Голод та аромати

Я зайшла, нервово натиснула кнопку першого поверху, відступила у куток та втупилась у підлогу поглядом. Згадала, що дійсно вже бачила цього високого красунчика не один раз. Його ім'я вертілось у свідомості, але ніяк не виринало.

— Я живу сам, — він посміхнувся та, обпершись плечем об стінку, почав неприкрито роздивлятись.

В очах дивний блиск, а на губах легенький усміх. Від нього пахтіло спеціями та солодощами. Судячи з відклику у моїй голові та серці, я знала його. Він мені подобався. Чи може я його...

Гучно забуркотів живіт. Я настільки зголодніла, що ледве не пускала слинку, розглядаючи руки, ключиці та шию юнака, які так необачно не прикривав глибокий комір футболки. Він перехопив пакет в іншу руку і лише тоді зрозуміла, що хлопець щось промовляв до мене.

— Перепрошую що?

— Кажу, що можу будь-коли виносити сміття, бо не маю з ким сваритись.

Його голос п’янив та відлунював тисячами дзвіночків у голові. Він завів вільну руку за спину та з незрозумілим натиском у голосі сказав:

— Леся.

Я кліпнула, не розуміючи до чого він це.

— Олеся? Так, я Олеся, але от твого імені не пам’ятаю. Вибач.

Красень цикнув та зітхнув. Його губи застигли у штучній усмішці. Я одразу пожалкувала, що сказала це. Якщо хлопчина мені подобався, то однозначно мала б знати. Він же мій сусід, не вірю, що жодного разу не сходила до нього по сіль.

— Корній, — його усміх ожив, а очі мигнули теплом. — Мене звати Корній.

Він дістав руку з-за спини, щось швидко запхав у кишеню та простягнув мені відкриту долоню. Я рефлекторно потисла.

— Приємно познайомитись, Корнію.

— Йдеш на нічне побачення?

Від його дотику по руці пробігли сироти, а серце пропустило удар. Я погано розуміла про що він говорить і у відповідь лише мекнула. Ліфт приїхав, двері прочинились. Корній вийшов першим, а я стовбичила вгамовуючи свою аритмію. І тут раптово до свідомості дійшов сенс його слів. Я зірвалась з місця та наздогнала Корнія вже на вулиці. Схопила за рукав кофти та швидко затараторила:

— У магазин! Я йду у магазин. Хочу купити щось до чаю.

Корній зупинився, лагідно усміхнувся та окинув з голови до ніг довгим оцінюючим поглядом.

— Жартую. Ти одягнена так наче це ти сміття виносиш, а не я.

Я пустила його рукав, кров прилинула до щік. Хлопець мав рацію. Нечесана, з неохайною гулькою на голові. Під довгою розстібнутою фліскою кольору хакі рожева майка та затерті джинси. Як завершення образу — заляпані лісовою багнюкою берці. Яке вбіса побачення? Я ж як та мара з кольорової світлини на стіні свого кабінету. Стало ніяково і я опустила погляд, закусивши губу. До всього шлунок знову нагадав навіщо взагалі випхалась назовні. У вечірній вуличній тиші бурчання прозвучало як рик лютого звіра.

Корній видихнув, запхав руку у кишеню, пошукав та дістав жменю монет і пожмакану купюру.

— Ймовірно теж маю купити хліба.

Він відвернувся та одним красивим вивіреним кидком відправив туго скручений пакет у смітник, що стояв через дорогу. Пакет, повільно обертаючись, полетів по високій траєкторії та охайно влучив точно у центр сміттєвого бака.

— Що ж. Прогуляємось? — він усміхнувся та продовжив: — Тобто у магазин за продуктами.

— А-а? Так, звісно.

Я ринулася повз нього у бік парковки до вже відомого хлібного. Корній перехопив мене під руку та потягнув в іншу сторону.

— Цілодобовий мінімаркет не там, — він обійняв за плечі та повів темною вулицею.

Як зачарована я пішла за ним. У голові гуділо та десь нижче діафрагми наче оселилась зима.

«Тікай, — набатом било у скронях, — тікай!»

Я не розуміла свого переляку, наче не маленьке вже дівчисько. Так, статний красень пригорнув мене за плечі, але ж це не вперше. Чи таки вперше? Спроби пригадати що пов’язувало мене з цим хлопцем, тільки розбурхували мою фантазію. Мої щоки пекли від емоцій, а на його обличчі застиг ледь помітний усміх задоволення.

На пішохідному переході Корній пустив мене та до самого магазину вже спокійно йшов поряд, запхавши руки у кишені.

***

У темряві Корній невдало ступив на пішохідний перехід, трохи запнувшись. Біль пронизав нутрощі. Хлопець тільки-но більш-менш оклигав після недавнього. Втримав стогін, відпустив тонкі дівочі плечі та трохи збавив темп. Стиснені від болю кулаки заховав у кишені.

Хлопця не дивувала покірність з якою дівчина, як зачарована, йшла поряд. Знав таку дівочу реакцію добре: не перший же раз вів під ручки дівчат, які западали на нього. Те, що Леся так миттєво повелась на його пропозицію, не дивувало, Корній давно помітив важкі погляди, якими сусідка роздягала його. Хлопця вона ніколи не цікавила, але зараз було зовсім все інакше.

Поки був розігрівав їсти все намагався осягнути, чи не примарилось побачене ним у ліфті та чи дійсно то була Леся. Сусідка вже більше ніж місяць не з'являлась вдома, принаймні так пліткувала консьєржка Клавдія Свиридівна. Стара неприховано нав’язувала її йому, наче була персонально зацікавлена у їхньому романі.