Сварог

Маловідомі мені люди назвали мене мерцем.

Дивно, але це зовсім не збентежило.

Поряд на почіпки присіло непривабливе дівчисько. Чорно-бурий, наче драний, одяг подолом витирав підлогу. Вугільний макіяж навколо очей, сталевий пірсинг губ, брови та носа і, як завершення недолугого образу, довгий чуб неоново-рожевого волосся. Спогади ніяк не виринали з пам’яті, лише самі відчуття. Ця особа не подобалась мені й ці почуття були взаємними. Зневага, розчарування та неприязнь так і точились від містика-медіума.

— Пам’ятаєш ти казав, що я марний? Найслабша дівка медіум, яку ти бачив, пам’ятаєш? — посміх повний сарказму.

— Ав-ва та-аме-е? — почув я свій безбарвний голос, який ніяк не зміг вимовити: «хто ти?»

Людина, яка гидувалася мною, несподівано взяла мою руку та переплела наші пальці. До мене повернулось тепло та відчуття надії. Оксамитовий етер поволі колихався та багряним вихором неспішно обертався навколо. Я відчув, як сили потроху повертались, а душа та свідомість стікались піщинка за піщинкою, повертаючи життя. Етер творив нові зв'язки моєї сутності.

— Вогонь та чорний попіл бачу я. Життя намарно піде в небуття...

Я відсахнувся, мені всередині почало пекти. Спробував висмикнути руку, але марно. Містик тримала міцно, сила сковувала та підкоряла.

— Лін Гу простягне тобі свій дух, як перелесник життя продовжить рух.

Я з силою втягнув повітря у легені та розширив очі, хотілося кричати від болю. Серце закалатало. Свідомість запалала міріадами іскор. Чужа воля наново перезбирала мою насправді вже мертву душу.

— Вогняна суть згорить в пітьмі. Спокусник серця належить вже мені.

Лін схопила мене за шию, підсунулася ближче та прошепотіла в обличчя:

— Запам’ятай своє нове ім’я: Сварог — тепер твоє життя.

Мені з силою затисли волосся на потилиці та поцілували. Я більше не пручався: не був здатен. Відчував, як етер покинув тіло, як повернулось звичне відчуття реальності, та як вогняними джгутами мене назавжди прив’язало та підкорило.

Я згадав усе. Спантеличення та нерозуміння — емоції що зараз вирували в моєму серці.

— Лін, якого дідька!? — відштовхнув неприємне мені обличчя.

Яскраво пофарбований містик-медіум не втримав рівновагу та гепнувся на підлогу. Наші руки роз’єднались і підлогою покотилось чорне кільце. Я скочив на ноги та почав терти губи.

— Що тут відбувається? Якого ти мене цілуєш?

— Шош, от я і першим отримав приборкану сутність. Так, активчику?

Лін, розлігшись на холодній бетонній підлозі, потягнувся за своїм чорним кільцем. Підняв та демонстративно вдягнув його на відтопирений середній палець, чітко продемонструвавши відповідний жест.

— Якого? Лін, що ти вбіса накоїла... — через наші тенета, холодною блискавкою прийшло усвідомлення: — Ти хлопець?

— Сюрприз, котику!

Лін піднявся та підійшов ближче. Поправив довгого перепаленого рожевого чубчика. Розтягнув губи у посмішці, його очі стали геть вузенькими. Він тихо, але власно прошепотів:

— Пам’ятай для всіх інших ти Корній.

— Най би ваша срака по шву розійшлася!

Біля виходу з коридору стояла Павлівна, Лінова менторка. Вона стрімко наблизилась.

— Якого біса ти зробив? Лін?!

— Приборкав етерієву сутність...

— Хай тебе сосною трісне, курвин пес! Ти хоч усвідомлюєш, що накоїв? Ти малий поганцю, що я тобі казала про повернення душ мертвим?

Павлівна схопила Ліна за рукав та відтягнула від мене. Мій медіум заляпотів:

— Його тіло ще не померло, та і ...

— Трясця! Ти бовдуре, не розумієш, що це чистої води некромантія?!

— Я врятував життя талановитому ліквідатору...

— Ти занапастив і його і свою душі! Він згниє й отруїть тобі свідомість.

Жінка замовкла та подивилась на мене довгим поглядом.

— І як тепер це звуть?

— Корній, — я випалив, не усвідомивши, що відповідаю.

— Навіть так?

Вона підняла брову, а Лін хитро усміхнувся. Жінка похитала головою, видихнула та почала терти пальцями лоба. Потім різко зупинилась та зиркнула на мене хитрим поглядом.

— Паскудство, — вона криво посміхнулась, — А ти якого поліз в еретіум? Ти що головою на гвіздок гепнувся, — вона тикнула мене у плече та тяжко зітхнула. — Твій старий засмутиться ще сильніше. Тц! Тепер мусимо вигадувати спосіб, щоб врятувати вас ідіотів від страти.

Павлівна не стала чекати поки прийдуть хлопці із відділку підтримки. Довелось самотужки відчищати коридор. Мали встигнути поки нас не помітили миряни. Я затягнув труп Орини в Олесину хату. Лін мив стіну та підлогу тими засобами, що знайшлися у квартирі. Головне, щоб не було свідків, тоді залагодити це з поліцією не стане проблемою. Родичами вже займуться інші з СКС.