РОЗДІЛ 21:" Агенство"

– Отож, слухай... – Рустам зробив і поринув у спогади, – Коли я був малим, батько віддав мене в надсекретне агентство. Тренування були тяжкі, але я швидко освоївся...

                         ***

            ( Спогади )

– І так, майбутні агенти. Сьогодні починається ваше навчання і крок у жорстоке нове життя. Якщо ви порушуєте правила, то знайте, наслідки будуть не найкращими. Тут з вами сюсюкатись не будуть. – голос звучав жорстко, сухо і голосно. – Отож, на рахунок розкладу. Підйом у 06:30. Хто не встає – три ночі буде чергувати при вході. А там може прийти хто завгодно: ведмеді, вороги, мисливці і так далі. Сенс нашого агентства полягає в тому, щоб виконувати нпдскладні завдання. Щоб швидко освоїтись, не проявляйте своїх емоцій: єалість тут не одобрюють. Якщо ти покажеш свою слабкість, ми з задоволенням використаємо її проти вас. Це треба для того, щоб ви не прив'язувались до речей та людей. – головнокомандувач зробив паузу. – Кожен зараз іде тепер по своїх кімнатах, на яких вас розподілили перед цим. Там лежить довідник правил. Перечитати має кожен! Хоча б одне порушення – вас тут вишвирнуть швидше ніж кошенят з будинку! А тепер марш по місцях! О 18:00 вечеря. Завтра починаємо навчання. Ах, забув про головне правило: якщо ви захочете покинути тренування – то знайте, ми прибираємо лишніх свідків.– після його єхидних слів, всі зразу послухали командира й швидко порозходились по своїх нових кімнатах.

– Привіт, я Блейн. – протягнув руку до Рустама молодий хлопчина. – Як тобі наше житло? Мені, чесно, не дуже.

– Привіт. Мені всеодно на житло. Треба готуватись до тренувань. Чим швидше всього обучусь, тим швидше всього досягну. – Рустик був холодний і байдужий до всього. 

    У кімнаті жили ще 2 хлопця і дві дівчини. Одну із них звали Кейсі. Це була молода дівчина 17-ти років, з каре і зростом 160 см максимум. Блейну вона зразу припала до вподоби і вони затоваришували.

                        *Тренування*

– Раз-два! Раз-два! А ну, пришвидшуйтесь! – він перевів погляд на бідолашну, замотану дівчину – Кейсі, рухайся, мерщій! Не смій зупинятись! Раз-два! Раз-два! – в його голосі не було ні краплі милості. Тут його увагу привернув Рустик – Рустаме, молодець! Працюєш в хорошому темпі. Ти прямо ростеш у моїх очах. – хвалив командир, – А ти, Блейне, повинен ще попрацювати над собою! Якщо будеш наполегливішим, матимеш такі ж успіхи, як і в твого напарника. 

    Ще пів години молодь тренерували й готували стати в майбутньому небезпечною зброєю – буквально живими машинами, які рушитимуть кожну перешкоду на своєму шляху для досягнення вказаних кимось цілей.

                Після тренування 

– Я йду звідси! – Кейсі була в розпачі, втомлена, – З мене досить! Я не можу це терпіти... – по її щоці побігла велика сльоза.

– Я не витримую, мені важко! Я не хочу цим займатись! 

– Ні, Кейсі, ти не можеш так! Вони ж Бог зна, що зроблять з тобою! Ми повинні пройти це. Ми маємо досягти бажаного, а потім йти на всі 4 сторони! – Блейн взяв її за плечі, намагаючись пояснити, що доки вони не перетнуть фінішну пряму, то в них не буде свого життя! Треба лише потерпіти...

– Відпусти мене! – Кейсі вирвалась із рук друга, згребла усі речі в портфель, підійшла до виходу й прочинила двері. – Я тікаю! Більше мене ніхто не знайде! Хай це місце сказиться! – дівчина грюкнула дверьми й пішла, навіть не підозрюючи, що от-от її план провалиться.

– Що я наробив... – Блейн взявся за голову й сів на підлогу, але як тільки через 5 хвилин зайшов Рустам, він різко встав.

– Що сталося? Що ти такий схвильований?– беземоціаонально поцікавився чорнявий.

– Кейсі пішла! Її ж уб'ють! Ти це розумієш??? Вона ослухалась і зараз тікає! Їй кінець... – схвильований хлопець впав на коліна від самих думок...

– Дурна. Нащо рипатись, всеодно дороги назад нема. Ну, така вже її доля. – в обличчі Рустика не колихнулась жодна емоція.

– Та як ти можеш бути таким холодним егоїстом і думати тільки про себе?! Людина в небезпеці!

– Їй вже нічого не допоможе. – продовжував далі чорнявий.

– Що ти маєш на увазі?..– в очах Блейна з'явилось занепокоєння, сам він побліднів так, ніби дементор висмоктав усю радість ( дементор – це створіння з Гаррі Поттера, яке висмоктує радість, щастя та всі хороші спогади).

– Її вже схопили, як я йшов сюди. Вони точно підслуховували вашу розмову і підібрали момент, щоб непомітно прибрати її. – Рустам це говорив впевнено, спокійно.

– Так чому ти не врятував її?! – закіпав Блейн.

– Бо тоді б я підставив і себе!

– Ти бездушна машина! Думаєш лише про себе! – Блейн підскочив і хотів було накинулись на свого друга, але той увернувся. Після цього, в розпачі, хлопчина вперше заплакав.

– Тихо. Вони все чують, все слухають. Не видавати себе, що ти щось знаєш. – Рустик мовчки почав готуватись до сну.

                  (Реальні події)

– Та й таке... – Рустам виглядав досить знічено. А ще, це не кінець всієї історії, а лише початок...