РОЗДІЛ 12:"Знову ВОНО"

...Я впала на підлогу від слабкості й сильного струсу нашого авто, яке бахнуло на дорогу, і як ні в чому не бувало, поїхало далі по дорозі. 

    Поснулась я на задньому сидінні, голова сильно боліла й була чимось перемотана. 

– Проснулася! – крикнула Ліза.

    Справа від мене сидів Блейн. Якось не сподівано. Я хотіла була піднятися й пройти на своє місце, проте голова закрутилася так, що відчула, як зараз упаду... Але мене підхопив мій викрадач.

– Ей-ей-ей, пообережніше, в тебе струс мозку, сядь, сядь, а краще поспи.

– Вікуля, ляж! – скомандувала Вероніка.– Берегти себе треба!

– Ох, добре. – відповіла я. Незабаром, заснула під помірні коливання фургону. Сон нахлинув спонтанно, неочікувано.

     Прокинулася із-за того, що машина різко затормозила.

– Йой, тут олень на дорозі валяється! – усі вийшли із авто, тому і я не завагавшись, повільно піднялась і почимчикувала за друзями. 

– Віка, навіщо ти вийшла? – запитав стривожено Рустам.

– Хотіла разом з усіма поглянути, що тут коїться... – відповіла я, неначе маленька, присоромлена дитина, я щось учворила.

    Коханий підійшов, відвів мене в сторону, подалі від інших і взяв за плечі:

– Послухай, ти маєш берегти себе. Що б не сталося, будь ласка, слухай те, що я кажу. Почуй мене, будь ласка. Якщо з тобою щось станеться – я не переживу. Зараз ми ще й знаходимося на дуже дивній та незручно тихій території. Ніхто не знає, де нас піджидає небезпека по дорозі додому. Прошу, якщо ти мені довіряєш, то тримайся поруч. – він міцно обійняв мене. Це були обійми, в яких я справді відчула його потребу в мені, тому я відповіла йому такими ж міцними обіймами.

– Я довіряю тобі – поглянула йому просто в очі, такі гарні... 

    Коли ми мали вже йти, я зупинила його.

– Зачекай. Пригнися трішки і закрий очі.

– Добре) – навіть в голосі його відчула, що він посміхнувся. Він зробив те, що мені було потрібно і я чмокнула його в щічку. – Хмм... – протягнув Рустик. – Можна дещо змінити?

    Я кивнула головою в знак згоди.

– Тоді зажмур оченята – лагідно мовив він і я слухняно їх прикрила. Через секунду відчула його гарячі губи на моїх губах. Нам було так добре, ніби ми одні в цілому світі. Тільки я і він. Нікого більше й не потрібно.

– Ці двоє голубчиків гланди просто провіряють – роздався невдоволений голос Блейна.

– Ой, блинчик, заткнись. – присік викрадача чорнявий. – Тобі б також не завадило б знайти собі дівчину.

    Блейн закотив очі. Зрозуміло було, що йому неприємно.

– Менше точіть ляси, запригуйте у фургон. Я вас чекати не буду. – мовив викрадач.

– Так кажеш ніби це ти тут за кермом – насмішкувато кинув йому Даня.

    Наш новий учасник команди знову незадоволено закотив очі й кляцнув язиком, проте він зайшов у машину і ми рушили.

    Через 20 хвилин сталася неприємна ситуація.

– Друзяки, здається, у нас бензин закінчується. – мовив Даниїл не дуже радісно. – Треба шукати заправку поблизу. Хоча, здається тут навряд чи є вона, навколо глухий ліс.

– Їдемо, допоки не станемо – відказав рятівник серйозно.

    По дорозі Діма включив музику, тому дівчата радісно їхали й співали з думками, що все погане вже позаду. Я з тривогою зайшла в телефон і замітила невідомі повідомлення...

– Ну що, скучила за мною, солоденька?

– Не називай мене так! Що тобі потрібно?! Відстань від мене! Хто ТИ вже? – тіло начебто паралізувало, проте я старалася не показувати цей страх навіть через телефон.

– Хахаха, той же самий)

     Заблоковано контакт.

– Я ж не відстану. Краще здайся сама, бо тоді друзям твоїм буде також непереливки! Я знаю, що ви їдете в місцевості, де навколо – один ліс. А ще у вас бензин скоро закінчується, буде все погано, хахаха!

– Ні, заткнись! – в горло підійшов комок, хотілось кричати, та не могла. І не треба робити лишній галас, не хочу лякати друзів. Я навіть плакати не можу...

    Я маю комусь розказати. Але кому? Не хочу Рустама ув'язувати в небезпеку. Проте якщо там буде справді піджидатиме нас щось погане? Я повинна пожертвувати з собою щоб врятувати іншим життя. Є ідея!

– Вибачте, а можне з кимось поміняти поміняти, щоб я підсіла до Рустама ?– в той момент він якраз був за кермом, а поруч сидів мій друг. Я якраз встигла видалити переписку з цим анонімом. 

– Так,давай поміняємося, Віка. Якраз хотів сісти до Лізи) – він зрадів, тому ми швидко махнулися сидіннями. Пощастило, що на передніх сидіннях погано доходив звук до всіх інших, тому я могла все пошепки розповісти. Вид у мене був доволі похмурим, й по погляду коханого зразу здогадалась, що він усе зрозумів.

– Вікусь, щось сталося?

– На жаль, так... – я чимбільш старался не показувати, що сталося щось дуже страшне, проте мої руки трусилися.

– Розповідай все по порядку, не нервуй, заспокойся.

– Знову... Знову цей невідомий номер мені писав! Сказав, що нам буде непереливки, коли закінчиться паливо в автомобілі...– тепер а мене трусились не тільки руки, а й колінця і взагалі, все тіло. 

– Тихо, тихо маленька моя, я поряд. Все буде добре, я тобі обіцяю. Клянуся. Захищатиму кожного. Та й плюс, я не один, зі мною моя команда і ми разом усі впораємось. Я тебе кохаю, і настільки сильно, що не можу виразити словами. Уже не уявляю цей світ без тебе, тому зроблю все, щоб ти була в безпеці.

    В цей момент дуже хотілося обійняти його, притулитися, але не могла. Він за кермом же. Коли настане день, де в нас не буде цих небезпечних пригод, я буду жити як звичайна дівчинка, закохана в надзвичайно гарного хлопця...

– О-оу, здається, бензин кінчився – мовив мій супутник так, ніби був готовий до всього й ні за що не переживав, у відмінності від мене. Хоч і знала, що приблизно приблизно очікує, але страшне переймаюся... Боюся зазнати втрат у близьких вже для мене людей... Ще й стемніло, а навкруги – ні душі, ні жодного звуку. Анічогісінько... Маме це мене й насторожує. Тиша – найстрашніша для мене зброя.