Відпускай минуле чи втратиш майбутнє!

«Яку важливу роль відіграє минуле в нашому житті. Адже без минулого не існує нашого майбутнього.
Але чи дійсно ми повинні відпускати минуле заради майбутнього?
Чи можливо продовжувати жити, не відпускаючи минуле?

Після вчорашнього вечора Ангеліна змогла відпустити свої минулі образи, але їй знадобився деякий час, щоб спокійно і відкрито поспілкуватися з Романом.
 

- Привіт, люба, - крижаним тоном промовив Сашко, наче мав сказати щось неймовірно важливе. Він намагався продовжити розмову по телефону, як зазвичай, але це був своєрідний театр, спроба зробити вигляд, що все добре, замість справжніх емоцій. Тож, коли дівчина не витримала цієї напруги, вона вирішила взяти ситуацію в свої руки.
 

- Саша, що сталося?

- Нічого не сталося. Все нормально.

- Не бреши мені. Щось не так, - після цих слів чоловік набрав повні легені повітря.

- Я думав про нашу розмову. Ангеліно, ти справді щось відчуваєш до мене? - Чоловік на мить зупинився, ніби злякавшись того, що буде далі. -Я маю на увазі, щось більше, ніж дружба?
На мить дівчина замислилася: 

- «Чи справді він мені подобається? Чи можу я помилятися?»
 

Але замість того, щоб бути чесною і сказати, що вона заплуталася і більше нічого не знає про свої почуття, Ангеліна відповіла: 

- Так, ти мені подобається. Я не бачу в тобі просто другом.

 -Я розумію тебе. Вибач, ти ж розумієш, що ми не можемо бути разом?». - Ці слова стали фатальними для гордості і любові дівчини.

- «Звичайно, я ніколи не займу місце твоєї дівчини тим більше, воно вже зайняте». - Ангеліна спромоглася на легку посмішку, але в її очах стояли гіркі сльози. Але останнє, що ти маєш робити - це плакати сльозами смутку і злості на людину, яка покинула тебе, людину, яку ти вважала найближчою, якій ти довіряла свої таємниці. - «Ліза прийшла, мені треба йти, бувай», - закінчивши розмову, Ангеліна відкинула телефон в інший кут, зупинилася на хвилину і почала безперервно плакати. 
Дівчина цілий день провела в своєму номері і це не могло залишатися непоміченим, саме для найкращої подруги. 

- Тук-тук, можна зайти?

- Якби хтось інший запитав, я б сказала «ні».

Ліза спокійно зайшла до кімнати і сіла на ліжко, біля ніг подруги. Ангеліна помітила, що на Лізі була легка атласна темно-синя сукня з відкритою спиною. Її темне волосся і зелені очі були схожі на нічний ліс і напрочуд добре поєднувалися з яскраво-червоними губами.

- Ліно, що сталося? Чому ти не хочеш виходити?

- Я більше не можу, - промовила Ангеліна, ледве стримуючи сльози, що обпікали її очі.
Але тільки її найкраща подруга знала, як її заспокоїти і дізнатися правду. Ліза міцно обійняла подругу, не даючи їй навіть шансу вирватися з її гарячих обіймів.

- "Ми не можемо бути разом."

- Знаю, знаю. Але, будь ласка, не відмовляйся від нашого світу. Є й інші чоловіки, окрім Александра, які кохатимуть тебе у відповідь. Ти повинна подбати про своє майбутнє і відпустити його. Я допоможу тобі з цим, якщо ти захочеш цього. - після цих слів, подруга піднялася на ноги, схопивши руку Ліни. - І ми почнемо, прямо зараз! - твердо відповіла Ліза.