23

-Я зараз знепритомнію, я так хвилююсь. 
-Катрін, ти чого? Моя мама теж людина - вона не з'їсть тебе. 
-Думаєш? 
-Я впевнений,- пожартував Адама. 
-Ну я ж серйощно, а ти байдикуєш. 
-Ластівко моя, поглянь на себе, ти ж не можеш не подобатись людям. 
-Це точно. Голову від мене втрачають. 
-От бачиш, і ти жартуєш. Значить все буде добре. 
-Буде. Надіюсь,що буде,- глянула Катерина на Адама, зітхнулі і міцно обняла чоловіка. 
- Давай ідемо вже, бо ти мені зараз тут розплачешся. 
Худорлява жінка літнього віку сиділа за столиком невеликого ресторанчику і знервовано цокала своїм перстнем до чашки з недопитою кавою. 
-Доброго дня, пані Бергоф. 
-Привіт , мамо, - поцілував Адам її у щоку та присів разом з Катериною навпроти матері. Чоловік познайомив їх, розповідав про дружину та про все, що їм прийшлось пережити разом, Катерина не перебивала їх та нічого не казала, бо і не змогла б розмовляти з нею через  неймовірне хвилювання.  
Жінка набундючено дивилась на дівчину і  піднімала вверх то одну, то іншу брову від здивування. Її шкіра на обличчі вже була досить зморшкуватою, що виказувало її не молодий вік, але губи та очі були підкреслені косметикою - жінка любила гарно виглядати. 
Глянувши оцінюючим поглядом на Катерину вона запитала : 
- Кохаєш його? 
-Так. Дуже. 
- Побачимо. 
Піднялась жінка з крісла та пішла. Катерина довго дивилась їй вслід і нічого не розуміла, чому вона пішла. 
- Мамі треба подумати. 
- Як? 
-Вона побуде сама, перетравить все, що я сказав, а потім прийде до нас на сімейну вечерю. 
- Коли? Мені траба готувати?- перелякано дивилась Катерина на чоловіка. 
- Не сьогодні, розслабся.  
- Не можу, я напевно не сподобалась їй. 
- Ні, все нормально. Ти молодець. 
Поцілував чоловік її та обійняв. 
Мати Адама вже скоро мала повертатись в Німеччину і Катерина дуже надіялась, що до цього часу вони знайдуть спільну мову.  
Справи потроху почали налагоджуватись, дівчині дали акедемічну відпустку в університеті на один семестр, а потім вона буде вчитись за посиленою програмою, щоб наздогнати упущене. Коли професор Штроде дізнався, що його медичний набір  Бергоф подарував своїй дружині, то приклав максимум зусиль, щоб та не залишилась без можливості здобути гідну освіту. Він надіявся, що його учень керувався не тільки коханням, а і розумом, коли робив такий подарунок. 
Остап пообіцяв дівчині вакансію в своєму медичному центрі, який з кожним днем підходив все ближче до відкриття, але ще не мав гідної назви. Найващим було придумати значуще ім'я, щоб мало глибокий сенс - Остапу не подобалась жодна ідея його колег та друзів і сам він не міг нічого придумати. 
На довгоочікуваній сімейній вечері, Адам розповів матері про свої плани на роботу в Україні разом з Катериною, та повідомив про те, що вони разом повернуться додому. 
Пані Бергоф мала дуже строгий погляд, Катерині інколи здавалось, що вона витягне з-під столу указку та відшмагає її по руках або вижене за двері. Жінка весь вечір слухала усіх, промовивши лише декілька слів. Тоді видала таке, чого і ніхто не очікував: 
- Ти хочеш працювати тут?- запитала вона звівши ліву брову вверх та строго глянувши на сина. 
Катерині чуть серце не вискочило з грудей, поки вони розмовляли. 
- Я буду працювати тут. - глянув син на неї не менш впевненим поглядом. 
- Я згодна, -всі облегшено видихнули, -але,сину, я тебе щось попрошу. 
-І що ж це? 
-Я теж буду жити тут. Я надіюсь ще онуків побачити, тому не забувай скільки матері років -не затягуйте з тим питанням. Я іду,  ти мене проведеш. 
-Авжеш,- посміхнувся Адам, скорчивши дивну гримасу. 
Жінка по цих словах піднялась з-за столу,  всім подякувала і пішла разом з сином. 
-Ну, що пішла? 
-Пішла, мамо, пішла. 
-Я в тебе, доню, дивакувата трохи, а вона сиділа, як самка богомола. Мені так страшно було щось сказати. 
-Мамо, самки самок не рухають.  
-Ти не вчіпайся за слова, я тобі кажу, що вона якась...навіть слово не підберу. 
"Стрьомна"- вигукнув Остап, який як завжди підкрався в неочікуваний момент. Їх з Яриною ніби і не було на вечері, мовчки сиділи та жували.  
-Агов! Не кажи так!  
-А що я сказав? Правду? 
-Я подивлюсь, яка в тебе буде  теща. 
-І я б хотів подивитись. 
-Вибач мене, я не подумала. 
Катерина опустиоа голову, їй стало так соромно перед другом та його нареченою, яка стояла позаду з брудним посудом, який несла зі столу. 
Мати Яринки померла під час пологів меншого брата Святослава, батько виховував їх сам. По словах дівчини - виросли вони на руках у бабусі та няні, батько постійно був зайнятий та багато їздив у відрядження. Зараз у них дуже тісні стосунки, вони разом працюють, тому з Остапом познайомились вже давно. Яринка влилась у сім'ю свого коханого, мов рідна. Андрій та Наталка раділи, що в сина появилась дівчина, бо він часто попадав під вплив поганих компаній, тому доказ його блакитне волосся та дружба з Денисом. 
Прибравши все, жінки сіли за ескізи сукні нареченої, відповідно спровадивши Остапа.  
Мати дорогою в готель виказала все, що не дозволили їй сказати правила етикету. Загалом, жінка не в захваті була від такого розвитку подій, навіть трохи розчарована. Все життя вірила в успіх свого сина і аж ніяк не могла уявити, що він вибере для себе не надто перспективну Україну, з його ж то можливостями.  Вирішила переїхати разом з ним, щоб прослідкувати аби він узагалі не закинув медицину. 
Після важкої розмови з мамою, Адам повернувся додому геть не в тому настрою, що пішов - Катерина одразу все помітила. 
- Твоя мама не хоче, щоб ми були разом? 
- Про тебе мама нічого не говорила. 
- А про кого? 
- Про мене. Вона хоче щоб я був успішним, а ще краще, відомим лікарем, щоб отримав Нобелівську премію. 
-І я цього хочу!  
- От бачиш - я ж казав ви подружитесь. 
Катерині в це важко вірилось, вона   обняла коханого і заснула в його обіймах. 
Адаму не було комфортно в квартирі де виросла Катерина, завжди здавалось, що він під наглядом Олесі, хоч та не заважала молодим і ніколи не втручалась. 
Тривожний дзвінок розбудив усіх - Адам кричав в трубку, чого він не робить ніколи. Катерина дуже здивувалась, і відразу зрозуміла, що це щось важливе. 
Бергофу терміново потрібно було повернутись в Німеччину - там усе вийшло з-під контролю. Довірені ним люди почали використовувати забагато повноважень. 
Так не хотілось його відпускати, але дівчина мала ще для матері опікуна знайти та Ярині допомогти з організацією весілля.  І  ще одна запланована справа чекала свого дня, чекала вдалого часу та відвертої розмови з мамою. Катерина відкладала вже багато часу, пообіцяла собі, що одразу по весіллі Остапа та Ярини знайде свого батьке де б він не був та ким. 
Дівчина надіялась,що  зайнятість не дасть їй сумувати за коханим, але вона вже почала скучати тоді, коли Адам збирав речі.