12

12 
"Пропозиція від якої неможливо відмовитись" -так називалось  повідомлення, яке прийшло на електронну пошту молодому лікарю, від невідомого раніше йому чоловіка. 
"Шановний лікарю Адаме Бергоф, мене звати Боднар Остап і я хочу зробити одну хорошу справу. Запрошую вас очолити найбільший у Європі медичний комплекс. Надсилаю вам додаткову інформацію і чекатиму вас на благодійному вечері на честь запуску цього проєкту, уже з відповіддю. 
Надіюсь, ви станете частиною нашої команди та допоможете нам забезпечити догляд та лікування на найвищому рівні." 
Лікар не планува знову їхати в Україну, він знав, що дочекається Кетрін тут.  
Віддана своїй матері, турботлива, щира і дуже мила дівчина засіла в думках Бергофа, ще з їхньої коротенької першої зустрічі . Було щось у тій дівчині, що заставляло його серце битись швидше і цілеспрямований кар'єрист втрачав контроль над собою. В лікаря були надто важливі та великі плани в яких зовсім не було місця особистому життю, Бергоф був амбіційним і  багатообіцяючим, він запланував багаторічне дослідження, що могло стати проривом у медицині.  Вивчивши деталі пропозиції та прислухавшись до порад свого наставника, який був  уже в досить похилому віці, але залишався авторитетом для  Адама, він вирішив особисто зустрітись з Боднаром і тоді приймати рішення. 
"Щось зачастив я в Україну"- подумав чоловік, вийшовши з літака. Дорога його трохи втомила, і він відпочивав у своєму номері, аж до вечора.  
Чоловік не був надто високим, але виглядав статно, строгий темно синій костюм, чорні класичні туфлі, які він одягав дуже рідко та  біла сорочка підкреслювали його шарм. Попелясто-русий колір волосся перекликався з його сірими очима, а щира посмішка викликала довіру, тому у свої 27 років чоловіка поважали, як за професійні якості, так і за особсті. Його присутність привернула багато уваги. 
"Не вірю всоїм очам", -подумав Адам зустрівши  очима її. Одазу не міг упевнитись чи це точно вона, бо впізнати її було важко. Зі скромної милої дівчинки вона розцвіла справжньою райською квіткою.  
-Пані Бондаренко? - звернувся він до Олесі, хоч і не міг відвести очей від її дочки.  
Діалог як слід не розпочався, в цей момент гучно привітався Остап зі сцени. 
"Доброго вечора! Відразу дякую всім, що прийшли..." , - і усі в ресторані зосередились на словах доповідача.   
Адам Бергоф був надзвичайно здібний, залюбки вивчав іноземні мови. Українська давалась йому важко, тому чоловік вдумувався в кожне слово, щоб правильно зрозуміти його зміст.  
Катерина відволікала його,  навіть найменшим рухом, приковувала увагу чоловіка. Бергоф ще не мав остаточного рішення , його влаштовувало життя  у Німеччині та дівчина забрала у нього тверезе мислення.  
"Адам Бергоф -  прошу підходьте до нас." – пролунало на весь рестурам гучне запрошення. 
На невеличкій сцені, стояв Остап і чекав його, лікар спочатку розгубився від несподіванки, але швидко оволодів собою. Ставши перед мікрофоном Адам поводився трохи сковано, але зміг розслабитись, як знову побачив головну  гостю.  
- Напередодні я поставив вам одне дуже важливе запитання, пам'ятаєте? 
- Так 
Відповів чоловік, але уже не міг спокійно думати, бо помітив як  Катерина вибігла на вулицю. 
-Тоді я б хотів,  щоб ви нам дали відповідь. Чи очолите ви наш комплекс? 
-Що? Повторіть 
Розгублено  дивився чоловік в натовп. 
- Ви напевне не дуже добре розумієте українську.  
Повторив усе, що сказано було він німецікою. Бергоф автоматично перейшов на німецьку, та швидко почав, щось говорити, що навіть зі знанням німецької, його слова були незрозумілі. 
Остап підійшов ближче до  нього і взяв за плече. 
- З вами все впорядку? 
-Так, -чоловік чимшвидше хотів завершити цю розмову та побігти вслід за Катериною, - Я згоден 
-Вітаю Вас у команді, -Остап потис йому руку і залунала гучна музика.  Чоловік намагався пройти до виходу , але гості особисто почали вітати його. Стриманість та манери Бергофа не дозволили йому невиховано втекти, але щось всередині його дуже підганяло.  
Чоловік вибіг на вулицю, не побачив Катерини, лише маленьку жіночу сумку, що лежала на землі. Він спустився сходами в подвір'я, і не повірив своїм очам: на землі лежав чоловік з встромленою в шию туфлею. Бергоф швидко кинувся рятувпти чоловіка, що стікав кров'ю. 
«- Аптечку! Швидше принесіть аптечку і дзвоніть в швидку.» 
Сам взявся зупиняти кров. На щастя, каблук встряг в м'язах між шиєю та ключицею і в пораненого був шанс вижити.  
По виразу обличчя Дениса було видно, що він переляканий до смерті, він боявся поворухнутись чи говорити щось. 
Адам приклав максимум зусиль, щоб урятувати чоловіка, супроводив його у швидкій, намагаючись зупинити кров. 
Гості нажахано переглядались між собою не розуміючи як таке могло статись. 
Остап та Олеся впізнали туфлю, що стала холодною зброєю. 
Мати не могла повірити, що її дівчинка здатна на таке, але найкращий друг дівчини знав її норов. 
-Ходімо, - взяв Остап жінку під руку і забрав з цього місця. 
- Це не вона. Такого не може бути!, -перелякано бурмотіла жінка. 
-Все-все не потрібно панікувати. Ідемо в офіс охорони, глянемо на камерах відеоспостереження першими, -кивнула Олеся і витерла сльози. 
Більшість працівників вийшли на вулицю разом з гостями, залишився лише черговий, що було їм  на руку, бо самі ще не знали що там побачать. 
Пройшло декілька хвилин, ніж працівник зміг налаштувати потрібний момент та ракурс. 
Жінка дивилась на  відео і плакала, зловившись за голову, Остап розлючено потирав кулаки. Він не міг повірити, що на відео людина, якій він роками довіряв 
-Подивись як їй страшно. Що я за мама, що свою дитину не вберегла від такого? - Кричала Олеся . 
- Заспокійтесь! Ви ідіть в номер, а я іду шукати її. 
- Я не буду відсиджуватись, вона в такому стані, що здатна на все, ти що не бачиш? 
На виході з ресторану, вони натрапили на Адама Бергофа, який бурмотів «Катрін, де Катрін» в паніці, не міг нічого толком сказати.  
Машини поліції підїхали до брами, Остап швидко заштовхав Олесю в машину лікаря, і тому сказав швидко сідати. 
«Їдемо її шукати, вони тут самі розберуться».