Чи можу я знову вірити? або Фальшиві та справжні почуття

Глава 3

Ще один ранок. Ще один новий день у новій школі..  Відчуваю легке хвилювання, яке з кожною секундою все збільшується, і збільшується.. Одягнувши джинси та кремовий топ, зробила легенький макіяж та заплела своє волосся у два колоски.. Взяла сумку та попрямувала до шкільного автобуса, а вже через деякий час разом з Юлею йшла до нашого класу.. Вона щиро розповідала про свої враження та однокласників, а коли черга прийшла і до того, що вона згадала про Пашу, моє серце забилось із скаженою швидкістю... Скажу чесно, це найдивніше, що колись зі мною трапилося... Вже в коридорі, вона ніби по традиції кудись зникла.. Це мені починало не подобатись.. Всього на всього другий день у цій школі, а я почуваюся занадто самотньою... Та тільки но я згадала про самотність, Артем з'явився тут як тут... І знову цей пронизливий, довгий та спопеляючий погляд... Легка посмішка та загадкове споглядання на мене з ніг до голови... Коли він опиняється поруч, стає трохи моторошно... Чи я просто вже щось вигадую? Або він і справді дивак? Нууу, поки що це не важливо! 
- Еммм...- намагаюсь порушити його мовчанку, бо й справді стає не по собі, здається, що він вже декілька разів то на моїй шиї, то на губах, то знову повертався до очей, вдивляючись по особливому загадково...- Ти щось хотів? Чи просто вирішив на мене подивитися? 
- А з чого ти взяла, що я на тебе дивлюся? Тут є набагато кращих екземплярів, щоб подивитися! - не відводячи погляду, промовив хлопець... Ну блін, кажу ж, він занадто дивний... То дивиться на мене ніби закоханий або просто з'їсти хоче, то поводить себе, як нахабний придурок... Я заплуталась у цьому світі... Чому все так складно? 
- Ааа, ну тоді все зрозуміло! Дівчата для тебе звичайні екземпляри... Я краще піду, не хочу стати наступним екземпляром для переглядів! - спокійно, проте із вгамовною злістю та зовсім не щирою посмішкою кажу йому це, дивлячись прямо в очі.. Хай знає, що мені байдуже, але так поводитись із собою я точно не дозволю...
Розвертаюсь і просто йду! Та на моє не щастя, встигаю почути "Ти вже нею стала!" Ооо, ні солоденький... Цьому точно не буде.. Я ніколи не стану для тебе екземпляром, який можна швидко замінити... Це тобі гарантую! Чи можливо, він щось інше мав на увазі? Хоча, що окрім цього? БАЙДУЖЕ!  І так зіпсував весь мій настрій... От як я маю показатись перед Пашею в такому прекрасно- розлюченому вигляді.. А? От поясніть мені хтось! Що про мене подумає хлопець? Але чому я так парюсь? Чому впевнена в тому, що він взагалі зрозуміє мін настрій? Все це безглуздо! Лізо ти збожеволіла! 
Та тільки но я зайшла до класу, то побачила досить цікаву картину... Юля, Паша, та якась розмова між ними... Хммм, що ж, вміє подруга швидко знаходити спільну мову з хлопцями. Чомусь мене це навіть не дивує! І ні, я не ревную Пашу! Чого б це? До Юлі? Та ні! Проходжу повз цієї "парочки"не промовивши ні слова, проте навіть не встигаю зрозуміти, як хтось ловить мене за руку та притягує до себе... Карі очі зовсім поряд, серцебиття прискорюється... Саме так, Паша тримає мене за руку.... Ойойой, я зараз точно збожеволію.... Занадто жарко стало, вам так не здається? І чому він перервав ту прекрасну ідилію з Юлею? Хоча, яка я дурна, зараз це взагалі не важливо, адже він, він, і тільки він тримає мене за руку... Вперше за все життя ніяковію та відвертаю погляд... Як же ж соромно! Чому він не припиняє дивитися та тримати за руку? Хоче повністю, щоб я знепритомніла?:) Іііі... нарешті першим порушує мовчанку:
- Красуне, куди так поспішаєш, навіть не привітавшись?! 
- Еммм- вимовляю, трохи розгубившись- Привіт Паш, вибач, я просто тебе не помітила! 
- Серйозно? Мене важко не помітити! 
Еххх... Правда..Все це правда! Ну як можна не зауважити твої карі очі, а заворожуючу посмішку? От як? Як? Скажи мені? 
- Ну от бачиш, я не помітила! - далі знущаюся над ним...
- Гаразд красуне, я все зрозумів! - знову промовив хлопець, підморгнувши мені відпустив руку та попрямував до натовпу хлопців, в якому також був присутній і Артем..
Він що? Переслідує мене? Ооо, все ясно, з цими хлопцями Лізо, ти поволі сходиш з розуму! Ви ж вчитесь в одному класі, як він може тебе переслідувати? 
Після всіх уроків я поділилась із своїми спостереженнями із Юлею, на що вона сказала:
- Так...Я взагалі нічого не розумію! То хто тобі подобається? Паша? Чи Артем? 
- Юлю, ти взагалі чим слухаєш? Я ж розповідаю тобі про те, що в мене виникає симпатія до Паші, і здається, що це у нас взаємно! А от до Артема в мене взагалі ненависть! Кажу ж тобі, він ще й той дивак! Завжди оглядає мене, посміхається, а потім перетворюється на рідкісного придурка! 
- Ага.. тепер зрозуміла здається! Просто ти частіше за все згадувала про Артема, я тому і подумала.... То що Паша серйозно тобі подобається? - ніби не вірячи власних вухам запитала подруга... Йой, ну скільки можна? Ну що тут не зрозумілого? Чи її це якось хвилює? 
- Нуууу... подобається...І що з того? Ти маєш щось проти цього? Тому ти з Пашою перешіптувалась сьогодні у класі? 
- Хей! Лізо, що за натяки? Мені навіть з ним тепер говорити не можна? Я в шоці! Та не треба він мені... Страшне опудало! 
- Ну з цим я і посперечатися можу - трохи ніяковіючи починаю я, тим самим згадуючи його образ:), а потім додаю- Ну все сорі, я зрозуміла, не треба так не треба! Спілкуйся скільки влізе!
- Чудово! - засяяла подруга - Буду допомагати тобі закохувати в тебе Павлика! Ну або Артема? Там вже сама вибирай!!!
Та вона знущається з мене! Ще й сміється!!! Еххх, я тут точно не виживу! Та й можливо мені не завадить хоч маленька допомога? Правда ж? 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше