Чи дійсно то Луцьк?

Дерева минали одне за одним. За вікном було майже нічого не видно. У вагоні всього декілька людей. Більшість з них пенсіонери. Що вони забули о такій порі в цій електричці? Хоча вони завжди є в громадському транспорті. Він ще з дитинства дивувався, як вони всюди встигають. Максим не дуже любив електрички, хоча в ночі - це була своя, особлива атмосфера. Відчуття повного контролю свого життя та розуміння, що все в твоїх руках - ось що викликали подібні подорожі.

Дорога до Луцька не така довга, як йому здавалося спочатку. Поїздки не часто зустрічалися в його кар’єрі. Зазвичай, люди вирішували питання спадщини та страхування через інтернет або місцевого юриста. Максим дуже відомий в своїй сфері, але щоб його викликали серед ночі до іншого міста, та ще й терміново - такого раніше не було. Заробіток обіцяв бути великим. Однієї такої зустрічі вистачило б для декількох місяців непоганого життя без роботи. Хоча фінанси - це не зовсім те, що цікавило Максима. Він жив сам і не потребував особливого комфорту. З дівчиною йому досить сильно пощастило. Вона художниця - звикла до малої кількості замовлень, а заробляти любила сама. Можливо цим і відрізняється менталітет жителів Канади, звідки вона родом.

Палкий прихильник старої музики - ось як можна було описати самого Максима. Але це лише, якщо вам вдасться познайомитися з ним ближче, адже його зовнішній вигляд був досить звичайним. Джинси синього кольору, чорна футболка та коротке темне волосся. Максим - звичайний чоловік років тридцяти. Раніше він був би радий одягатися не стандартно, їздити на різні концерти та проводити час просто спілкуючись з друзями. Час пройшов та життя розставило свої пріоритети. В нього більше не було бажання з чимось боротися, тому і вирішив осісти на одному місці та знайти звичайну роботу.

У вагоні стало прохолодніше. Максим дістав невеличку пляшку із рюкзака. Пляшечка була майже пустою. Довга дорога розставляє свої пріоритети. Він допив залишки і був готовий виходити з вагона. Електричка під’їхала до Луцька.

Холодно. Вокзал добре освітлений, але після тієї пляшечки доволі складно дивитися на ліхтарі. Максим не хотів гаяти час, адже день обіцяв бути складним. Зараз глибока ніч. До ранку ще багато часу, але спати не хотілося. “Що може бути кращим, ніж прогулятися нічним Луцьком?” Так він подумав тоді.

Вокзал майже пустий. Якийсь чоловік читає книгу, очевидно, чекаючи на свій потяг. Компанія друзів невпевненим кроком прямує кудись вглиб вокзалу. Максим не мав знайомих у Луцьку, тому йому довелося розважати себе самостійно. Він вийшов з приміщення вокзалу, озирнувся і був здивований: людей майже не було. Хоча в таку пору де-не-де видно людей, що поспішають покинути це місто в пошуках кращої долі.

Вітер був прохолодний. Максиму довелося рухатись в сторону будинків, щоб трохи сховатися від нього. Пройшовши дорогою вперед він побачив місце, де вдень кипить життя - базар. На диво, вхід був відкритий. Допитливість взяла своє і він повільним кроком пішов вперед. Чим ближче він підходив, тим більшим йому здавалися вхідні ворота. Їх давно ніхто не ремонтував. Покриті корозією, зі скрипом, вони відчинилися. Увагу Максима привернув новий замок, котрий не бува зламаним, йому здалося, що він був відкритий нещодавно. Очевидно - там хтось був. Але жага адреналіну не покидала Максима. Він давно не робив нічого ризикованого. А в цій ситуації він може просто  вибачитись перед охоронцем. Таким чином він нічого не втрачає. Максим зайшов у середину.

Якась чарівна та водночас бентежлива атмосфера панувала на території базару. Герой повільними, важкими кроками пішов рядами, де в середині дня різноманітні товари впадають в очі звичайних покупців. В такий момент продавець починає вихваляти свою продукцію і тепер покупцю нікуди діватись, він попався в пастку реклами. Ці думки трохи заспокоювали Максима. Але відчуття, що хтось проводжає його поглядом не покидало. Зупинятися не було бажання, адже в таких місцях краще не затримуватися. Він йшов ще декілька хвилин, доки не натрапив на інші ворота. Це, очевидно, був вихід з іншої сторони. Він був закритий. На воротах висів вже старий замок. Очевидно, це вихід рідко відкривали, якщо ним взагалі хтось користувався.

- Так, свою дозу адреналіну я отримав, ніхто мене не побачив, пора й повертатися назад - подумав Максим.

Він розвернувся і попрямував в зворотньому напрямку. Дорога шлях зайняв трохи більше часу, ніж раніше. Ось ті ж самі ворота, через котрі він сюди потрапив. Вони були закриті. На диво, тепер там був старий, вже іржавий замок. Паніка ще не захопила розум Максима і він почав логічно осмислювати всю ситуацію.

- Так, я пройшов крізь ворота, де був новий замок, цей не схожий на нього, тому я, непевне, повернувся до іншого виходу. Це місце дуже одноманітне. Можливо я просто десь не там повернув.

Максима повернувся і вирішив пройтися ще, щоб знайти той самий вихід. Він блукав ще деякий час, поки зовсім не втомився. Легкий туман почав охоплювати місцевість. До того було видно не досить добре, а тепер взагалі залишились тільки силуети. “Вдень тут буде відкрито і багато людей, все одно не пропаду” - подумав він собі. Легка паніка зовсім розвіяла алкоголь, який допомагав йому зігрітися. Стало холодніше. Найрозумнішим рішенням було блукати місцевістю з надією знайти охоронця, або просто натрапити на той самий вихід. Максим піднявся і почав блукати поміж рядами.

В цей час голова була забита дивними думками. Він перевірив весь свій багаж фільмів жахів та згадав деякі цитати із класичного кіно. Максим нічого не боявся, адже багаж знань в нього був. Подібних ситуація не виникало в його житті, але певна кількість шаблонів в такому випадку, завжди була напоготові. Бажання поїсти та випити якоїсь кави - було просто жахливим. Він ще довго картав себе за рішення прогулятися нічним базаром. Чому саме сьогодні? Чому він вирішив згадати дитинство саме сьогодні, і саме о такій порі? Чого йому не вистачало впродовж життя?