене своїм компліменом, а він??? Юля заспокоює мене тим, що він просто втратив  дар мови побачивши мене сьогодні... Стає легше, але якось не дуже...   Та в той же момент, гучна музика значно стихла, змінившись  на тиху та спокійну... Навіть не встигаю помічати, як Паша підходить до мене та простягаючи свою руку, говорить:
- Подаруєш мені танець? 
Оговтавшись від приємного шоку, люб'язно посміхаюсь та погоджуюсь на танець.. А як інакше? Як йому можна відмовити? Та ще й до того ж, якщо він такий гарний сьогодні... Не дуже впевнено взявши мене за талію, ми закружляли у танці... Карі очі не відводили від мене погляду, від чого я ніяковіла, та була просто змушена відвести погляд хоч кудись... байдуже куди.... І тут Паша шепотом, який проникає аж до кісток, промовляє:
- Красуне, ти зводиш мене з розуму... Хіба законно бути настільки гарною? Аа? Лізо? 
Мої щоки покрилися ще більшим рум'янцем... Постріл в саме серце.. Напевно цілий день без його компліментів був вартий того, щоб почути такі слова саме зараз... Ой Пашо, здається що зовсім скоро я і сама з глузду з'їзду, або по вуха в тебе закохаюся:) І знову опустила погляд... Як же ж мені ніяково... Нарешті цей танець закінчився і я могла видихнути з полегшенням... Хоча... Я б була зовсім не проти, ще такого одного танцю, щоб він знову доторкнувся мене, щоб знову прошепотів....щоб...щоб.... І тільки но я починаю включати свої мрії, як знову звучить та сама музика, і хтось знову бере мене за руку тягнувши за собою... Приходжу в реальність з надією на те, що це знову Паша...але ні... Міцно, зовсім не соромлячись бере мене за талію, притискаючи до себе саме Артем... Мій шок сьогодні в повному шоці...І що він собі дозволяє?? Я що погодилась, чи що? 
- Злючко, тільки не починай! Ти й так віддала вже свій перший танець тому ...Паші... Другий я точно нікому не віддам...
- А що ти взяв, що я тобі його віддам? 
- Ти вже віддала! - кидає він, дивлячись в очі...
Хах, окей! Хай буде так! Танець так танець! З викликом починаю також дивитись у його сірі очі... Використаю його ж зброю! Та це його не зупиняє, і ми продовжуємо дивитись одне на одного, плавно пересуваючись у танці... На секунду мені навіть здалось, ніби між нами є дивний зв'язок... Але на щастя, здалось всього на секунду... Лунала остання мелодія, і я встигла помітити як кутики губ мого опонента розтікаються в посмішці, і він нахилившись до мене, шепоче, ледь торкаючись мого вуха своїми вустами і промовляє: 
- В тебе такий заворожуючий погляд злючко!!!:) 
І все...на такій фразі закінчується мій день... "Заворожуючий погляд?" Та невже? Та напевно найдивніше те, що після його слів, мої щоки змогли покритись легким рум'янцем... І це..це..ще дивніше ніж його погляди.. Чи я просто так реагую на всі компліменти? Сподіваюсь, що так і є..