Розділ 23: " Новий план "

    Друзі разом вирушили на пошуки цих пригод і прибули до того самого загадкового міста...

– І що нам тепер робити? – з претензією запитав Блейн. – Ну молодець, Рустамчику, добре, що послухав ту ненормальну гадалку! Ми тепер незрозуміло де, на вулиці вже ніч, а я мав би в цей час спати в зручному ліжку!

– Та заспокойся ти, так треба значить, я їй довіряю!

– Довіряєш??? То треба було мене з собою пхати! Яким боком я взагалі сюди вліз? Ви у мої плани не входили взагалі!

– Тихо, Блейн! – попросив Рустик його.

– Не затикай мені рота! – вскипів напарник.

– Та заткнись!– різкіше звучав голос Рустика.

    Усі раптом прислухались. Була мертва гробова тишина. І тут... Бах! Бах! Густий дим, що ніхто нічого не міг розгледіти. Було чутно удари, хтось із друзів закричав: "Аааааааа!" і тиша. Через пару хвилин вся хмара диму розвіялась. У передмісті стояли лише дів постаті... Віка й Рустам...

– Нііііііі! – я впала на коліна й почала істерику. – Це все із-за мене! Навіщо я взяла вас із собою? Навіщо???

– Заспокойся. – Рустам присів і хотів було приобнять мене, проте я різко відкинула його руку, піднявши голову й сидячи на колінах.

– Та як заспокоїтись??? Щоб ви мали жити спокійним життям, то тягаєтесь за мною, як з маленькою дитиною, шукаючи більше проблем!– я знову схилила голову, закривши обличчя руками. Рустам сів переді мною.

– Піднімись. Подивись на мене. – Він узяв мене за плечі, ніби заставляючи подивитись своїми зарюмсаними очима в його очі. – Ти ні в чому не винна. Ми врятуємо їх. І... я маю вже план. Тільки прошу, не віддаляйся від мене, ти ж знаєш, що віл мене так просто не втечеш, я знайду тебе усюди). – він міцно обійняв мене руками.

– Я... постараюсь все виправити... обіцяю... – його футболка була мокра від моїх сліз.

– Не вздумай, чуєш, не вздумай ніколи лізти у неприємності сама! Для цього є я. Я завжди буду поряд, навіть у найгірші часи. Заради тебе я кину все і примчусь на допомогу. Зрозумій, ти – моє все. Ти сенс мого життя, цей великий шматочок серця, без якого я вже не уявляю як жити далі. Я маю вберегти тебе, чого б це не коштувало. Я люблю тебе більше, ніж своє життя!

– Я тебе також дуже люблю... Але... що нам робити далі? Який ти казав маєш план?

– Я знаю, де ми знаходимось приблизно. Недалеко звідси є база, на якій я працюю. Там є та сама книга про тебе і твої чари. Отож, давай я знайду її, а ти обучишся своєї магії. Ми повинні здивувати і перевершити того незнайомця. – вів далі май коханий. – Чуєш, а як ти інші рази керувала магією? Ти її якось опанувала хоч трішечки?

– Справді, якщо чесно, я поняття не маю, як оволодіти своїми чарами і тримати їх під контролем. Всі інші рази я чаклувала у пориві злості або від надмірного страху. Це все було випадково. Але я не хочу цього всього. Хочу звичайного життя. Вивчитись, завести сім'ю, подорожувати і таке інше...

– Можеш за це все не переживати. Коли все закінчиться, я обіцяю, шо обезпечу життя твоєї мрії, де будемо лише ми вдвох. – невеличка пауза і тут Рустам бере мене за руку. – Ну що, ж ходімо. Часу обмаль! Ми повинні врятувати їх.

– Звичайно! Вони ні в чому не винні! Я їх у це втягнула, я їх і витягну! Не дозволю тому виродку знущатися з них!

    Навіть ніч не заважала рухатись далі. Я була настроєна конкретно серйозно, дрб досягти своєї мети. Той анонім поплатиться за все!