24

"Ти поглядом робиш щасливим. 
Обійнявши, притулишся до грудей, 
щей взявши за руку- додаєш сили, 
тоді, я - найвідважніший серед людей. 
Славетними стали, ті що світ підкорили. 
Відомими- власники геніальних ідей. 
Та мало хто знає, що давали їм крила- 
синичка, горобчик чи соловей. 
А в серці моєму ластівка звила- 
сімейне гніздечко із цінних речей. 
Хай би доля нас, як не крутила, 
ластівко моя - завжди прилітай."  

Вчитувалась Катерина в кожне слово і ридала мов дитя, тулила невелику картку до грудей і не могла повірити, що це для неї написано. Адам залишив дружині маленький подарунок під подушкою - листівку з підписом- "Пам'ятай - я завжди поруч" та віршем у середині. Перша ніч без коханого після повернення з лап того негідника.  Катерині важко було не згадувати того пекла, але поезія Адама  гріла її серце. 
Ранок починався, як зазвичай, з розмови телефоном молодого подружжя, Катерина ще трохи потягалась у ліжку та налаштовуваоась на новий продуктивний день. Вона чула, що мати вже проснулась і щось робила на кухні. 
"-Момо, завари мені кави." 
Ще з ліжка гукнула дівчина і пішла вмиватись.  
-А де моя кава? 
-Яка кава? 
-Я ж тобі казала, 10 хвилин тому. 
-Я нічого не чула. Тобі наснилось може? 
-Може,- відповіла задумано дочка. Вона добре пам'яиала про те, що говорила, тому її це насторожило. Вже не вперше дівчина помічає, що мати не чує її, і вона знала, що рано чи пізно таке може бути. Не снідавши, спершу дівчина пішла до маминої однокласниці Галини Сидоренко. Олеся, коли вперше за багато років по закінченню школи, побачила її тут , то дуже здивувалась, але нічого дивного- життя всіх розкидає по світу. Чоловік Галини отримав роботу у Львові і вони переїхали, їй тут подобалось, і Катерині сильно пощастило, що поряд є хтось із минулого, що знає її маму.  
-Доброго дня, ви давно чекаєте? 
-Ні, Катрусю, щойно прийшла. 
Зустрілись вони в улюбленому скверику дівчини. Розмова обіцяла бути складною, Катерині важко було відважитись, ітак жінку тривожили багато, ще й таке просити тепер. 
-Я буду вчитись у Німеччині, казала вам мама? 
-Так, звичайно. Вона дуже пишається тобою. Всім розказує, яка ти молодчина. 
-Ну от, - важко зітхнула дівчина,- потираючи руки,- мені потрібна ваша допомога. 
-Яка саме? Я  з радістю допоможу. 
- Чи не могли б ви сиати опікуном моєї мами, поки мене не буде? 
-Я б вам платила зарплату , що скажете? 
Жінка мовчала, та дивилась на Катерину. 
-Я б хотіла зараз на тебе образитись, але ти ще молода і не тямиш, що кажеш... 
-Вибачте, я не мала в вас такого просити,- перебила її Катерина 
- Сядь і слухай мене уважно,- строго дивилась на неї жінка,- Оляся моя подруга, хоч і давня, але дорога мені. Чому ти вирішила, що мені потрібно платити, щоб я допомогла своїй подрузі? 
-В вас є своя сім'я - діти, онуки, навіщо вам лишні обов'язки. 
-Правильно. Діти, онуки, які мають своє життя.  
-То ви погодитесь? 
-Питаєш. Пх... Звичайно, тим більше, що це теща мого похресника,- розсміялась Галина,- ніколи не подумала б, що матиму родичів у Німеччині. 
-Мені, мов камінь з плеч. Я так переживала, як маму залишу. 
- Не потрібно. Ти молола - тобі треба насолоджуватись життям, прив'язуватись надто до мами не треба. Їй також потрібен простір, але забувати про неї  також не треба. 
-Ви ж знаєте, що їй потрібен догляд. В неї вже слух погіршується. З кожним днем все буде погіршуватись. 
-Катрусю. Я ж тобі сказала, що подбаю про неї, а ти їдь і не хвилюйся. 
-Може, тоді прийдете до нас завтра, разом мамі скажемо? 
-Добре, так буде краще. 
Дівчина радісно пішла в напрямку дому, а Галина сиділа на лавці з муками совісті -  "Притворилась янголом, а сама вже гроші в Адама наперед взяла. Ось це коліжанка з мене, а хресна мати - ще краща! Тьфу на тебе Галюню, тьфу!"  Саркастично бубніла жінка, ще якись час сидівши в скверику. 
Катерина повідомила радісну новину чоловіку, але голос в нього не був надто радісним. 
-Катрін, я трохи зайнятий. Я пепедзвоню. 
-Як скажеш,- не встигла договорити дівчина, як дзвінок зірвався. 
Відсутністю лікаря Бергофа скористались його конкуренти та зіпсували його важку працю.  
Більшічть його робити присвоїли інші люди, а з того що лишилось толку було мало. Чоловік не міг повірити в те, що з його важкої праці та купи безсонних ночей залишились тільки спогади. 
-А що ти хотів сину? Тебе не було місяцями! 
-В мене були на це причини. 
-А я тебе попереджала, що це не закінчиться добром! 
-Мамо ти не робиш краще, для чого ти ще більше нагнітаєш. 
-Я тобі очі відкрваю! Ти був найпрспективніший студент, подавав великі надії! А зараз що? 
-А що не так? 
-Він щей питає.! 
Жінка носилась по кімнаті мов ураган, погляд в неї був такий пронизливий, мов випалював діру. На свій вік вона була досить енергійною та сучасною, Адам завжди прислуховувався до неї, тому і зараз мати хотіла, щоб він її почув. 
-Я щасливий. В мене є дружина, яку я кохаю, а на роботі я все відновлю. 
-Та зніми вже ті кляті рожеві окуляри!!!- Визвірилась на нього мати,-  Ти профукав усі свої гроші на неї, занапастив свою кар'єру, зрікся рідної матері. Може ти в секту вступив? Я чула в вас там якісь оьряли були? 
-Момо, це вже перебір, яка секта. Я просто став християнином. 
-Ні, Адаме - ти викинув 10 років свого життя коту під звіст! 
-Я ж сказав, що все налагоджу!-відповів Адам повишеним голосом. 
-От і налагодь. Ти тримаєшся мізинцем на посаді нейрохірурга, а як і це втратиш, то що?   
Бергоф не відповідав матері, бо сам не хотів чути тієї відповіді. Він переїхавв квартиру, що винайняв для себе та Катерини, старався все облаштувати, але не встигав, бо прийшлось працювати дуже багато, щоб наздогнати усе. 
Більше двох тиднів пройшло, як Адам поїхав, по дівчині було помітно, що вона пригнічена. Ярина сильно переживала за неї, тому постійно займала її чимось. 
Головним завданням для неї стала весільна сукня, дівчина допомагала матері, бо наречена обрала собі досить пишну сукню, щей з шлейфом, тому як сідали за роботу, то кімната ставала, мов вкрита снігом.  
-Мамо, дивись як гарно визодить. 
-Дісно, дуже красиво. Це напевне найгарніша буде сукня, з усіх моїх робіт. 
-Справді?  
-Так. Я давно не робила таких об'ємних моделей. 
Нехотячи Олеся згадала про минуле, тому вирішила скористатись нагодою та випитати у матері все про батька. 
-Мамо, ти ж щнаєш, що я хочу знайти його? 
-Знаю.  
-Розкажеш мені як? 
-А що рощказувати, я сама нічого не знаю. 
-Мамо, ну хоч щось будь ласка. 
- Ну добре : Дмитро, тоді йому було 33 чи 34 роки, зелені очі - часто посміхався, -мимоволі Олеся почала посміхатись, згадувала його риси характеру, звички, які пам'ятала і було видно по ній, що почуття не зникли, що і досі гріють її серце. 
-А прізвище ти знаєш? 
-Знаю -Федоров, і адресу в Києві його маю. 
-Матусю! Це ж супер. Я його вмить знайду! Дякую.  
Кинулась дівчина обіймати матір. Вона була дуже щаслива. Їй подобалось слухати розповіді матері. Олеся навіть пісню включила їхню улюблену і Катерина дивилась, як мати насолоджується моментом. "Невже стільки часу вона його кохає? Не бачивши стільки років? Надіюсь, що наше кохання з Адамом буде таким ж міцним, що розлука йому не завадить"  
Жінки сиділи до пізньої ночі, поки не виснажились, роботи залишилось ще на кілька годин і можна робити першу примірку. Катерина обмірковувала все, що їй сказала мати. Лежачи в ліжку, вона, ще чекала дзвінка Адама, тому не засинала, але і не хотілось, в неї було дуже дивне відчуття, що вона вже чула нещодавно таке прізвище - "Федоров,Федоров....- де я таке чула?"