Кохати чи бути коханою?

"Кохання?... 
А чи знаємо ми, що це таке? 
Чи можемо пояснити, чи показати, як воно виглядає?..."
 

Як тільки Ангеліна вийшла на вулицю, вона помітила гарну автівку, темного кольору. Колір був настільки темний, що серед світлої днини, можна було розгледіти темряву нічного неба, тільки не вистачало яскравості зірок. 
- Ліна, знайомся! Це Артур, мій зведений брат. Пам'ятаєш, я розповіла тобі про нього? - це запитання ввело дівчину в ніяковіння, оскільки подруга розповідала надто гарячі подробиці їхнього життя з "братом". 
- Так, я пам'ятаю. Але про який сюрприз, ти розповідала? - Ліза з цікавістю подивилась на Артура, а потім усміхнулася найщирішою посмішкою, яку тільки могла створити.
- Ліна, серденько. От прямо зараз, ми їдемо відпочивати на море. - після цих слів, я декілька хвилин не могла нічого сказати, тільки стояла і переводила погляд з подруги на хлопця. 
- Якщо ви жартуєте, то я приб'ю Вас обох! - погрожувала я їм, допоки не помітила наскільки радісна була подруга. І тоді, я зрозуміла, що вони не жартують... Зовсім не жартують...
Я не помітила, як ми опинилися в машині і вже відправлялися до місця призначення.
- Лізо, а як я маю повідомити батьків про те, що ми їдемо відпочивати на море?
- Ой, а я не сказала?! Вони все знають, ми домовились з ними про це. - сказати, що я була неймовірно здивована, це нічого не казати.  - "Вони також, помітили, що ти якась не така". - подруга хитро поглянула мені, прямо в очі. Ми розуміли, через що я змінилася, а якщо точніше говорити, через кого...
Нещодавно, я випадково познайомилася з неймовірним хлопцем, який дійсно показав мені, що таке стояти поруч з хлопцем, який тебе оберігає і цінує. Але є одна маленька проблема...
Ні, не маленька, а величезна!
Він має дівчину! 
А я страждаю від своєї закоханості до нього, не в змозі щось вдіяти зі своїми почуттями. Це те, через що я перестала проводити час з подругами, майже не виходжу зі своєї кімнати і змінилась як фізично, так і психічно. 
- Ліна, я хотіла нагадати тобі, що з нами буде відпочивати Рома. 
- Що? Чого ти раніше не сказала? - сказала я, розгнівавшись на подругу.
- Тоді, би ти не поїхала, а відпочинок тобі потрібен! Ангеліно, це було 3 роки тому, чого ти так переймаєшся? Він доречі, так сильно змінився, я його майже не впізнала. 
- Мені пофіг, він мені як тоді, так і тепер, не подобається!
- Подруго, ти б краще придивилася до нього чи до іншого хлопця. Тобі з тим, нічого не світить. - ця розмова, була настільки неприємною, що дівчина вже хотіла заплакати, але вчасно, зрозуміла, що знаходиться в машині не одна. Але слова подруги, не виходили з голови Ангеліни, вона знову почала обдумувати всі теми, які її тривожили упродовж року.
- "Я йому подобаюсь і він подобається мені, але нам ніколи не бути разом, я цього не можу допустити! Я не стану той, хто розлучить закоханих. Може Ліза мала рацію, і мені потрібно бути коханою, аніж кохати?"