РОЗДІЛ 5:"Допоможіть!"

    Нарешті ранок. Я дуже довго не спала.Ще й дивний сон такий приснився: я переходжу дорогу в центрі містечка, але повертаю голову наліво, й бачу, що на мене їде машина. Але дивина в тому, що машин на дорозі не було! Звідки вона могла взятися там за секунду? І женет ся прямо на мене... Я бачу, як залишається 7, 5, 3 метри... Бах! І я лежу на тротуарі! Мене врятували... Але хто? Я так і не розгледіла...

    Я заспана, сонна пішла на кухню, щоб зробити чашечку кави. Хоч мені й кажуть усі, що кава заважає рости дитині ( саме в рості), але всеодно я п'ю її. Я й не хочу рости далі. Мій ріст 155 сантиметрів якраз мені й подобається.

    Щойно я отямилася, що сама вдома. Тато приїде десь увечері, проте вдень десь о 12:00 має заїхати й узяти свій обід. Мама пішла на роботу ще годину тому. А на годиннику лише 10:30. Тааак... потрібно придумати, чим це його зайнятися. 

    Після цих слів, я згадала усі вчорашні події, тому вирішила перевірити, чи будинок замкнений і заодно пущу песика на вулицю погратися. Буде захищати мене від усіх. Великий плюс, що він не йде ні до кого на руки окрім родичів.

Підійшовши до дверей, відкрила їх й випустила Роккі. Тільки тоді меня дійшло, що будинок був відчинений. Мама не замкнула мене. Мурашки пробігли по моєму тілу. В думках пролетіло: " Мабуть, мама забулася закрити будинок на ключ і пішла на роботу" , але з'явитися тривожні думки із-за вчорашніх подій.

    Дзенькнув телефон. Прийшло якесь повідомлення. Відкривши телеграм, я побачила повідомлення від якогось аноніма: 

–📲 Я стежу за тобою😈

–📲 Хто ти?

–📲 Не твоє діло.

–📲 Чому?

    І раптом сталося найстрашніше – він прислав фото моєї мами, як вона зранку виходила з дому...

–📲 Звідки це в тебе?! – мене почало немамовито трусити. Усвідомлення того, що хай мною стежать – жахала до смерті... Що робити? Уся моя сім'я в небезпеці!

–📲 Я ж кажу, що стежу за тобою)😈

–📲 Навіщо тобі я?

–📲 Я знаю, що ти зараз відчуваєш. Страх! Саме те, що мені потрібно.

–📲 Відчепись від мене!

–📲 Ні, ти мені потрібна!

–📲 Та навіщо я тобі?!

–📲 Тебе це не має колихати.

–📲Ще й як має!

–📲 Ні, мала стерво!

–📲 Але навіщо я тобі?!!

–📲 НЕ ЗАДАВАЙ МЕНІ ЦЕ ПИТАННЯ!

–📲 Я зателефоную в поліцію! Тебе знайдуть!

–📲 Ох, ні, не знайдуть. Тільки спробуй! Я знаю про тебе ВСЕ. Абсолютно ВСЕ!

* Заблокувати контакт *

    Сподіваюся, я позбулася цього переслідувача...

    Знову задзвенів телефон. Як страшно його відкривати... Але... була не була.

–📲 Думала, що так легко позбавитися від мене можна?)

–📲 Ну відстань від мене! Що тобі потрібно від мене???

–📲 Ти.

–📲 Я не розумію... Навіщо тобі я??? Я така, як усі інші дівчата, нічим не відрізняюсь!

    Знову: * Заблокувати контакт *

Мені страшно... Я незнаю, що робити. Поліції не зателефоную, бо тоді станеться щось погане... Якби хтось міг допомогти!

А якщо... написати другу?

–📲 Дань, привіт. Вибач, що лишній раз турбую. Мені потрібна твоя допомога.

–📲 Привіт. Що сталося?

–📲 За мною хтось слідкує.

–📲 Хто?

–📲 Я незнаю... Мені здається, він поставив камери у моєму дворі. Вчора уночі біля дому було чутно чиїсь кроки. Ще сьогодні ця невідома мені людина писала в телеграмі, що я йому потрібна, але навіщо, він не каже. Ще воно кидало мені фото, як моя мама йшла зранку на роботу.

–📲 У тебе є якась інформація про нього в профілі?

–📲 Ні, пише що номер "невідомо", юзу немає, на аватарці лише отой маніяк із фільму жахів "Крик". Аж мурашки по шкірі... Там ще й видно...кров на зображенні.

–📲 Нам було би добре зустрітися, якби не моя травма ключиці... Я б допоміг. До речі, Ліза ( його дівчина і моя найкраща подруга) їде на канікулах у село до бабусі. Ми підемо з нею гуляти ( так, і Ліза і Даня – мої найкращі друзі)

–📲 Круто вам... Ну, може щось придумаємо. А я поки що зателефоную Лізкі.

–📲 Добре.

    Я пішла зателефонувала подрузі, розповіла про ситуацію. Вона запитала:

–📞 А ти просила допомоги у мого Дані?

–📞 Тааа, але немає жодної інформації про цього незнайомця. Він сказав, що єдиний варіант – зустрітися, але як це зробити? У нього травма, із-за якої його не пустять у наше місто, бо Даня його навіть не знає, сама не поїду в село, бо незнаю там абсолютно нічого.

–📞 Я маю ідею!

–📞 Яку?

–📞 Я ж поїду на 3 дні в село до бабусі.

–📞 Так, він мені казав.

–📞 Давай я попрошу тебе взяти з собою?

–📞 Блін, було б непогано...

–📞 Та давай я попрошу, мені так скучно не буде там)

–📞 Нуууу... Давай спробуємо.

–📞 Чудово! Я скажу, щоб моя мама зателефонувала до твоєї й вони там домовляться.

–📞 Щиро тобі дякую!

Побалакавши, я пішла мити посуд і прибирати по дому. Посеред цього всього процесу, мені зателефонувала Соня й позвала гуляти, а за нею й Альбіна. Я не знала, з ким піти, тому вирішила нас "об'єднати". Запропонувала їм цю ідею. Дівчатка погодилася, мене ще й відпускають. Добре, що я встигла поприбирати. Від радощів, на позитиві, я вже трішки й забула за того прибабацаного чоловіка-шпіона. Проте, як замикала двері, згадала. Мурашки пробігли по шкірі. А якщо... він щось зробить з моїм собакою??? Треба випустити Роккі, хай бігає. Так буде більше шансів йому залишитися в живих. Як я вде казала, до рук він не йде.

    Вже знаходжуся в центрі міста, ми домовитись зустрітися в центрі міста, біля кафе "Sma4no". Тільки хотіла перейти дорогу до магазину "Копійочка", машин немає взагалі ніде, й дійшовши до половини вулиці, з'являється машина... вона женеться на мене з усієї дурі... У серці все похололо. Це кінець... У голові промайнув мій сон. Я закрила очі від страху... і відчула удар. Розплющивши очі, побачила, що лежу на тротуарі... Як???

 Вставши на ноги, я почала обтріпуватися від пилюги й в той момент підняла голову. Переді мною стояв знову він. Вкотре уже! Скільки можна мене рятувати?!