3

А до того було літо. Спочатку трішки забагато було дощів, як це майже завжди у нас буває.

Мати в тому році не садила великий город, проте завела велику «плантацію» полуниці. Але ця вередлива ягідка краще за все росте на вологих пісчаних землях. А якщо таких немає в садку, що тоді робити поціновувачам?) Правильно, взяти ноги в руки, точніше в руки пісок, та волокти до себе на город. Поки мати не скаже: «досить». І от завдяки тому піску та щоденному поливу полунична «плантація» годувала нас соковитими ягідками майже все літо. Та й не аби ж якимись, кожна з них була розміром майже з монету вартістю в 1 гривню!

Звичайно, не тільки завдяки піску та поливу полуничка виросла така добра. Головна причина була в сорті, що багато років тому привіз мій прадід зі свого рідного села на Чернігівщині. Він всіх сусідів пригощав ягодами та охоче дарував кущики. Але не у всіх ця соковита капризуля прижилася. Інші не змогли сберегти сорт. І ось так вийшло, що до того літа саме такі полуниці зростали в селищі тільки в нас та в бабусі на городі.

Мати з сестрою дуже захоплювалися квітами. Тому Оленка вирішила подарувати їй на день народження кімнатну рослину.

В одній з соціальних мереж вона знайшла групу, учасники якої, продавали, купували кімнатні та садові рослини, інвентар та різні супутні товари. В сестри грошей не було, тому обрала обмін. Такий варіант теж був, але треба було уважно обирати людину, з якою хотілось би обмінятися. Бо були випадки шахрайства.

На цьому етапі я вирішив втрутитися. Ми знайшли гарну фіалку в жінці з Харкова, яка погодилася на обмін при зустрічі. На обмін ми вирішили взяти тишком кущики маминої полуниці. Не зовсім чесно, але що поробиш. Ми виміняли 10 кущиків на фіалку та сестра гордо подарувала її матері на день народження.

Я ж тоді подарував орхідею, першу на той час в нашому будинку. Мав гроші, зароблені власною працею. Коли я самостійно вивчав програмування тієї зими, навчився також дуже швидко друкувати. Біля автобусної зупинки побачив об’яву: потрібний швидкий та грамотний друк студентських робіт.

Того літа я добряче заробив. Вистачило не тільки на орхідею, але й на кіно з кафе для мене та дівчини, з якою я зустрічався. Чомусь ті відносини закінчилися, ледь почавшись. Та мене це не засмутило. Відчував: не моє.

Але несподівано продовжилася наша з сестрою «полунична афера». Жінка, з якою ми обмінялися, була дуже задоволена кущиками, що отримала. Вони прижилися, та дуже скоро стали ростити майбутній врожай. Щаслива володарка полуниці, розміром з монету вартістю 1 грн., так добре розрекламувала її, що виявилося багато бажаючих придбати кущики, а потім й самі ягоди. Прийшлося йти та «здаватися» матері.

Вона спочатку була трохи шокована нашою активністю, а потім подивилася на ціну 1 кущика полунички, схожої на нашу. І почався наш «полуничний бізнес».

Щоб не бросати тінь на мати, заступника директора, керівництво на себе взяла бабуся, що швиденько зробила собі на всякий випадок необхідні документи.

Короче кажучи, завдяки цій смакоті ми всі поїхали вперше в житті, аж на тиждень, до Туреччини! Бабуся спочатку вередувала, та хвилювалася за своє господарство. Але Оленка швиденько домовилася зі своїми друзями про годування тварин та полив городу.

Я вже багато де бував за кордоном. Після закінчення університету компанія, в якій я працював, відправила мене на стажування до США. Прожив там пару місяців в Сіетлі. Гарно, модерново та просто круто. «Айс», як каже сестра. Але я не жалкував, що повернувся сюди. Не моє. Та й вибору не мав. Компанія відкрила візу тільки на час мого стажування.

Але ту першу поїздку до Туреччини я пам’ятаю по іншому. Невеличке містечко Алан’я сподобалося своєю затишностю, чистим морем та повітрям. Ще й відсутністю гламурності! Оце те що треба) Не люблю, коли потрібно з себе щось вдавати. Інші райони Туреччини сподобалися менше. Бо гламурні.

Я так глибоко поринув в свої спогади, що не помітив, як залишився останнім клієнтом в кафе. До тями мене повернуло звертання офіціанта. Швидко розрахувавшись, вийшов на нічний проспект. Сніг вже не йшов. Намагаючись не впасти на слизькому тротуарі, я пішов до своєї квартири, що була тут недалеко.