21

Дев'ять жінок, окрім Уляни,  відгукнулись з тією ж проблемою, та ще тільки один Бог знає скільки промовчало. Хоча, можливо той негідник теж веде рахунок. У кожної дівчини своя жахлива історія, але в усіх є дещо спільне. Ззовні усі дівчата схожі між собою - мініатюрні, темноволосі та з блакитними очима. 
Минуло вже майже чотири доби з моменту зникнення Катерини, Остап потроху втрачав надію знайти подругу живою та неушкодженою, на Адама було важко дивитись, його сірі очі, що завжди іскрились від посмішки, набули бурдового відтінку, від постійного недосипання та стресу. Чоловік спочатку намагався стримувати   емоції, але  сльози пробирались на його очі все частіше. 
З кожного кутка лунало ім'я Бондаренко Катерини, на радіо та телебаченні, в інтернеті та навіть просто на вулиці. Фото Дениса бачили напевне всі, хто має очі, після оприлюднення фактів стількох злочинів, чоловіка активно почали шукати правоохоронні органи, але це не тішило Бергофа, бо його дружини все ще не було. 
Пізно ввечері, близько півночі до Адама в номер прийшла дивна гостя : жінка швидко стукала у двері, і тільки як ті відкрились, вона забігла в середину, не чекаючи запрошення господаря. 
- Ви шукаєте свою дружину? 
-Так, - відповів чоловік і дивився на жінку не відводячи очей. Вона була старшого віку, десь років 50-60-ти, азіатської зовнішності, досить акуратно одягнена, але дуже налякана.  
-Ви мене не бачили і не знаєте!, - ламаною англійсько з карявим акцентом говорила вона, - дайте ручку і папір. 
Жінка написала адрес, та швидко вирушила до дверей. 
- Почекайте,- зловив її за руку Бергоф, - ви бачили там Катерину? 
-Не можу сказати чи це вона. Я бачила його. Він дуже страшна людина.   
Жінка висмикнула свою руку, натягла на голову чорну хустку і побігла коридором. 
Адам відразу підняв на ноги Остапа та Артема, і чоловіки вирушили за вказаною адресою. 
Дорога зайняла близько 20-30-ти хвилин, а здавалось вічність. За цією адресою знаходився м'ясокомбінат, який не працював вже кілька років. Темно, хоч око вийми, тишина і глушина. Великі занедбані приміщення наводили жах на Адама. 
- Це займе багато часу. Давайте розділимось. 
-Ти, що не дивився фільмів жахів? Як тільки розділимось він нас замочить по одинці.- перелякано пробурмотів Артем. 
-Артем правильно каже,- підтримав його Остап,- треба триматись разом. Ми не знаємо, що нас чекає в середині. 
Холодно та мокро було там, на очі їм ще не потрапила жодна жива душа. Годину вони блукали старими коридорами та кабінетами. 
- Може в поліцію подзвонити? 
-І що я скажу?   Приїдьте, бо мені наснився якийсь адрес. 
-Ні. За ту китаянку розкажеш. 
-Я не впевнений, що вона китаянка. І взагалі її не було. Жінка напевно життям ризикувала щоб прийти, я не можу на це закрити очі. 
-Все, тихо! Не сперечайтесь, -перебив Остап дискусію чоловіків,- краще слухайте чи не чути нікого окрім нас. 
Ще минувши купу пустих приміщень, вони почали сумніватись в тому, що Катерина тут. 
Раптом Артем звернув увагу на дивне гудіння 
-Звідки на закинутому комбінаті шум працюючого обладнання? 
-Точно, це он там! - вигукнув Адам, та побіг у напрямку великих металевих дверей. 
Він намагався їх відкрити, але там було замкнено, вони і виламати їх хотіли та не змогли, і замок зламати - все марно. Остап викликав поліцію, яка прибула досить швидко, і десь за хвилин 10, коперсання в замку, поліцейський таки відкрив двері. 
Перше, що кинулось до уваги - велика біла пляма, мов купа снігу та холод, що дмухнув їм в обличчя. 
- Катерино, ластівко моя! 
Дівчина лежала нерухомо,в пишній весільній сукні, її тіло було холодним, а обличчя понівеченим - картина була не для слабодухих. 
-Швидку викличіть, мерщій! - вигукнув Остап, підбігши до дівчини. 
- Її потрібно в тепло перенести. 
Взявши дружину на руки Адам дуже хотів відчути її серцебиття та дихання. Він виніс її на вулицю, де було тепліше ніж в холодних мурах, та чимдуж тулився до неї, намагаючись зігріти. В променях місячного сяйва Адам побачив як той негідник познущався над його коханою, чоловік ледь стримував свою лють, сціпивши зуби, він прислухався до пульсу Катерини, який був  ледь чутним. 
Швидка прибула не так швидко як поліція,  отримавши доступ до медичного приладдя, Адам сам почав надавати першу допомогу дружині. 
-Пан, якщо хоче супроводжувати хвору, то не буде втручатись. 
Строго глянула на чоловіка, крізь великі окуляри, жінка в уніформі.  
-Це моя дружина. 
- То тримайте її за руку, а решта ми самі! Ясно? 
Чоловік слабо розумів польську, але затямив, що від нього хотіли. Адам наблюдав за приладами та робив свої висновки. Температура тіла Катерини впала до 34°, серцебиття уповільнилось та дихання було важким. Єдине, що тішило його - "Вона жива- я встиг." 
Біля лікарні вже чекала Олеся та Ярина. Мати ледь впізнала свою дочку: 
-Катрусю, невже це ти? Яким потрібно бути звіром, щоб таке зробити з бідною дівчиною? 
-Воно пройде, пройде. Катруся знов буде красива і здорова. 
- Пройде. А ти знаєш як їй боляче? Мені дивитись боляче, а їй тоді як? 
Мати впала на землю та ридала без перестанку. Пройшло багато часу, ніж вона взяла себе в руки. 
Чотири зламаних ребра, гематоми, обезводнення, розсічена брова та нижня губа, що потрібно накладати шви, переохолодження, яке понесе за собою неабиякі наслідки - таким букетом нагородив Катерину Денис. 
-Ти бачив її? Бачив? 
Верещав диким голосом Бергоф, зустрівши Остапа. 
-Бачив.  
Стримано відповів він, опустивши голову вниз. 
-Ти розумієш, що я його вб'ю? Я навіть не моргну і задушу його. Як він посмів? Як? Що вона йому зробила? 
- Заспокійся. Поліція його шукає. Він буде наказаний. 
-Ні, я його буду наказувати!  
-Візьми себе в руки,- гиркнув Остап до чоловіка,- ти для чого її шукав, щоб сісти в тюрму та лишити її саму? Не думай про нього! Іди про дружину піклуйся. 
Катерина ще не приходила до тями, але шанси лікарі давали хороші, що все скоро минеться. 
Ніч була важкою, в Катерини на кілька секунд зупинилось серце, Бергоф став більше схожим на мерця, ніж на живу людину. Олеся опинилась під капальницею, всім було дуже важко, в найгіршим було те, що Денис залишиться безнаказаним. 
Адам заснув сидячи біля ліжка коханої, він боявся залишити її хоч на секунду. Його сон був настільки міцним, що він не помітив, як дружина проснулась і тихо спостерігала за ним. Катерину боліла кожна частина її тіла,  тяжко було дихати і зовсім не було сил. 
-Ластівко моя!  
-Я тут, - тихо промовила дівчина. 
Баргоф цілував їй руки та тулив їх до обличчя. 
- Ти не уявляєш, яке щастя відчувати тепло твоїх руки. Як добре, що ти мене не покинула! Я тебе не залишу ніколи, ані на хвилину саму. 
Дівчині котились сльзи, їй було соромно за себе, вона згадувала, що змирилась з тим, що помре, згадувала, що здалась - перестала боротись за своє життя. 
Декілька тижнів минуло, ніж Катерина відновила свої сили. Вона не могла собі пробачити, що її мама втратила свій шанс через неї. Хвороба матері все частіше давала про себе чути, хоч і жінка була замолодою для таких її проявів. 
Дуже часто Олеся називала Адама - Дмитом, чи то через схожість чи просто вона ще кохала його і сумувала. Ці події не один раз наводили Катерину на думки про батька. Вона хотіла б з ним познайомитись, дізнатись який він.  
-Можливо він хороший батько, як ти думаш? 
-Незнаю. І ти не дізнаєшся, поки не познайомишся з ним. 
-В мене ж і сестра є, і ще хтось -казала мама,що він чекав на сина. 
-Хочеш знайти їх? 
-Дуже. Він ж не знав про мене, можливо ми б знайшли спільну мову, як гадаєш? 
-Катрін, ми нічого не дізнаємось поки не познайомимось з ними. 
-Це точно. Тому я знайду їх. 
-Ти серйозно? 
-Так. Але спочатку хай знайдуть і посадять того негідника. Я не хочу наражати на небезпеку нікого. Він ж хворий - не знаєш, що чекати від такої людини. 
-Ти права, але якщо його ніколи не знайдуть? 
-Знайдуть. Я вірю в те, що він буде покараний. 
Бергов розумів чому Катерина вірила в те що справедливість наздожене Дениса, йому і самому хотілось в це вірити. Волосся ставало дибки тільки від думки, що він ходить на свободі.