20

20 
- Не прилетіла? 
-Ти знаєш чому? - запитав Адам. 
-Догадуюсь. 
-Це знову він? 
Адам не дочекавшись відповіді Остапа, яку і так знав, кинув слухавку та побіг до каси. Інтуіція ще зранку підказувала чоловіку, що щось не так. Поки чекав своєї черги за квитком, його  поїдали муки совісті. 
"Треба було приїхати за нею. Для чого я саму залишив ? Моя ластівко, я не можу тебе втратити" 
Через кілька годин вони з найкращим другом Катерини, вже були в поліції та намагались пояснити ситуацію. Довгі пепеговори зайшли в глухий кут та забрали багато часу. 
- Так не вийде. Ми по хорошому його не знайдемо. 
-  А що ти пропонуєш?  
-Треба грати за його правилами. 
-Ти про що?  - здивовано запитав Бергоф. 
-  Я маю відео з благодійного вечора.  
-Ти думаєш він віддасть її ? 
-Надіюсь. 
Остап знав, що Денис не грає в чесні ігри та знав, що ця справа занадто особсиста для нього і так легко не закінчиться.  
Бергоф поїхав в готель, де зупинилась Олеся, щоб трохи заспокоїти жінку та проконтролювати її стан.  
Олеся боялась лише одного в цьому житті - щоб з її дочкою нічого не сталось.  Закрита в номері, вона сходила з розуму від хвилювань вже не першу годину.  Бергоф старався розрадити її, але все було марно, бо і сам він не вірив у те, що говорив. 
-Ви мусите тримати себе в руках. 
-До чого тут я? Моя дочка зникла.  
Хрипким голосом кричала мати розмахуючи руками. 
-Як вона дійсно втрапила у біду, то їй потрібен буде догляд та підтримка, а не навпаки. Розумієте про що я? 
-Так.  
Зупинилась жінка і сіла на ліжко. Олеся дуже хотіла вірити, що її донечка у безпеці, та от-от зайде в двері. 
-Я переверну весь світ, але я знайду її. Ясно? 
- Ясно, - сухо відповіла жінка, дістала стару дерев'яну вервицю і почала молитись, більше нічим у той момент вона не могла зарадити своїй дитині. 
-Якщо буде якась інформація, то я подзвоню. А ви відпочивайте. Вже скоро світатиме, а ви ще не спали, - строго промовив Адам та  швидко вийшов з номеру. 
Від  поліції не було жодних новин, і в аеропорті ніхто не показав їм камер відеоспостереження.  
Остап перевіряв усі готелі та мотелі чи там не було когось схожого на Дениса та Катерину, а Бергоф лікарні в пошуках своєї дружини. Вже як сонце зійшло, чоловіки позасинали, сидячи в машині.  
Остап розбудився від дзвінка свого телефону. 
- Алло, - хрипко та зпросоння відповів він. 
-Ти шукаєш мене?   
-Не тебе, а свою подругу. 
Адам проснувся відразу як почув розмову, та намагався видерти в Остапа телефон, шарпаючи його за руку, але той відвертався, та не давав йому. 
- Скажи лікарю, хай не хвилюється, я пам'ятаю як він мене врятував, тому буду трохи добрішим до тієї лярви. 
- Де вона? 
-В мене. А де ж я? Цікаво? 
Засміявся чоловік на весь голос. 
"Відпусти мою дружину! Як ти їй нашкодиш, я тебе задушу своїми руками! "- прокричав Бергоф в телефон. 
-Не смішіть мене. Вам не набридло в суперменів грати? 
-В мене є відео. 
-Ого, це що шантаж? 
Денис продовжував насміхатись з них. 
-Ні. Це обмін. 
-Мені нічого не треба від тебе, я все маю, що хотів, - спокійно відповів Ден і кинув слухавку. 
-Я не розумію, що він хоче від нас. Там моя Катрін, вона зовсім беззахисна, ій страшно! А я нічого не можу зробити!!  
Кричав Адам, вибігши з машини. 
-Зампокійся! Я щось придумаю. 
-Що ти придумаєш? Ти, що не бачиш, що він божевільний? 
-Я знаю, - сумно відповів Остап. 
- Треба було його залишити стікати кров'ю. 
- Ти не зміг би. Ти не такий , - підійшов він до  Адама, та обняв його за плече,- вона сильніша, ніж ти думаєш. 
Бергоф не міг бути таким спокійним, як Остап, бо Катрін була занадто дорогою для нього.  Він постійно згадував її погляд, як вона рухалась та навіть вечір, коли переборщила з вином, йому було так добре з нею. 
В готелі  на чоловіків чекав Артем, що зголосився допомогти в пошуках і Ярина, яка приїхала підтримати коханого, та й сама вона хвилювалась за Катерину. Дівчата надиво швидко знайшли спільну мову, тому почувши таку жахливу новину, Ярина не сумніваючись приїхала у Варшаву. 
Остап з Артемом декілька годин сиділи в номері, перекидуючись короткими фразами та постійно, щось клацали в ноутбуках. Чоловіки розуміли один одного без слів, їхня робота була синхронною і видно було, що адреналін переповнював їх. Час від часу Остап вставав з крісла, трохи походив по кімнаті, щось собі бурмотів під ніс і знову засідав за роботу. 
Олеся не розуміла, що відбувається, але знала, що Остап зробить усе щоб знайти її дочку. 
Бергоф намагався добитись якоїсь допомоги в консульствах, але все марно, ані українське, ані німецьке - не змогли покращити ситуації. Телефон чоловіка розривався, його мати дзвонила щогодини, бо не розуміла куди він зник, напередодні такої важливої події. Молодий лікар мав розпочати своє перше та таке довгоочікуване дослідження, але в очевидь прийдеться персоналу все починати без нього. Роздавши вказівки та трохи заспокоївши матір, Бергоф присів перевести подих. В його голову прокрадались страшні думки : "Якщо я не встигну? Якщо вона вже.." не хотів впускати в свою голову думку про найшірше. 
-Все! 
Прокричав Остап з посмішкою на обличчі, та потис руку Артему. 
-Що знайшли її? , схвильвано запитала мати діачини. 
- Ні, не знайшли, але ми впіймаємо цього гада, це точно! 
Тоді Остап розповів, що вони зробили вірусне відео, яке побачать усі, хто зайде в соцмережі та на найпопулярніші сайти в інтернеті. Відео з благодійного вечора та інформація про те, що Катерину викрали, дійсно розлетілась швидко. Багато знайомих почали дзвонити до Олесі та Остапа, але все марно, бо телефонували з України, а дівчина десь у Польщі. 
Тоді хлопці додали ще прохання про допомогу на кількох іноземних мовах, та залучили багато знайомих, щоб розповсюдити інформацію. 
За годину подзвонив Денис: 
- Ти хто такий, щоб дозволяти собі подібне? - через зуби процідив він розлюченим голосом. 
- Я попереджав. Відпусти її,  бо буде ще гірше. 
- Ти вже зробив гірше, але не для мене, а для тої сучки.  
-Не псуй собі життя, відпусти її, а я все видалю. 
- Роби, що хочеш, ти тепер ані мене не знайдеш, ані своєї жебрачки. 
Чоловік знову кинув слухавку. 
- Я його вб'ю! Я точно його вб'ю! Він не має права забирати мою дружину!  - кричав розлючений Бергоф, що  на весь готель його було чути. 
-Заспокійся синку, ми щось вигадаємо, ми обов'зково знайдемо її, -намагалась заспокоїти його Олеся, хоч у самої серце розривалось від хвилювання. 
- Я не бачу виходу, що мені в кожні двері стукати і шукати її? 
Впав на коліна Адам та почав зі злості лупити кулаками до підлоги. По ньому було видно, що він у відчаї, усі внутрішні переживання видерлись на зовні. Він бився в груди, злісно промовляючи щось німецькою, тоді гамсели в стіну кулаками.  Ніхто з присутніх у кімнаті, не зміг знайти слова, щоб привести його до тями. 
Та заклякли всі у кімнаті, коли почули стук у двері. 
-Пепепрошую панове, підійдіть на рецепцію, до вас гість, - пролунав чоловічий голос з-за дверей.  
-Це вона!!!  
Кинувся до дверей Бергов, ледь не збивши з ніг працівника, що повідомив про новину. Сходинки самі втікали з-під ніг, серце гупало, мов дурне :"Катрін, ластівко моя, невже це ти?". 
Жінка на високих підборах, в чорному брючному костюмі, великою сумочкою та  з каштановим волоссям, що ззовні була дуже схожа на Катерину.  
Адам закляк побачивши її, він одразу зрозумів, що це не його дружина. В грудях запекло і на очі зібрались сльози, але взявши себе в руки він підійшов до жінки. 
-Доброго вечора. Ви до мене? 
- Мені потрібен Боднар Остап. 
-Ясно.-розчаровано відповів чоловік, - ходімо, я вас проведу. 
Жінка мовчки піднялась в номер, а Бергоф, втративши останній промінчик надії, погрузився в роздуми. 
- Доброго вечора, проходьте. 
Олеся підозріло дивилась на дівчину, бо не розуміла, що їй треба, побоювалась щоб це не була ще одна підстава від того мерзотника. Остап був напрочуд спокійний, намагався все тримати під контролем. Гостя пройшла в кімнату, присіла на диван та схвильовано потирала руки. Помітно було, що їй некомфортно та ніяково, бідолашна не могла підняти очі та дивитись на оточуючих. 
- Уляна, це ти?  - впізнав дівчину Артем, який зайшов до кімнати. 
- Привіт, незнала, що ти будеш тут. 
-Але я тут, а ти яким вітром? 
- Я хочу допомогти.  
-Це дуже добре, але як? 
Усі мовчки наблюдали за їхньою розмовою, бо бачили, що дівчина не дуже сміливо йде на контакт. 
- Він зі мною теж погано поступив. Пам'ятаєш ми їздили в Камянець- Подільський з палатками? 
-Звичайно пам'ятаю. Це після закінчення бізнес тренінгу, Ден також їздив. 
- Ну от, він ....- дівчина плакала і намагалась сформулювати свою думку. 
- Денис? - перепитав Остап. 
- Так. Він...,- витирала сльози зі своїх щік, які лились без перестанку,та всеодно не могла видати ані слова. 
Глибоко вдихнула, встала з крісла та підійшла до вікна, обернувшись спиною до присутніх. 
- Ваша Катерина сильніша за мене. Я не змогла протистояти йому. Він покликав мене з собою. Попросив щоб я допомогла йому телефон знайти, який він загубив, шукаючи дрова, - Уляна розказувала свою історію, холодно та без емоцій, та продовжувала дивитись у вікно,- ми відійшли недалеко від розбитого табору. Я дістала свій телефон, щоб набрати його та шукати телефон. Світло мене засліпило і в темряві я не встигла зорієнтуватись. Він закрив мені рот та потяг за собою, всю дорогу говорив мені різні гадості. Це в нього була така прилюдія - обсипав мене пошлими компліментами. Коли я почала вириватись та пручатись, він вдарив мене, потім я його вкусила за руку, що закривала мені рот. І отримала віддачу, все стало темно. Коли я отямилась, - дівчина замовкла. 
- Доню, ми зрозуміли. Тобі важко все заново переживати, не потрібно так себе мучити. 
- Ні я мушу. Я мушу сама собі признатись в цьому,- голос її тремтів, але Уляна намагалась згадати та переказати усі деталі, - він мене згвалтував. Коли я отямилась, то побачила його чорні очі та задоволену посмішку. Я пам'ятаю як тхло з його рота алкоголем, як він мене торкався, а я не могла ворухнутись, щоб зупинити його. Він хотів щоб я дивилась на нього, тому я ніколи не забуду його пики. 
Ще на половині історії Берргоф вибіг з номеру, а Остап шоковано дивився на неї, здавалось він навіть не кліпає. 
- Чому ти нікому не розповіла? - перебив її Артем.  
- Кому? 
- Нас було там більше десяти людей - хоч комусь. 
Дівчина повернулвсь до нього та підсміхнулась. 
- А хтось помітив, що я неночувала у своїй палатці? 
-Як? 
Артем дивився на неї великими очима і не міг пригадати, чому так сталось. 
- Ось так, ви надто зайняті були своїм життям. Той негідник залишив мене в лісі, зломавши мені на прощання два ребра, як попередження, щоб я мовчала. Мене під ранок непритомну знайшли  якісь туристи. 
Олеся підбігла до дівчини і міцно її обійняла. 
- Що ж ти пережила бідолашна моя. 
- А  як це нам допоможе? 
- В мене є аудіозапис дзвінка,  думаю він буде корисним. 
Дівчина дістала телефон, ще старої моделі з кнопками  і увімкнула запис телефонної розмови. 
"- Ти комусь як скажеш, то я тобі ще щось зламаю, ясно тобі? 
- Я мовчу. 
- От і правильно, я люблю коли ви робите як я хочу. 
- А якщо я завагітнію? 
-Не мели дурниць, мені що 16 років? І краще взагалі не попадайся мені на очі, бо я можу повторити. А як комусь дзявкнеш щось, то навідаюсь до твоєї сестрички, вона теж нічого." 
- Ви розумієте який він хворий, моїй сестрі тоді було 14 років, я не хочу кожного дня боятись його зустріти. Я готова на все, лиш би засадити його в тюрму, бо я бачу що він ніколи не зупиниться. Я і ваша Катерина - не єдині, я в цьому впевнена.