РОЗДІЛ 8:"Танець"

Ранок.

– Вікааа, – шепоче Ліза. – Вікааааа! – трішки голосніше мовила вона. – ВІКА – ледве не крикнула подруга.

– Га? Що? Де? – спросоння я нічого не розуміла, що коїться. Ще й такий сон був гарний... Глянувши на вікно, побачила, що воно привідчинене. І не так, наче на провітрювання, навскоси, а повністю трохи привідчинене.

– Вставай! Уже 09:00.

– Блііііін, точно! Їдемо в БЦ (це скорочена назва великого міста, більше за містечко, де живу я, але їхати туди – 40 хвилин).

– Так так так, по подарунки для Дані.

– Тоді швидко, чому ми зволікаємо?

Ми чимдуж одяглися, попили чаю з тортиком, який спекла бабуся Таня і солодощами, які я привезла. Доки одяглися, дійшли до зупинки, вже була 10:00!

Сіли в автобус. Ми дуже швидко доїхали до станції "Вокзал", сіли на 14 маршрутку й домчали до одного з двох навідоміших торгових центрів у місті. Зайшовши, ми й не знали, куди йти, що купувати і взагалі дарувати. Ліза хоча б зробила саморобні подаруночки, а я ж то анічогісінько!

– Пропоную подарувати парфуми. – це перша ідея, яка прийшла мені в голову.

– О, класно! Давай ти одні, а я інші якісь. – Лізі зразу сподобалася моя влучна думка.

– Тоді ходімо швидше вибирати!

    Знайшли справді круту парфумерну. Вибір тут безкінечний! Аж очі розбігаються. Проте, ми знайшли своїх фаворитів. Далі я придумала купити класні сонцезахисні окуляри, а Ліза – модний пояс для джинсів.

– Мій любий буде наймоднішим! – подруга зацінила наш із нею вибір покупок. – А ще пропоную піти купити смаколики. Знаю, він любить гостре, тому давай купимо китайські смаколики!

– О! Чудово! 

 Зайшовши у "Сільпо", ми знайшли безліч китайських та японських гострих дрібничок! Але, думаю, що це пекуче потрібно заїсти чимось солодким. Треба знайти відділ з щоколадними батончиками та різнокольоровими желейками. Буде бомбезний "бокс" для нього!

– Я тут недавно згадала, у Дані лопнув футбольний м'яч. Давай я подарую йому новий?– у Єлизавети світилися очі від ідей.

– Взагалі буде супер! Оскільки він обожнює футбол, то я подарую йому футболку від "Real Madrid CF".

    Вже була 12:30, потрібно їхати назад у село, щоб підготуватися до свята. Дорога була недовгою, за вікном виднілися дерева, у яких тільки-но бруньки перетворилися на маленькі листочки. Вийшовши з автобуса, у ніс вдарили різноманітні пахощі: цвіт яблунь,  вишень та абрикос. Прооосто дивовижно!

Прийшовши додому, ми швидко нафарбувалися і закрутили бездоганні локони. Впакувавши подарунки, я ще встигла зробили листівку, з довжелезним текстом побажань. Що ж, пора іти.

    Погода була прекрасна! Світило ясне сонце, а небо було настільки блакитне, аж наче синє... А повітря... Повітря таке чисте! Іменинник вже чекав нас біля воріт.

– З Днем Народження тебе! З Днем Народження тебе! З Днем Народження, Даня, з Днем Народження тебе! – ми вдвох одночасно вручили подарунки й побажали безліч гарних слів.

– Щиро дякую вам, дівчатка. Мені дуже приємно!

    Ми мали їхати на дачу в сусіднє село. По дорозі я захотіла зайти у телеграм і побачила там повідомлення: " Привіт. Як ти?". Воно було написане о 00:00, саме тоді, коли я захотіла прогулятися посеред ночі. 

– Лізунь, – прошипіла тихо я. – Чуєш, а ти відкривала вікно уночі?

– Ні, я не відкривала може моя мама чи бабуся зайшли до нас, відчули, що в кімнаті жарко і відчинили вікно.

Здається, ніч була справжньою... Несподівано, був різкий поворот (нас везли батьки іменинника) і я боляче стукнулася об дверцята машини лівою рукою.

– Ай... – айкнула я.

– Що таке? – в один голос поцікавилися друзі.

– Та нічого, просто вдарилася. – Але поглянувши на руку, побачила цяточку. Це був слід від уколу... Я досі не можу повірити, що зі мною усе це відбувається насправді! Як у якомусь фільмі жахів, ніби мене взяли туди у головну роль...

    Приїхали! Вже деякі друзі Даниїла чекали біля воріт. Ми жаритимемо шашлики, гратимемо в ігри, ходитимемо гуляти по селі, пішки зможемо сходити в сусіднє село.

     20:00. Іменини в самому розпалі! Я познайомилася з багатьма новими, приємними людьми. Дівчат було дуже мало, оскільки Даня спілкувався лише зі мною, а Ліза – його дівчина. Всі інші дівчата попали сюди, як пара для свого хлопця і щоб подрузі й мені не було скучно. 

21:30, і починаються танці, як завжди в кінці всіх свят. Підлітки об'єднуються в пари, в обнімку починають танцювати під повільну музику. Але мені нема пари. Піду пройдуся, що мені робити самій?

Вийшовши, я попрямувала туди, куди мене ноги вели. Просто одним словом, в нікуди. Ніч знову була зоряна, та ще й до цього всього вийшов молодий місяць. У пам'яті у мене прозріла пісня, і я почала наспівувати: " Ніч яка місячна, зоряна, ясная, вийди хоч голки збирай... Вийди, коханая, працею зморена хоч на хвилиночку в гай...". Чому саме ця пісня? Сама незнаю... Та ще й про кохання... Віка, ти не про те думаєш! А пісня всеодно не виходила з думок і я далі співала...

Кущі зашаруділи. Я замовкла і насторожилася. Стала прислухатися. Кроки... Куди бігти?

Я зрозуміла, що не треба зволікати. У моїй голові з'явився план. У голові почав іти зворотній відлік: один... два... три! Я дременула з усіх ніг. Вдалині виднілася річка, тому біжу в ту сторону! Але далі у мене плану нема... Як варіант, стрибнути у воду або заховатися в кущах. Ну, ще є ідея різко розвернутися і побігти назад на дачу, але чи вистачить у мене сил? Або гукати на допомогу, або спробувати достукатися в чужий будинок. Але хто мені відчинить в таку пору?

Я біжу. Біжу далі. Сил майже не залишалося, а кроки наближалися все ближче і ближче... Голова вже паморочиться, дихати стає важко... Але страх узяв верх і в мене відкрилося друге дихання, надія на порятунок... В голові прозріває новий план. Мчу до річки вправо, потім різко звертаю вліво, оббігаючи таке собі "коло" й тільки повертаюся назад, як врізаюся в чоловічу постать... "Ну все, мені кінець" пролунало в моїх думках.