6

Все ж таки проспав… Хто би сумнівався… Часу було дуже мало, ледь встиг себе в порядок привести та поїхав на роботу на таксі. Навіть без кави…

Оскільки в мене ще було десять хвилин до початку робочого дня, то я вирішив пригоститися кавою з чимось смачненьким. Бо ранок не справжній для мене без кави.

На мою улюблену кав'ярню часу було обмаль. Поруч стояла «кавомашина», досить цікавий на мою думку новий міський винахід. Це звичайний мікроавтобус, задня частина якого перероблена в невелике «кафе на колісах». Там зазвичай стоїть кавовий автомат, та невеликий асортимент готових снеків, чи солодощів.

Я замовив лате, та несолодкий круасан, й почав відходити до дверей офісу. Ледь не впавши на тоненькій кризі, я штовхнув якусь дівчину, на вигляд вчорашню школярку.

З'ясувалося, облив добряче я не тільки себе. Її синьому пуховикові теж дісталося кави. Я почав белькотіти вибачення. Вона дзвінко засміялася.

Щира дівоча посмішка зовсім змінила не тільки її обличчя, а й освітила, наче сонячний промінчик, мій похмурий ранок. Обличчя здалося якимось чином знайомим.

З’ясувалося, що це наша нова 3D дизайнер. Звати її Олена, вона студентка художньо-промислового університету, майбутній художник. Самостійно вивчає комп’ютерну графіку, й нещодавно почала працювати там же, де і я.

В свій час, я також почав працювати тут ще студентом. Це було важко, але цікаво водночас. До мого закінчення університету в мене вже був досвід роботи в IT галузі. Тому, незважаючи на те, що диплом я отримав тільки минулої весни, я вже цілий “мідл”, а не якісь там “джун” – початківець.

Ну ось знову почав вихваляння…

Так, цю Олену я бачив в офісі…

Але чомусь таке враження, що я її десь бачив ще раніше… Ще вона когось нагадує… І ту людину я бачив зовсім недавно… Така ж сама щира посмішка, очі зелені з сонячними промінчиками… Ще й знайомий жест… Вона заправила пасма волосся за вуха так схоже на когось, не можу пригадати на кого саме.

Знову я її побачив під час перерви в кімнаті відпочинку. Вона сиділа в веселий компанії та сміялася від їхніх, не завжди дотепних жартів. Привітавши мене, як старого знайомого, вона продовжувала веселитися.

Чомусь, сам не знаю, мені було неприємно дивитися на цей жвавий відпочинок. Тому, дуже швидко я вийшов з кімнати, ніким не помічений. Зазвичай я приймаю активну участь в веселощах. До недавнього часу вважав себе центром нашої IT «банди». А ось тепер конкурентка з'явилася…

Може вся справа в тому, що настрій не найкращий був сьогодні? Хоча вранці він покращився після раптової зустрічі з Оленкою…

А ось й вона знову… Нахабно примостилася біля мене в їдальні зі своєю улюбленою кавою, та піцею. Промінчики її очей знову, немов ліхтарики, прогнали мій темний смуток.

Поряд з нею перерва непомітно скінчилася. Наче переполохана пташка, Оленка підхопилася зі свого стільця.

- Ой, зовсім з тобою забалакалася. Забула, що мені ще в універ потрібно сьогодні повернутися. Може, якось зустрінемося та сходимо кудись?

- Так, залюбки. – Відповів я.

Помахавши мені рукою, та підтримуючи ноутбук, вона понеслась до виходу.

І тільки тоді до мене дійшло, що ця малолетня нахаба зараз майже запросила мене на побачення. Точніше, запросила, але не назначила час.

Якось раніше я сам запрошував на побачення, а не мене… Добре, хоча б квіти не подарувала…

Я повернувся до свого робочого столу та тимчасово забув про дівчисько, що, як ураган, увірвалося в моє життя.