РОЗДІЛ 18:"Загадковий візит"

    Йшли ми довго. Вже було за полудень аж тут знайоме село! Невже ми дійшли?! І чому нас ніхто не шукав? О Боже, люди є! Нарешті нормальне життя, а не пусті страшні міста та села... 

– Це кінець? Ми повернулись? – зраділа Ліза.

– Здається, так! – підтримала її радість Вероніка.

– А може й не здається – втрутився й Даня.

– Ми дома!

– Треба йти до знахарки – скомандував Рустам. – Я обіцяв Віці піти до неї. Думаю, всім буде цікаво дізнатись щось цікаве як і про нашу подорож, так і про себе. Тому, Даня й Діма, ведіть нас.

– Та без проблем, головне, що ми вже майже дома. – Хлопці раділи.

    Всі дружньо втомлені покрокували в назначене місце на верхівці з Данею (він нас вів).

– Все, прийшли. – мій друг махнув рукою на червоні ворота. – Вона усіх чекає.

    Я пішла першою. Переступивши поріг будинку, зразу відчула ніби краплю потойбічної енергії й багато якоїсь магії. Так, саме магії. Й тут мою голову пронзив якийсь сильний біль. І зразу вийшла жіночка.

– Доброго дня, я Юлія. Несіть її до мене, швидко.

    Рустам підхопив мене на руки й поніс у маленький дерев'яний будинок ( поруч стояв її житловий будинок). Він поклав моє знесилене тіло на крісло. Жіночка зразу підбігла до мене й потрогала лоб руками.

– Що з нею? – подруги переймались.

– Вам усім треба вийти, мені потрібно зчитати з неї усю інформацію. Ти можеш залишитись – вона тикнула пальцем в Рустика.

– Добре. – Усі швиденько зникли з дверима, крім мого коханого. Я була знепритомлена.

– Я знала, що ви завітаєте до мене. Чекала на вас. – Юлія підійшла до мене й притулилася долонею до мого лоба. Після цього, вона взялась обома руками за мою ліву долоню. – Все не дуже добре. Ти знаєш про що я. Ти все знаєш. Про її долю, хто вона, але приховуєш. Не хочеш ранити й втратити її. Любиш дуже. По-справжньому. – жінка звернулась до Рустама.

– Так, але я маю її врятувати! Має бути хоч якийсь спосіб!

– Юначе, зрозумій, долю не обійдеш і зробиш ще гірше для Вікторії. У книзі життя цієї дівчинки її доля приречена. Лише якщо сам Всесвіт, сама доля може повернути події, виправити історію. Але це майже неможливо.

– Але я хочу допомогти їй і спробувати... – захисник не встиг довести думку до кінця, Юля перебила.

– Якщо ти й справді хочеш допомогти їй, то будь просто поруч і допомогай! І коли прийде її час, не втручайся! Доля сама розбереться. Ти мене зрозумів?

– Добре... – хлопчина був розчарований і злий, а в його очах повисла рішучість і печаль одночасно.

– Що сталось?– я прийшла в себе і жіночка зразу простягнула мені якийсь трав'яний теплий напій. 

– На, пий – гадалка сказала. – Це відновить твої сили й позбавить слабкості. Ще посидь трохи, я хочу тебе оглягути. – пані Юлія стала за мною й взяла мене за плечі. Потім почала щось бубоніти. Коли вона закінчила, я захотіла поставити їй питання.

– Перепрошую, я йшла до вас за відповіддю декількох питань. Чи можу я їх задати?

– Так, але по черзі. жінка розглядала сторінку в якійсь дивній книзі. Дуже стара й пошарпана обкладинка.

– Ну, почнемо з такого: Хто я? Точніше, чому в мене є магія?

– Задай ці всі питання своєму хлопцеві після того, як ви підете. – вона холодно відрубала. – Тобі вже краще? – Юля ніби хотіла щось попросити.

– Так, набагато легше. – В мене й справді покращилось самопочуття.

– Можеш іти. Тобі більше нічого що тут робити. А ти, хлопче, залишся на 5 хвилин. Віка, можеш почекати за дверима.

– Добре, дякую, до побачення. – Мені це здалось дивно, проте я вмеодно пішла й стала чекати. На жаль, розмову підслухати не вдалось, дуже хороша шумоізоляція...

– Рустаме, тобі потрібно розповісти їй усе самому. Усю правду. Як би тобі боляче не було, це її доля. Її шлях. Нічим ти вже не зарадиш, повторюю тобі ще раз. А якщо спробуєш влізти, то зробиш гірше. Якщо не хочеш зробити погано для своєї коханої дівчини, то зроби так, як я сказала. Але тоді, коли ви всі разом підете додому, залишитесь позаду інших. Вона задавати питання, а ти маєш чесно на них відповідати. Все, іди. І скажи іншим заходити по черзі.– Вона суворо глянула, але потім зм'ягчивши погляд, додала: – До речі, ви з нею підходите один одному. – від її  слів, на обличчі Рустика з'явитись легенька посмішка.

    Я швидко відхлинула від дверей, ніби й не стояла там. Але й справді, тільки простояла там просто так, так і не почувши нічого.

– Ой, ти тут мене чекала? – вийшовши, запитав він і швидко додав: – Ти щось чула?

– Та ні, нічого не чула й не збиралась підслуховувати. Ми ж довіряєш один одному, сам потім розкажеш. – я почала тараторити все, що тільки на думку впало і, як я зрозуміла, він повірив.

– Звичайно, я тобі все розповім, але пізніше, зараз ворожка попросила позвати іншу пару. – обмовився чорнявий. – Агов, Ліза, Даня! Ідіть, ваша черга! – він почав гукати друзів.

– О, нарешті! Що так довго? – усі стояли за хвірткою в чеканнях і розповіді усіх новин. Ми вирішили вже не відповідати на ці питання.

– Сідай. – Рустам вказав мені на лавку, яка стояла посеред двору. Присівши, я відчула, що він став ззаду й повільно, хоча раптово для мене, обійняв руками за шию.

– Сідай тепер ти посидь. – Я мовила трохи наказовим тоном, забрала його руки й встала. Але я ще не встигла відійти, як Рустик шмигнув на табурет, схопив мене за талію й посадив собі на коліна.

– Пфф! – фиркнув Блейн, стоячи в декількох метрах від нас.

– Заздриш? – мій коханий не втратив. шансу підколоти давнього приятеля, але той не звернув уваги, лише закотив очі. 

    Нарешті, через 5 хвилин вийшли Єлизавета з Даниїлом, пішли Вероніка з Дімою. Тільки також побули там, приблизно, 10-15 хвилин, за ними пошкандибали Даша з Іваном, а останнім в черзі був Блейн. А хіба йому обов'язково туди йти? Він всеодно не має пари... Цікаво, що Юлія йому скаже?..