Ядвіґа

Корній розвернувся так, щоб прикрити мене від незваної гості.

— Орино, ти невчасно! Знову!

— Ой, невже я вам заважаю? — вона хіхікнула. — Вибач, але Олеся сама мене на тортик запросила! Олеся, я купила київський!!! — закричала вона на всі легені.

Це стало останньою краплею. Я ніколи не любила цей пафосний торт. Ця лярва пожаліє, що на світ народилась!

— НЕЛЬЗЯ! — я згорбилась та загарчала: — Я не дозволяла ТОБІ заходити на мою територію! ГЕ-ЕТЬ!

Відштовхнулась від шафи та двома швидкими стрибками скоротила дистанцію. Рука по широкій дузі замахнулась, довгі пазурі майже дістали її горлянки. Корній встиг перехопити зап’ясток та змінити напрямок атаки так, щоб я промахнулась та завалилась на землю поряд.

Орина заверещала:

— Що це? Де Олеся! Що тут коїться! — вона зробила два кроки назад. — Корній!?!

Корній продовжував тримати мене за зап’ясток.

«Він захищає її. Вона для нього важлива»

«Він на її боці»

«Він не гідний нас»

Я підстрибнула та вивернулась у повітрі. Мої ноги вчепились Корнію у плече, а зуби встромились у руку, що з силою затисла мій зап’ясток. Він зойкнув, але не відпустив.

— Тікай! — заволав хлопець на повну.

«Він не вб’є мене. Немає сил»

«Тут він нездатний!»

«Він сам віддався»

Я вирвала шматок м’яса з його передпліччя. Голосно заричала та заплямкала. Його плоть смакувала саме так, як я й уявляла. Солодка та пряна наче гаряче вино з медом. Феєрія смаку, яка манила поглинути його повністю.

Від болю Корній ослабив захват.

Орина кинулась тікати.

— Ти заклав душу! Тепер ти теж не людина! Тепер я сильніша і я вільна.

Зірвала хустку зі плечей та кинула хлопцю на груди. У два кроки наздогнала лярву, яка вискочила у загальний коридор та стукала до сусіда.

«Дурепа, там нікого»

Орина розвернулась та втислася спиною у світлі дерев'яні двері.

— Ніхто тобі не допоможе, Орина нахабна скотина.

Мої пазурі з легкістю ввійшли у струнку талію. Металевий ґудзик джинсів дзвінко гепнувся на підлогу. Орина заклякла.

— Я сутність бачу нову твою, — почувся голос Корнія позаду. — Ти з чортів болотних роду. Шукаєш всюди ти лиш зброю...

Не відступаючи від нанизаної дівчини, я озирнулась та поглянула на нього з-під брів. Хустка прикривала діру на передпліччі. Корній ступив до мене, продовжив голосніше та впевненіше:

— Знаю добре я твою породу...

Голос містика набирав силу і мені це подобалось. Його тембр приємними хвилями розходився етером, лоскотав мене. Я повернулась назад до Орини. Її вирячені очі дивились на мене з огидою та страхом. Підступивши ближче, засадила пазурі глибше та з силою стисла кулак. Орина заверещала.

— Корній моє ім’я. Брехні ціна — ДУША МОЯ!!!

Корній намагався перекричати набридливо високий Оринин виск.

Я видрала кулак. Дівчина схопилась за живіт намагаючись втримати тельбухи в середині. Вона часто дихала та підвивала.

Розвернулась всім тілом до Корнія, який поступово наближався до мене.

— Перед світом білим свідчу я, «кікімора» — то СУТЬ ТВОЯ!

Від цих слів у мене затремтіло все. Хвилі насолоди прокотились руками, серце забилось, а горло всохло. Я застогнала, відхиливши назад голову. Ніколи раніше не відчувала такого екстазу. Пальці затрусились, а всередині розгорівся вогонь. Вогонь, що освітив увесь етер у цьому дряному смердючому коридорі. Дух Корнія на фоні моєї сили здавався нікчемним, сірим та слабким.

Момент мого тріумфу руйнував лише гиденький стогін тієї лярви.

Корній наблизився на відстань кроку, дивився прямо в очі.

— До віку володітиму тобою. Тут розпочнеться наша сага.

Він як провідник, що манив мене на волю.

— ЗАКРИЙСЯ!

Викрикнула я та з розвороту розрізала горлянку Орині. Криваві смужки ляпнули по стіні. Нарешті її мерзенне скавчання припинилось.

«Продовжуй! Кажи! Засвідч світові про мене!»

Я повернулась до хлопця у сподіванні знову відчути те піднесення, яке дарували його слова.

Обличчя Корнія перекосилось, а голос надломився, але він продовжив заклинати:

— Перекую тебе на свою зброю.

Він підняв руку та торкнувся моєї щоки. Я закрила очі та полинула до теплої долоні.

— Віднині ти моя Ядвіґа.

Його душа розтікалась етером. Я знала, що він думав, що відчував і що бачив. Він бачив мене! Мою силу та міць. Він боявся, знав, що замахнувся на те, що не під силу ліквідатору, але продовжував спробу. Це надихало і збуджувало сильніше. Влада над ним мене п’янила і він це відчув. Корній притягнув моє обличчя та поцілував. Стало тепло як від полум’я в печі.

Хлопець хотів підкорити мене, але вже розумів, що програв.