25

25 
Пройшло багато років з дня коли Дмитро відчував себе щасливим чоловіком. Він був щасливим батьком, але великий відрізок свого життя він провів у пошуках свого єдиного кохання. Одружився він з дівчиною на ім'я Лілія не через великі та шалені почуття, а через велику відповідальність стати батьком. Взявши вперше на руки свою донечку він зрозумів сенс людського існування - це було найдорожче та найкрасивіше створіння в світі для нього. Чоловік завжди уявляв якою вона виросте та ким стане, але  завжди хотів ще і сина, як продовжувача роду, чого хоче, мабуть, кожен чоловік.  Єдиний раз він пожалкує про те, що у нього вже є сім'я -день коли зустріне Олесю. Сім'ю треба цінувати та оберігати - так виховали батьки чоловіка і так він хотів виховати своїх дітей. Піддавшись пориву емоцій він потім багато років буде згадувати це відчуття та шукати його, точніше її - ту котра забрала його спокій.  
День, коли вона з'явилась на порозі його дому стане найгіршим днем у житті багатьох людей, але і матиме він один позитивний момент - на світ появиться син Дмитра. Дуже сильно перелякана Ліля кричала в коридорі своєї квартири, коли побачила на своїх ногах струйки крові. Було вже близько десятої, але ще до закінчення доби Дмитро овдовів та вдруге став батьком одночасно. Жінка втратила дуже багато крові через відшарування плаценти, сина - дивом врятували. Дмитро був мов з хреста знятий- схуд, очі запали, блідий та мовчазний. Дивився на своїх дітей і сам себе картав, що не цінував того, що мав і діти залишились без матері, Бог забрав у нього дружину, яку він не цінував та образив, але постраждали від цього нівчому не винні діти.  Через декілька тижнів чоловік вирішив знайти і поговорити з Олесею, йому дуже потрібна була її підтримка. Пошуки жінки були марними, вона мов в воду каннула. Діти підростали швидко, у вихованні чоловіку допомагала свекруха, бабуся стала матір'ю для беззахисних дітей. Ще декілька раз Дмитро намагався знайти Олесю, коли біль утрати притих в його голові появилось приховане бажання, щоб Олеся стала мамою для його дітей.  
Минали рік за роком і чоловік втрачав самого себе, особливо після смерті бабусі, коли діти залишились наодинці з батьком. Дочка постійно повторювала чоловіку про те, що їй не потрібна мама - "Всі кого ми любимо померають - не хочу ще когось втратити" Дмитро розумів її почуття і заглушив усі свої бажання та емоції і жив виключно заради дітей. Така жертовність та самовідданість дала йому, мабуть найкращі стосунки з дітьми. 
Дмитро в глибині душі кожного дня надіявся зустріти Олесю, йому було завжди цікаво чи вона впізнає його чи згадає. Надія на те, що коли діти виростуть він таки знайде її, аби хоч разок глянути на неї, хоч іздалеку, ніколи не вмирала.   
Його маленька донечка стала дорослою та самостійною,  почала будувати своє життя і виглядала дуже щасливою. Вона будувала успішну кар'єру та закладала фундамент майбутньої сім'ї - це не могло не робити батька гордим за свою дитину. 
З сином завжди було важче ладнати - він постійно згадував, що його поява на світ убила матір, тому був трохи деприсивним. Дмитро прикладав багато зусиль, що син перестав так думати, але після вирішення однієї проблеми появилась інша. Хлопцеві напевне надто сильно догоджали завжди та багато дозволяли, що іноді він не відчував грані між добрими та поганими вчинками. Погана компанія та авторитарний вплив друзів старших за нього та популярніших давали свої плоди. 
Заради розваги він міг вкрасти щось у магазині чи публічно когось принизити. Батько завжди був на стороні сина, аж поки не зрозумів, що тим робіть йому ще гірше, та пообіцяв собі та дочці - більше не втручатись в його проблеми, що б це не було. 
Він не зміг дотримати обіцянки, бо коли давав її, не уявляв, що його дитина щможе таке зробити. Батько знову закрив очі і це мало важкі наслідки. 
-Я беру твою машину! 
-Я ж тобі вже сказав, що тільки, коли ти змінишся я куплю тобі  машину. А за мою навіть і мови бути не може. 
- Правильно. Бо я вже взяв ключі, тому нема про що говорити. 
Чоловік не впізнавав свого співчутливого та вихованого сина.  
-Я сказав ти нікуди не їдеш! 
-А чому я маю тебе слухати? 
-Ти подивись на себе, ти не в собі! Ти що пив сьогодні? 
-А ти подивись на себе. Сидиш і рилаєш по ночах за своєю коханкою! 
-Думай, що ти говориш! 
-Я думаю і знаю! Я читав мамин щоденник, що був з її старими речами, хотів хоч щось пам'ятати про неї, і знаєш що я дізнався? 
-Що ти бабій та зрадник, що ніколи не кохав її! Ти ночами кликав якусь Олесю! Вона через тебе померла, а не через мене. 
Хлопець забіг у машину та завів двигун, батько намагався його витягнути з машини та зупинити, але той закр ився в ній та вклбчив музику на весь звук. 
"Стій! Я сказав -стій!" 
Чоловік став на шляху у сина, щоб той не зміг виїхати з подвір'я, та злопець не зупинявся. Він уважно дивився на батька в його зелених, мов смарагди очах набирались сльози, він закусив нижню губу та посигналив батькові. Той не мав наміру відступати - не можна було відпускати його такого.  
Злопець прогазував, так що дим пішов з коліс, але батько не відступав, тоді той показав йому середнього пальця та поїхав на таран. Злопець добряче стукнув бампером по ногах батька і той , втративши рівновагу, послизнувся на мокрій після дощу траві  з розгону впав назад і вдарився потилецею до керамічного лева, що прикрашав заїзд у двір. 
Розплющивши очі,  Дмитро побачив сусідку Ніну Іванівну, що сиділа над ним і викликала швидку та поліцію.  
Чоловік отямився, та навіть підвівся на ноги-почував себе добре. Поліції пояснив, що відпроводжав сина та хотів закрити ворота  і за щось перечепившись впав, хоча сусідка наполягала, що його переїхали машиною,  Дмитро був непохитним. 
- Пане поліцейський, що мене б власний син переїхав? Я ж кажу, що закривав за ним ворота і впав. 
-Ніна Іванівна каже... 
-Ніна Іванівна вже старша людина, їй минуло 70 років, ви думаєте в неї такий добрий зір, щоб так далеко та щей серед ночі щось розгледіти? 
-Тут потрібно розбиратись. 
-Нічого не потрібно, я ніяких скарг чи заяв не даю. Почуваюсь добре. Проблем не бачу жодних. 
-Був виклик поліції. 
-Я зрозумів - така у вас робота. То що будете рощсоідувати як я впав на воаснрму подвір'ї та подряпав голову? 
Поліцейський гоянув підозріло на Дмитра і поїхав. У швидкі залишилось підписати документи про відмову госпіталізації, але не прийшлось. 
Чоловік упав на землю та його м'язи засудомило- він вигнувся мов дуга і закотив очі. Його швидко забрали у лікарню де виявили внутрішньочерепну гематому.  
Чоловік був довго непритомним з рідних нікого не було довший час - з сином не могли зв'язатись, а дочка була у відрядженні і дорога зайняла трохи часу. 
-Тату! О Господи, татку!  
Дівчина впала на коліна біля батькового ліжка, вона міцно взяла його за руку та не підводилась довгий час. 
-Татусю, я тут. Ти чуєш мене? Я з тобою! Ніколи тебе не покину. Почуй мене- борись за життя і не здавайся. 
-Він обов'язково одужає,- заспокоював дівчину її хлопець, що приїхав разом з нею. 
-Ти чуєш татко, я не сама. Ми нащначили дату весілля...- плакала дочка жадібно ковтаючи сльози,- ти обіцяв мене вести під вінець. Ти чуєш?...-дівчина настільки емоційно розмовляла з батьком, що її голос не міг передати всього болю та переживань, - Ти ще нас не благословив. Не смій чуєш? Не смій! В мене немає мами, то ще теье я маю втратити? Я завжди кащала, що всі кого я люблю помирають.... 
Відпустиоа дівчина руку батька та вибігла в коридор. 
-Агов, Яринко, кохана моя. Це не правда. Батько твій не помре! Чуєш мене? 
-Як мені без нього бути? 
-Не треба без нього бути. Він обов'язково отямиться. 
Витер Остап сльощи з обличчя коханої та обійняв її. Він сам ще не знав, що саме сталось, але не міг втрачати надію, мав зберігати холодний розум, що приймати раціональні рішення. 
Яринці дав заспокійливих таблеток і вона щаснула в ногах у батька, а сам поговорив з лікарями і знайшов Святослава, якого знайшли напідпитку у розбитій машині. 
Постраждала тільки клумба у парку та репутація хлопця. Від нього забрали права та потримали у поліції до вияснення чи не постраждав ще хтось. 
-Як добре, що ти мене витяг, голова зараз трісне. Може йдемо пива вип'ємо, посидимо? 
-Не зараз.  
-Ти спішиш? Тоді я сам. 
-Не думаю. Твій батько в лікарні. 
-Що?? Він симулює - я його легенько туцнув. Що колінко розбив? 
Остап взяв його за куртку і притис до стінки  магазину, повз якого проходили чоловіки. 
-Слухай мене сопляк! Ти приведеш себе в людський вигляд і їдеш в лікарню. Скажеш сестрі, що загубив телефон, тому і не вілповідав. 
-Добре, добре - опусти мене. 
Остап сам того не помітивши підняв його вверх, але не спішив відпускати. 
-Твій батько може не пережити цієї доби, і не лай Боже ти бовкнеш, що це ти його збив, я толі тебе сама переїду! 
-Тобі ясно. 
-Але ж він сам розкаже. 
-Не розкаже, бо вже засвідчив у поліції, що послищнувся як закривав браму. А як Ярина дізнається, що її брат ледь батька не вбив, то вона цього не переживе. 
-Я не хотів його вбивати. 
-Мовчи! В тебе година, щоб бути схожим на людину і приїхати в лікарню. Будеш тримати сестру за руку та доглядати за батьком.  
-Я не хотів, щоб так вийшло. 
-Не ний мені тут, будь чоловіком! Іди, в мене нема часу вже на тебе.