27

Вічністю стали ці тижні в розлуці з коханим.  Катерина не могла ніколи подумати, що може бути так погано, коли поряд немає того, кого любиш. Її зовсім не романтична душа хотіла ніжитись в обіймах Адама та відчувати його запах, ловити погляд, а інколи хотілось просто взяти його за руку. Чоловік залишив величезну діру в її серці, яку вона не могла нічим заповнити.  
За день до прибуття Бергофа, він попросив зібрати валізи, в нього був сюрприз. Катерина не здогадувалась, що це може бути, але їй не було різниці, головне, щоб вони були разом.  Чоловік так сумував за дружиною, що хотів бачити лише її, тому і запланував цю поїздку.  
На вулиці був листопад, переважно дощило і лишній раз на вулицю не хотілось висовувати носа. Катерина з валізою стояла біля під'їзду та чекала свого чоловіка. Змерзла, намочила ноги, сама на себе злилась- "чого виперлась на вулицю? Могла вдома почекати." Весь негативний настрій зник, як побачила свого Адама - забувши за валізу та парасолю, дівчина вистрибнула чоловіку на пояс та сильно почала його обнімати та притискати руками до себе. Її так переповнили емоції, що сльози покотились по її обличчю. 
-Ти чого? - запитав схвильвано чоловік. 
-Не смій мене більше залишати на стільки часу. - знову обійняла Адама. 
-Не залишу! - поставив він її на землю, подивився в очі  та взяв за руки,- Не зможу залишити.  
Отямившись від того, що вони промокли, швидко сіли в машину і поїхали. Катерина дивилась на свого чоловіка і не могла повірити своєму щастю. Він уважно вдивлявся в дорогу, та час від часу погладжував дружину по коліні.  
-Куди ти мене везеш? 
-Туди, де ми будемо наодинці. Я б тобі порадив подзвонити матері і попередити, що з нами не буде зв'язку декілька днів.  
-Зовсім? 
-Зовсім,-усміхнено глянув чоловік на Катерину. 
- Добре.- здивовано відповіла жінка і зателефонувала мамі. 
Адам їхав за навігатором, в невеликому селі Івано-Франківської області, їх зустрів чоловік на старенькому брудному джипі. Вони пересіли в нього, там змогли притулитись один до одного, обнятись, так цього хотілось обом. По хвилястій грунтовій дорозі вони приїхали до невеликого мисливського будинку. Краєвид був заворожуючий - гори, карпатські полонини, вдалині виднілось декілька таких же хатинок та ліс, що возвеличувався на схилах гір . Водій дістав їхні валізи та ще дві великі сумки - одна з дровами, інша з продуктами. 
В середині було дуже затишно - невеликий камін, обідній стіл, мініатюрна кухня та великий шкіряний диван у центрі хатини. Елементи вишивки на скатертині та маленьких серветках, покривало з натурального хутра додавало особливого шарму. Чоловік одразу розпалив камін, щоб нагріти їхнє гніздечко, а Катерина приготувала нашвидкоруч обід. Вони мов перегукувались поглядами та посмішками, хоч кожен мав свою справу, але не випускали один одного з поля зору. Чоловік був дуже голодний, тому швидко змів з тарілки, все, що там було.  Не давши дружині прибрати зі столу, він взяв її на руки і заніс на диван, щоб втамувати і інший голод, який накопичився за стільки часу.  
Ввечері Катерина запалила свічки , що там були, і всілась в обійми коханого. 
- Знаєш як мені зараз добре? 
-Як? 
-Мов в мене появилось ще одне життя, і від того я стала відважною, рішучою та безстрашною. 
-Цікаво.  
- Що цікавого?,- здивовано запитала Катерина. 
- Я думав, що тобі добре, бо я тебе роблю щасливим,- відвівши погляд, Адам посміхнувся. 
-Ти вмієш перекрутити.  
Не встигла Катерина договорити, як чоловік вп'явся в неї гарячим і пристрасним поцілунком. Катерина не могла собі уявити, що одна людина може дарувати таку гамму відчуттів і що може бути настільки добре. 
Ранок наступного дня був дуже сонячним, за вікном виднілись усі відтінки осені: від тьмяного жовтого до вогняно-червоного. Легкий вітерець піднімав опале листя в танок і кружляв ним. Дівчина закутавшись в ковдру милувалась видом і насолоджувалась моментом. Адам ще спав, злегка захропівши, розсмішив дружину - він їй здавався таким милим, що вона старалась не шуміти, щоб не розбудити його, тихо спостерігала. Вдивляючись в риси обличчя чоловіка, вона уявляла який у неї може вирости син колись, чи може дочка, яка успадкує його красиву посмішку. Серце гріла думка про те, що в них ще все життя попереду, кращого майбутнього не могла і уявити дівчина, підсвідомо знала, що поряд з ним вона зможе все! 
Дрова, що  вони мали закінчились під кінець другого дня. Хатинка швидко холола, тому Адам, знайшовши сокиру, вирішив піти нарубати їх, щоб хвалило, хочаб до ранку. Катерина не хотіла відпускати чоловіка самого, але той наполіг, щоб вона залишилась і приготувала його улюблені вареники. Жінка не сперечалась довго, бо любила готувати для чоловіка.   
Не встиг Адам і  відійти від хатини, як почався холодний та рясний дощ. Чоловік знайшов суху гіляку біля старого дерева і потяг її за собою. На вигляд вона здавалась йому легшою, дощ ускладнював йому дорогу. По обличчі стікала струйками вода, чоловік не міг пригадати чи бачив він колись такий рясний дощ. Куртка вся промокла і стала дуже важкою. Ноги почали грузнути в багнюці та ковзати по мокрій траві. Вже бачив він світло з вікна їхньої хатини, але зарано було радіти. Чоловік гепнув  в якесь провалля, нога застрягла вище коліна, гіляка звалилась йому на голову. Адам намагався вибратись, але все за що можна було зловитись, це стара гіляка, що тріскотіла в його руках. Яма, що виявилась, норою якоїсь тварини, набиралась води і замість вибратись звідти чоловік плюхкався в багнюці.  
"Катрін! Катрін,кохана!" 
Чоловік кликав на допомогу зрозумівши, що сам не вибереться. Катерина погрузившись в свої думки  закручувала вареникам вушка, щоб вони були найкрасивішими, для її коханого. Прчула вона не одразу шум з вулиці, але коли розчула, що це Адам, то кинулась стрімголов до нього.  Вся промокла, в багнюці перелякана Катерина витягла чоловіка і підруку вела до хатини. Вже всередині, дівчина помітила, що на обличчі чоловіка була кров і нога теж була вся порепана і в крові. Промивши водою рани Катерина зробила чоловіку теплого чаю, щоб зігрітись. 
- Дякую, моя ластівко, 
-Ти мені не дякуй, бо ти мене перелякав, зараз ще сваритись буду. 
-Не злись, кохана. 
-Боляче? 
-Боляче. 
-Рухати можеш? 
Бергоф засміявся до дівчини, яка намагалась сердитись на нього. 
- Трохи можу. 
- Надіюсь на ранок тобі стане краще. 
Притулилась дівчина до свого чоловіка, а очі її перелякано бігали по кімнаті. 
-Думаю, що вона почне опухати скоро. 
- Перелом? 
- Скоріше за все, моя ластівко. 
- І що робити? Телефони наші вже розрядились, на допомогу нема кого покликати. 
- Зранку сходиш до сусіднього будинку, що на схилі гори, може вони мають як викликати господаря, щоб забрав нас. 
- Можливо він сам навідається до нас, переконатись, що все в порядку. 
-Ні, моя кохана, не приїде. Я йому ще доплатив, щоб 5 днів нас ніхто не турбував. 
- Дуже добре! 
- Ну чого ти? Не злись. Краще приймай першого пацієнта. 
- Що? - Вирячила свої великі сні очі на нього дівчина. 
-Потрібно зафіксувати ногу до якоїсь твердої опори ю, але спершу шукай аптечку. 
- Як шукай? В нас, що нема? 
-В мене нема. А ти взяла? 
-Не взяла.  

-Значить шукай. 
Дівчина перевірила всі шафки, але максимум, що знайшла це пляшку горілки, таблетки від головного болю, температури та діареї. 
Адам делегував її і за деякий час уже мав імпровізований гіпс з дошки для нарізання та порізаного простирадла. 
Вночі і таблетки від темератури згодились і від головного болю, чоловік весь палав, марив та був дуже неспокійний. Дівчина дуже перелякалась, тому збивши температуру та дочекавшись, щоб хоч трохи почало світати, пішла за допомогою. 
"Я швидко. Кохаю тебе. Тримайся"- прочитав Адам на клаптику паперу. Коли перевалило за поьудень, чоловік почав вглядатись у вікно, а як почало смеркати, його вже збирав страх . Адам пробував якось пристосуватись до своєї травми, щоб можна було пересуватись. 
На щастя, не прийшлось пускатись йому в дорогу на одній нозі. Дівчина забігла в хатину, вся захекана і замурзана, за нею прибули  два чоловіка. Це були пастухи, які зголосились допомогти, єдині кого вона знайшла в окрузі. До села найближчого дівчина не встигла добратись, поки обійшла усі хатини, що пустували через негоду, пройшло пів дня. На чоловіків натрапила недалеко від останньої хатини, вони шукали 2 вівці, які відбились від отари. 
Чоловіки були такі ж заляпані, як дівчина, одяг весь промок. На вигляд їм було трохи за сорок, обличчя були засмаглі, руки спрацьовані. Дівчина навіть трохи пожаліла їх, приготувала вечерю, дістала усі смаколики, що мала.  
На світанку Катерина проснулась, щоб зібрати їхні речі, щоб не затримувати чужих людей, які вже і так згаяли багато часу на них. Дівчина потягнулась, потерла очі і знову потерла очі, їй не вірилось, що таке можливо. Чоловіків небуло на імпровізованому ліжку з дерев'яних лавок, а з ними і валізи дівчини, але одяг викинули на землю. Катерина кинулась до валізи Адама, в якій був його ноутбук, їхні телефони, годинники та трохи готівки, але не було нічого, ані валізи, ані її вмістимого, ще зникло декілька кастрюль та навіть сокира. 
Катерина розридалась від безвихідності, а як поглянула на ногу чоловіка, яка розпухла і набувала багряного відтінку, вибігла на вулицю і почала кричати . 
-Катрін!  
Почувши чоловіка, вона побігла всередину. 
-Що там? Як ти? 
- Чого ти репетуєш? 
- Адаме, вони нас обікрали і втекли. 
Чоловік бачив як їй погано і старався трохи згладити ситуацію. 
- Ластівко моя, приляж біля мене, обійму тебе. 
-Як приляж? 
-Ось так. Просто приляж і подумаємо. 
- Що думати? Ми в глушині, в тебе зламана нога, нас обікрали, дров нема, нарубати чим теж нема і приїдуть за нами через дві доби. Що думати? 
-Думай про те, що це таке випробування в нас. 
Катерина, ще довго жалілась чоловіку, спершу злилась, потім панікувала і зрештою лягла біля Адама. 
-Краще тобі? 
-Краще. Але ситуація не змінилась. 
-Змінилась, Катрусю - ти тепер зможеш раціонально мислити. 
- Говориш як моя мама,-посміхнулась дівчина. 
- Ти вже посміхаєшся, а значить все буде добре. 
- Буде. Обов'язково. А знаєш що? 
-Що?  
-Я відразу зрозуміла, що вони дивні якісь.  
-Чому? 
-Ти чув як вони розмовляли? 
-Чув. Так як і ти. 
-От і я про це кажу. Дивно, що в них не було акценту ніякого. 
-Німецького чи що? 
-Адаме. Не смішно. От дядько, що нас привіз як говорив? 
-Смішно і незрозуміло. 
- Для нас  не зрозуміло,  а місцеві  так  говорять.  Ці двоє точно не тутешні. 
-Катрін, забудь за них. Я потерплю ще два дні. 
Чоловік почувався не надто добре, але тримався зі всіх сил. Обличчя його зблідло, синці під очима появились і весь його вигляд кричав про те, що їм терміново потрібно у лікарню. Катерина старалась, як могла,  для підтримання вогню збирала невеликі гіляки та ламала їх, горіли вони дуже швидко, тому дівчина сильно втомлювалась, запас продоктів теж вичерпувався, все що смачніше забрали противні злодії, залишивши лише трохи овочів та буханок хліба. Газ з балону вони використали також дуже швидко, з урахуванням усіх перешкод дівчина готувала лише для чоловіка, щоб він не ослаб. Катерина вже не мала сили злитись, на неорганізованого та безвідповідального господаря.  
З самого ранку 5-го дня дівчина чекала на той старий джип, заглядала у вікно, але чоловік не спішив. Приїхав він вже як звечоріло. Адам ледь втихомирив свою дружину, вона так накинулась на старого, що мало бракувало, щоб він не розвернувся і не залишив їх там. 
Чоловіка швидко обстежили та взялись лікувати його ногу. Катерина змогла звязатись з матір'ю, бо лише її номер пам'ятала, Олесі нічого не розказувала, лише попросила передати цей номер Остапу. Катерина знала, що він займається зараз " Особистим простором", і зможе швидко приїхати. Декілька годин без підтримкм збоку, без грошей, без зв'язку та в страху за чоловіка тягнулись вічність. По приїзду Остапа стало трохи легше, чоловік був близький по духу їй, та завжди знав, що потрібно сказати.  
Адаму наклали гіпс та залишили на ніч під капальницею в лікарні. Катерина не відходила від нього, хоча лікар запевняв, що немає нічого страшного. Вона була дуже втомлена і виглядала такою ж.  Дівчина не могла думати про щось інше окрім Адама, але Остап не міг цього залишити прост так. Те що вкрали у них, було цінним і для нього, бо обоє працювали разом з ним і в телефонах та комп'ютері було багато цінної інформації. 
Пошуки злодіїв, закінчились, ще не набравши розгону - більшість речей знайшли в найближчому ломбарді.  Катерині не раділось від цієї новини,  вона стримувала свою злість і намагалась молитись за здоров'я чоловіка.