РОЗДІЛ 2: "Несподіванка – не те слово"

Ранок суботи – відчувається подих весни. На вулиці +16 градусів тепла. Я встала, відбула на танцях та англійській мові. Мама сказала піти купити тортик і цукерки в гості. Точно, гості! Я вчора про це згадувала, а сьогодні забула... Що ж це таке? Жах...Зайшовши у магазин,   я почимчикувала додому, щоб привести себе в порядок: помила голову, висушила й закрутила у гарні кучеряшки волосся, трохи підфарбувалася. Довго думала, що одягти: штани чи сукню? Зупинилася на сукні.Фуух, нарешті я вийшла з дому. Було дуже дивне передчуття. Хоча, що може статися у хрещеної?Вже пройшла кладочку біля річки, вийшла під горбаку... о вулиця яка мені потрібна, тільки вона доволі довга, але мені тільки до половини.Нарешті, її будинок, рожевенький, двоповерховий,  виділяється поміж тими, що справа і зліва. На подвір'ї коричнева альтанка, гарно оздоблена вирізьбленими гронами винограду та різними квітами.Стук в двері. Я чомусь схвильована. Вже чую, як прокручується замок у двері і вони відчиняються ...

– Привіт, Віка.

– Єгор? Привіт. Так давно не бачилися. – сказала я здивовано.

– О, хрещениця моя прийшла! Як я за тобою скучила!– О, хрещениця моя прийшла! Як я за тобою скучила!

– Доброго дня. Так, я також за вами скучила, – сказала я, видавивши із себе слова, бо вона взяла мене у міцні обійми.

– Вікуся, що ти там, як? Проходь, проходь за стіл.

– Та в мене все нормально, а як у вас справи? – запитую і простягаю їй тортик.

– Ой, та не треба було...– почала Альона (хрещена).

– Ні, треба було, я ж як не як, прийшла в гості.

– Єгоре, занеси торт на стіл.

– Ага, зараз. Ма, можна щоб до мене друг прийшов?

– Добре, тільки Віку візьмете до себе.

– Та ні, я... – почала я казати, але мене перебили.

– Та ні, Віка, підеш зі мною і з моїм другом до кімнати. Ви потоваришуєте.

– Ну добре. – погодилася я, бо зрозуміла, що інших варіантів нема.

– Але зараз ми йдемо за стіл. – сказала хрещена – Йдіть, помийте руки, а я сходжу на кухню.

– Я сходила до ванної кімнати, за мною Єгор і ми дружно пішли сіли у вітальню.

– Я зараз повернуся. – мовив Єгор і кудись відійшов.

Раптом я почула дзвінок дверей.

– Вікусь, відкрий, будь ласка, двері. – гукнула з кухні Альона.

Я підійшла до дверей, повільно провернула замок і... 

– Ти?! – сказали ми в один голос.

Ззаду роздався голос Єгора:

– О, Рустам, привіт. – сказав він, – Віка, знайомся, це Рустам.

– Дуже приємно– сказав він спокійно і протягнув мені руку. 

– Мені також – мовила я й обережно пожала його руку. Вона була гарячою.

– Нічого собі в тебе руки холодні – вів далі Рустам.

– Ага...

– От і чудово, ви вже познайомилися – сказав син хрещеної.

Ми всі прийшли у вітальню і, як на зло, він сів біля мене.

– Ну що, ви вже познайомилися? – запитала хрещена.

–Тааак... – відповіла я, стараючись бути звичайною собою та не нервувати.

– Це добре. – зраділа Альона, – Ну розповідайте, що у вас там, чим займаєтеся? Рустаме, як твоє навчання?

– Та з навчанням все добре, а як там в Італії?

– Оооой, там така краса! – із захватом розповідала Альона, – ми побували у Венеції, плавали на гондолах – не вгавала вона – нам ще й якісь пісні співали, так цікаво!

– Класно, я також хочу там побувати коли виросту – сказала я трохи замріяно.

– Усі мрії збуваються, – каже Рустам. – обов'язково побуваєш.

– Сподіваюся – мовила я, а моє тіло було все напружене і зжате від переживань.

– Сподіваюся – мовила я, а моє тіло було все напружене і зжате від переживань. Хоча, чого мені переживати? Він просто сидить біля мене, нормально балакає. Дивина...

– Ма, ми, напевно, підемо у мою кімнату – обізвався Єгор.

– Добренько, ідіть, ідіть. Нічого поганого не робіть там. – насмішкувато сказала хрещена.

Ми пішли у кімнату. Я тихо сіла на м'якому пуфику. Мовчки почала роздивлятися: з десяток кубків, медалі за 1, 2 місця з боксу. Один із найкращих боксерів. Я, сидівши у кімнаті одна, чекаючи на хлопців, почула як тихо відчинилися і мені почувся той самий запах парфумів... Як це ароматно... Знову запаморочилося в голові.

– Чого сидиш така сумна? – спитав мій "рятівник".

– Я не сумна – трохи грубувато обмовилась я.

– Та тихо, тихо – він вів далі, – Так і будемо робити вигляд, що ми не знайомі? – тихо прошепотів.

– Пропоную так. – легковажно сказала. – Взагалі не хотіла і не планувала бути з тобою знайома – відмахувалася далі я.

Ха, і чому ж це? – посміхнувся Рустам – я ж тобі життя врятував уже декілька разів.

*А й справді, врятував життя мені, якби не він, лежала я уже в лікарні б *

– Пробач... – незрозуміло звідки, виступила сльоза із-за того, що я справді несправедлива була з ним. Але чому зразу плакати??? Віка, ну ти й дивна!

– Та ну, мала, чого ти плачеш? – запитав він. 

–Я неправа...

– Можна тебе пожаліти?)– поставив таке дивне питання.

Я легенько кивнула. Я встала, а він підійшов і приобняв. Стало, якось, легше. Чомуу???

Раптом я почула якийсь "клац" і маленьку вспишку у вікні. Мені не здалося? Мої очі стали трохи налякані і після того, як я відійшла від Рустама, він це помітив:

– Чуєш, все добре? Тебе щось налякало?

– Та... Мені, напевно, здалося...

– Що?

– Та нічо...

– Кажи.

– Що у вікні була вспишка.

– Хмм... Зрозумів. – він сказав це і різко став напруженим.

– Ти щось знаєш?

– Ні, незнаю.

– Я сподіваюся, мені здалося...

Заходить Єгор.

– Ну що, чим будемо займатися? Пропоную пограти в настільні ігри, до прикладу, уно. Для розігріву.

– Ну, можна. – мовив Рустам, – Віка, ти будеш гуляти?

– Так, звичайно. – старалася бути спокійною я. – Це одна з моїх найулюбленіших ігор. – Легенько посміхнулась.

– Тоді почнемо – каже син хрещеної.

Пропоную грати на бажання – несподівано випалив мій "рятівник".

– Нууу... – затяжно мовила я, – незнаю, як хочете.