Стрічка

З документом поспішала як могла. Ретельно пакувала у речення все, що бачила. Дані зводила у таблиці, вставляла графіки та діаграми, які тільки мала. Судячи з усього, до втрати пам’яті я була дуже прискіпливою та мала гарну звичку вести нотатки.

«Дякую, Олесю, тобі за це», — посміхалась я сама собі.

Упакувавши геть все напрацьоване заздалегідь, нарешті зліпила лист Валентину Кириловичу. Вклала файл з довгою та гучною назвою:

«Вплив війни на міфічних істот: Міграції непритаманних регіону потойбічних істот та способи запобігання інтервенції ворожих потвор, їхнього знищення чи контролю»

Не марнуючи ні секунди, натисла «відправити», вигукнула переможне «еге-гей», та дременула у душ. Помилась швидко, але от з головою довелось повозитись. Про всяк, тричі вимиливши нечесані зрання кучері, я взялася за їхнє розплутування. Повернула гребінець та почала поступово приводити все до ладу. Боліло так, що під кінець навіть стала підвивати. Що ж такого роблю не правильно? Я спинилась та уважно роздивилась ванну: дивно, але там був всього один шампунь ще й для фарбованого.

— Всратися й не жити, треба ж було купити для кучерявого.

Я запустила майже порожню пляшку у воду, яка повільно стікала через забитий злив ванної, та полізла за феном.

«Спочатку висушу, потім розберусь з чесанням»

Через десять хвилин з повними сліз очима дивилась на себе у дзеркало та усвідомлювала, що фен зробив тільки гірше. Тепер волосся стирчало нерівномірно в усі боки.

— Обріжу все! — знову зайшлася підвивати.

Тупаючи п’ятками у підлогу, пішла шукати ножиці. У мене були одні, великі старовинні кравецькі з металевими ручками. Вивалила все долу з коробки «для шиття» та, шиплячи від злості, шукала потрібне. В око впала червона атласна стрічка.

«Зберу та перев’яжу стрічкою», — осяйнула ідея.

Так і зробила.

Вдягнула вільну червону сукню, підв’язала білим широким паском. Взула білі кросівки до них такий же біленький рюкзачок. Пишний кучерявий хвіст-помпон завершував образ. Від лоба ідеально зачесане та залаковане волосся, перев’язано червоною стрічкою: миленький бант та довгі блискучі хвостики стрічки елегантно падали позаду, аж нижче шиї. Ніхто і не помітить, що там не так все й ідеально.

— Впоралась! Я молодець!

Глянула на годинник: пів на одинадцяту.

«Ото я молодець! Ще купа часу!»

— І що мені тепер робити?

«Чекати»

— Поїсти.

...

Я пила вже третю чашку чаю, коли пролунав дзвінок.

— Якого біса?!

Мене трусило, бо дзвонив телефон. Корній запізнювався вже аж на цілих двадцять хвилин.

«Гадаєш він? Гадаєш зараз скаже, що не може піти?»

— А він має мій номер?

«А мені звідки знати, — я криво посміхнулась своєму віддзеркаленню. — Я ж нічого не пам’ятаю, забула?»

— Алло!

— О! Лесе, слухай, я зараз у магазині. Який торт взяти? Є київський, трюфельний та якийсь медовик. Що брати?

— Орина...

Ледь спиняю я себе, щоб не продовжити: «хитра скотина».

— Мені начхати, я зараз про це не думаю.

— А? Що так грубо, — ображено буркнула вона. — Я взагалі-то для тебе стараюсь.

— Бери будь-який. Все, давай, па-па.

— Е-е-е! Я що, заважаю?

— Щось типу того.

— Типу чого?

— Чекаю на гостей.

— В одинадцятій вечора?

— Так.

Запала пауза. Я вже зібралась просто покласти трубку, але дівчина тоном сповненим образи та злості спитала:

— Кого ти чекаєш у гості тоді, коли мені відмовила? Лесе, є щось про що я мушу знати?

— Нічого не трапилось, давай, па-па...

— ЛЕСЯ!

— Чо?

— На кого ти мене проміняла? Я вимагаю пояснень!

Вона бісила, але я розуміла, що найшвидший спосіб позбавитись її — розказати все як було. Спочатку позбудусь цієї скалки, а там сама піду до нього.

— Чекаю на Корнія, ми йдемо у клуб.

— На кого?

— На Корнія.

— На якого такого Корнія? Хто це вбіса... — вона зойкнула та продовжила: — Це той красунчик сусід? Отой що допомагав нам заносити твій диван?

— Так.

Звісно, про диван нічого такого не пам’ятала, але ж про красунчика чистісінька правда.

— Ах ти лисяча мордо! Ти йдеш на побачення з Корнієм та мені ані слова про це?!

— Ну, він тільки сьогодні запросив.

— Куди йдете?