Чи буде щасливий кінець?

7


Після смерті батьків Олеся жила з тіткою Анною, вона була не дуже старшою за дівчину, ще не мала своєї сім`ї, тому спочатку їй було важко звикнути жити з Олесею. Анна була студенткою, вивчала іноземні мови, вона була амбіційною та цілеспрямованою. Дівчина дуже сильно хотіла подорожувати, і зовнішність у неї була, як у східної красуні: густі чорні брови, глибокі чорні очі, трохи смуглява шкіра та чорне мов вугілля довге волосся. Вона завжди користувалась популярністю у протилежної статі, але чого тільки не робили чоловіки - усе марно, занадто сильно вона хотіла бути вільною пташкою. 
Олеся захоплювалась своєю юною тіткою, і вони невдовзі добре подружились.   
Олеся не мала хисту до вивчення мов, як не старалась Анна її зацікавити, обіцяла їй веселі та пізнавальні подорожі, нові враження, але дівчина віддавала перевагу творчості. Вона багато часу проводила в своїй кімнаті, де робила ескізи одягу - це була її пристрасть. 
Як закінчила школу, дівчина вступила в училище на швею. Тоді це був єдиний шанс для неї, щоб навчитись реалізувати те, що було на папері. З великим ентузіазмом вона ставилась до свого навчання, але таким же великим було розчарування у дівчини, яка дізналась що їй потрібно буде влаштуватись на фабрику і шити однотипні речі за чужими ескізами. Двом юним жінкам важко було жити у світі, де головні чоловіки і виходити за рамки прийнятого не дозволялось.  
Анна як не старалась знайти собі таку роботу, щоб подорожувати і наглядати за племінницею- не могла. Часи такі були, що поїздки закордон привертали занадто багато уваги, а втілити в життя усі свої мрії можна було тільки нелегально, що геть не влаштовувало юну філологиню, і вона тимчасово влаштувалась в школу вчителем одразу двох мов: англійської та німецької. 
З таким ж розчаруванням стикнулась Олеся, яка хотіла шити красиві вечірні сукні, а доводилось шити робочий одяг шахтарям. Заради виживання дівчата змирились з усім і налаштувались на те, що це тимчасово. Анна стала заручником шкільної програми, це дуже пригнічувало жінку, здавалось, що вона перегорає і втрачає надію. 

Олеся допомогла їй наважитись на найвідчайдушніший крок у житті, бо тільки так можна було повернути колишню Анну. Це була велика авантюра, яка в будь-якому випадку змінювала життя обох. На фабрику, де працювала Олеся, запросили іноземних гостей, і потрібен був перекладач, дівчина швидко порекомендувала Анну, і ніхто не заперечував,бо в їхньому невеликому містечку усі знали, що кращого знавця не знайти.  
Делегація була у місті декілька днів, і один з гостей дуже активно залицявся до Анни. Чоловік був уже зрілого віку, але виглядав дуже спокусливо та презентабельно. Високий, широкоплечий з дуже гарними манерами, він завжди усміхався, здавалось, його рот не затулявся. Білосніжна посмішка- це перше, що впадало у вічі при знайомстві з французом Люком Репорті. Він був повною протилежністю Анни - світловолосий та синьоокий, але він з таким трепетом подавав Анні руку на сходинку, ніби вона була шановна гостя, а він бідний слуга. Перед від'їздом Люк запропонував жінці поїхати з ним, але щоб її забрати, чоловік повинен був одружитись з нею. Анна погодилась на фіктивний шлюб і дуже переживала, що залишає племінницю.  
Олеся підтримала тітку, і знала, що цей шлюб не лишиться несправжнім, вона бачила, як чоловік закохався з першого погляду в Анну. В день їхнього весілля дівчина помітила, що і її тітка з блиском в очах дивилась на свого майбутнього чоловіка. 
На прощання Анна пообіцяла дівчині щомісяця відправляти їй подарунки, щоб та відчувала її турботу.  
Прощання було плаксивим, але радісним, бо мрії повинні здіснюватись, і вони обидві цього хотіли. 
В 25 років Олеся залишилась жити сама, але їй не хотілось пливти за течією. Вона хотіла творити свої шедеври і вирішила змінювати щось у житті. 
Дівчина ніколи не розглядала варіанту, щоб вийти заміж, і не думати про те, чи вдасться їй прожити на зарплату, вона взагалі ніколи не хотіла створювати сім'ю. Після того, як вона залишилась без батьків, без бабусі - стала тягарем для молодої дівчини, вона взяла з себе слово, що не буде народжувати дітей. Олеся переживала, що дименція, яка була у бабусі, вразить і її мозок, і вона буде безпомічною. Олеся добре пам'ятала, що стало з мамою, як винила себе у смерті бабусі, і дуже не хотіла, щоб її діти так страждали.  
Олеся шукала собі нове місце роботи, більш творче, і знайшла. У магазин весільних суконь якраз шукали кравчиню. Я і красиві сукні –найкраще, що може бути. Дівчина спочатку підганяла по розміру, вкорочувала та підшивала по бажанню наречених, але через декілька років, набравшись сміливості, заробивши собі репутацію найкращого майстра у місті, вона почала пропонувати свої дизайни до готових суконь, потім створювала індивідуальні ескізи для кожної нареченої. Слава найкращої весільної кравчині понеслась далеко за горизонти маленького міста і почали приїжджати клієнти з великих міст, навіть зі столиці. Плаття, які шила жінка, користувались шаленим попитом, бо якість та дизайн були не гіршими, ніж у закордонних стилістів, а ціна була вітчизняною. Такий ажіотаж сворював черги на декілька місяців. В такому ритмі життя жінка не помітила, як їй перевалило за тридцять.  
Вона відкрила свій салон весільних суконь і вважала себе успішною, але чомусь присмак успіху їй здавався не таким. Їй чогось бракувало. Щоб песимістичні думки не лізли їй в голову, вона почала ще більше віддаватись роботі, що зробила даремно, бо таким графіком вона себе виснажувала. 
Чергова клієнтка на 20:00 зайшла в салон. Ще до її приходу Олеся зрозуміла, що вона вже не в формі. 
-Доброго вечора. 
- І вам. Проходьте, будемо знайомитись. 
На момент першої зустрічі Олеся уже бачила ідеальну весільну сукню, у цьому випадку вони поспілкувались 20 хв, і нічого їй не спало на думку. Вона подякувала жінці, назначила нову зустріч і вибігла на вулицю, сказавши помічниці закрити все і її не чекати. 
Холодне весняне повітря дмухнуло їй в обличчя, жінка вибігла на дорогу, перешкоджаючи руху машин, вона перебігла на інший бік. Всілася там на клумбу і розплакалась. 
-Невже я перегоріла? В мене не могло закінчитись натхнення. 
Дівчина раптово встала з клумби, та почала навколо неї кружляти. Зайшовши в припаркований поруч мотоцикл, вона випрямилась і широко розплющила очі.  
-А це що таке?  
-Мій транспорт. 
Від цього голосу в неї волосся стало дибки. 
-Ви хто? Що вам треба?-жваво запитала жінка. 
-Це вам що треба від мого мотоцикла? 
-Вибачте, я не бачила його. 
-Ясно. Я Діма. 
-Дмитро? 
-Можна і так. А вас як звати? 
-Я Олеся 
Жінка підійшла ближче і в променях вечірніх ліхтарів побачила чоловіка з шлемом в руках. Він в цьому світлі мав якийсь особливий вигляд. Олеся не могла розгледіти ані кольру очей, ані волосся, лише його силует та деякі риси обличчя. 
-Вас трусить. Змерзли? 
-Трохи,-погодилась жінка, потераючи руки одна до одної. 
-Візьміть куртку. 
-Ні, дякую. 
-Ви завжди така вперта? 
-Ні, тільки коли в темному провулку зустрінусь з незнайомим чоловіком. 
Діма розсміявся, і жінка розтанула. Вона відчула, що її тіло якось само змінює поставу, усмішка проривається крізь її настороженість.   
-Не треба боятись, я нічого вам не зроблю. Ходімо в більш людне та освітлене місце, і ви мені розкажете, чому ви без верхнього одягу блукаєте темними провулками. 
Жінка махнула головою на знак згоди і пішла слідом за чоловіком. Вона боялась підняти голову, щоб подивитись на нього. Вона не боялась цього чоловіка, вона боялась того, що робилось у неї в грудях, тільки від його голосу вона боялась, що не зможе приборкати весь вир емоцій, які її накриють, коли вона загляне в його очі. 
Не помітивши як, Олеся опинилась в кріслі маленької затишної кав'ярні. Крім їхнього, там зайнятий був лише один столик, тому було тихо, атмосфера була дуже домашньою. 
Привітна офіціантка принесла їм по чашці кави, і жінка, зігрівшись трохи, підняла очі і подивилась на нього. 
Впевнено та розслаблено Дмитро сидів у кріслі навпроти. Він двома руками тримав чашку з кавою, ніби також зігріваючись. Дивився на неї і посміхався. Його усмішка була такою щирою, він мав дуже приязний вигляд. Олеся заглянула в його зелені очі, що блистіли мов натерті діаманти, посмішка, що не сходила з його уст, підкреслювала його маленькі зморшки біля очей, це було найгарніше, що колись бачила жінка. Він провів рукою по своєму русявому короткому волоссі, відкинувся на кріслі, і їхні погляди зустрілись.  
- Від кого ти втекла? 
-Від себе. 
І знову зависла пауза, яка була красномовнішою за будь- які слова. Вони спочатку просто дивились одне на одного, а потім він взяв її руку, і жінка зрозуміла, що ось воно яке - кохання.  
Внизу живота появилось якесь дивне відчуття, її очі не могли відірватись від нього, вона хотіла забрати стіл, який був між ними, і поцілувати Дмитра так, як нікого раніше не цілувала. Жінка забула про її сьогоднішню, здавалося б, трагедію, Олеся лише думала, чи він не збирається відпустити її руку. 
Їхню гармонію порушив офіціант, що попередив про закриття закладу.  
-Пройдімось?-запропонувала Олеся.  
-Вже не боїшся мене? 
-Боюсь. Але не можу тебе відпустити. 
Вони блукали вуличками до світанку, чоловік, здавалось, геть змерз, бо віддав свою куртку Олесі, але це їх не зупиняло.  
Вони говорили про все на світі, і до ранку вже здавалось, що вони знайомі багато років.  
Олеся дізналась, що чоловік у місті лише на вихідні, що скоро він їде назад в столицю.  
- Де ти зупинився? 
-На мотоциклі.  
-Як?  
-Я приїхав сюди по нього, планував лише добре виспатись перед дорогою і повертатись, але так і не встиг заселитись в готель.  
-Зупинись в мене. 
Чоловік подивився з-під лоба на неї. 
-Довго думала? А якщо я грабіжник? 
-Тоді хай це буде найкраще пограбування, яке може бути. 
Жінка зашарілась і взяла його за руку. 
-Домовились. 
-Тим більше, що ми вже прийшли. 
Олеся вказала рукою на будинок і ще більше зашарілась.  
-Це тебе треба боятись. 
Чоловікові трохи було ніяково, але він з радістю пішов вслід за жінкою. 
В квартирі була помічниця Олесі - Ліза. 
- Нарешті, я ледь не збожеволіла. Ще 10 хв і я б дзвонила в поліцію чи швидку!-перелякано та жваво тарахкотіла дівчина своїм дзвіким голосом, нервово поправляючи свої окуляри. 
- Все добре. Лізо, в нас вихідний. Відміняй усіх клієнтів. Закривай усе і чекай від мене дзвінка. 
-Але ж як? Це не можливо. 
-Я сказала, відміни! Скажеш, що зроблю знижку, і перенеси на інші дні. Ясно? 
-Т-так.  
Перелякана дівчина вибігла з квартири, ледь не знісши Дмитра з ніг.  
-Ти такий строгий начальник. 
-Ні. Просто я вже 6 років не робила собі вихідного. Забула, як це,-розсміялась жінка і провела чоловіка до вітальні.  
-Тут буде твоя кімната. Почувайся як вдома.  
Дмитро взяв Олесю за руку і притиснув до себе. Він впився в неї таким палким поцілунком, що вона не змогла контролювати себе і піддалась пориву своїх почуттів. Їхні дотики одне до одного були дуже ніжними та пристрасними. Весь вулкан пристрасті, яку жінка тримала в собі багато років, вивільнився. Дмитро цілував їй руки, шию, губи, заціловував з такою жадністю, ніби боявся, що вона його прожене. Жінка відповідала йому взаємністю і просто не могла повірити в те,що є настільки прекрасні почуття. І чому вона цього раніше не знала? Він приспустив її блузку і почав ніжно цілувати в плече, потроху опускаючись все нижче і нижче. Коли Олеся почала розщіпати гудзики на собі , він зрозумів, що вона не хоче його проганяти.  

Ці вихідні були найщасливішими днями у житті Олесі, але закінчились дуже швидко.Вона ще більше почала працювати, її ідеї стали ще більш креативнішими, в неї з'явилось нове натхнення. Жінка з нетерпінням чекала, коли в Дмитра вихідні чи відпустка, щоб знову його побачити. Кожна зустріч з ним відкривала Олесю по-іншому - це був єдиний чоловік у житті Олесі, і вона знала, що все життя чекала саме його.  
В день народження Олесі вони поїхали на мотоциклі до моря. Це була велика пригода, адреналін зашкалював. Вони переночували дорогою під відкритим небом, в одному спальному мішку, і це було так романтично, що жінка не думала, що може бути щось краще. Зранку вони рушили далі, дорога не була довгою, тому встигли ще за дня. Вперше Олеся бачила море, його безкрайний горизонт зливався з небом, і це було найкращим подарунком за все її життя. 
Вона купалась в морі, як мале дитя, бризгаючись та стрибаючи. Дмитро страшенно був радий, що його кохана щаслива. Вони зустріли захід сонця на пляжі з шампанським та мініатюрним тортиком з однією свічкою.  
Закохані сиділи і милувались краєвидом, аж поки не залишились самі на пляжі. Чоловік милувався тим, як розцвіла Олеся з їхньої останньої зустрічі. Вона завжди усміхалась, її очі іскрились, і вона нарешті перестала шарітись, коли він її цілував.  
Олеся стала залежною від обіймів коханого, вона постійно горнулась до нього, що подобалось обом.  
-Я тебе кохаю,-вперше почула вона ті слова, хоч і знала, що чоловік має сильні почуття до неї, і вона зізнавалась йому в коханні багато разів. 
-Я знаю.  
Олеся присіла Дмитру на коліна і почала цілувати коханого так, як раніше боялась. Вона відчула, що це її чоловік, з яким вона може робити все, що завгодно, тепер він тільки її, і вона його вже нікуди не відпустить. 
Повернувшись додому, Олеся підсвідомо вже уявляла собі, яка в неї буде весільна сукня. Вона забула про свої страхи перед сімейним життям, біля такого чоловіка вона не боялась жодних перепон у житті.  
Дмитрові вдавалось 2 рази на місяць приїжджати до Олесі. Цього було мало жінці, і вона почала шукати собі приміщення, щоб перевезти свій салон в столицю. Вона мала заощадження і придбала недалеко від центру невеличкий магазин, що влетів їй у добру копійку. Довелося взяти кредит під заставу вже діючого салону. Олеся дуже хотіла зробити сюрприз коханому. Весь серпень вона займалась переїздом салону, зустрічі з коханим відмінила, щоб він не запідозрив нічого. Олеся була у передчутті чогось грандіозного. Вона навіть заплатила якимсь дивним людям гроші, щоб дістали їй адресу Дмитра. 
13 вересня. Саме цей день змінив життя Олесі.  
Ще за декілька днів до запланованого сюрпризу жінка приїхала, щоб облаштуватись, і почувала себе геть кепсько. Вирішила швиденько забігти до лікаря перш ніж їхати до Дмитра. 
Жінка звернулась до чергового лікаря, який поставив їй декілька запитань про симптоми і відправив її в сусідній кабінет. 
Олеся була така щаслива, що відсьогодні зможе жити з коханим в Києві, що не помітила, як її направили до гінеколога.  
Коли лікар попросив її прилягти на кушетку, вона прийшла до тями.  
-Для чого? 
-Для огляду. 
-Мене не болить нічого. В мене, напевно, тиск стрибає. 
-Це добре, що нічого не болить. 
Чоловік зробив декілька легких і вправних рухів внизу живона жінки, подав їй руку, щоб та піднялась. 
-Вітаю, ви вагітна, вже більше 8-10 тижнів. Для детальнішого огляду потрібно здати аналізи.  
-Ви що, жартуєте? Я? - жінка з сарказмом запитала.  
-Не вірите досвідченому лікарю, ідіть в аптеку, купіть тест на вагітність та переконайтесь. 
І вказав їй на двері. 
Жінка без жодних емоцій купила тест. 
-Вагітна...-єдине слово, що промовила Олеся дорогою до Дмитра. Вона не хотіла жодних думок впускати в свою голову, поки не зустрінеться з коханим. 
Жінка вийшла з ліфту, знайшла потрібний номер квартири і подзвонила в двері. 
-Хто? 
Почула вона дзвінкий жіночий голос.  
-Олеся. 
Відчинились двері і шокували її тим, що вони приховували. 
В коротких шортах та довгій білій футболці стояла світловолоса дівчина з приємною зовнішністю і великим животом, який вона ледь тримала на своїх тонких ніжках.  
- Мені потрібен Федоров Дмитро. 
-Його нема вдома, він в дворі з дочкою гуляє. А ви хто? Навіщо вам мій чоловік? 
Земля втекла з-під ніг жінки. Вона зблідла і мовчки почала спускатись сходами. Олеся чула, як дівчина їй вслід ще щось говорила, але вже не розібрала жодного слова.  
Вийшла на вулицю і заклякла. Вона стояла нерухомо так довго, що почула, як її ноги затерпли. В Олесиній голові зараз не було нічого, там появилась така велика пустота, що в неї б все людство вмістилось. 
-Ти що тут робиш?-смикнув її за руку Дмитро, збліднувши мов стіна. 
-Нічого,- відповіла вона,забравши руку. 
Він був зі своєю дочкою. Дівчинці на вигляд 2-3 роки. Вона дуже схожа на батька, успадкувала його очі. 
-Як ти мене знайшла? Для чого ти все зіпсувала?  
Жінка мовчала, не відповідаючи. 
-Доню, біжи в пісочницю до дітей,-відправив він маленьку. 
-Ти мене зробив коханкою!-з відразою сказала жінка. 
- Я закохався. Але я не можу покинути їх, в мене скоро буде син . Як я маю їх залишити? 
-Я можу. Можу залишити тебе твоїй сім'ї. Я не хочу, щоб ти коли-небудь потрапив мені на очі! 
-Не роби так. Я ж не зможу без тебе жити. Я тебе кохаю. 
-Не кохаєш. Кохані знають одне одного, розуміють. А ми чужі.  
-Невже тобі погано зі мною? 
- Я все життя картатиму себе за те, що мені було добре з тобою. Запам'ятай, що сьогодні ти бачиш мене останній раз! Ясно? Не шукай мене! 
Чоловік ще хотів щось сказати, але Олеся чимдуж пішла звідти, щоб забути це все і ніколи не згадувати. 
Не згадувати виявилось дуже важко. Вона через нього перекреслила усе своє життя. Салон в Києві тепер їй не потрібний. Жінка витратила багато грошей , щоб організувати переїзд назад. Її бізнес зазнав великих збитків через таку довготривалу перерву, ще й в розпал сезону. 
Почувши про все, що сталось, Анна прилетіла підтримати Олесю і вмовити її залишити дитину собі . Вона не хотіла позбуватись дитини, але виховувати її теж не хотіла, бо всі замасковані коханням страхи видерлись на поверхню з новою силою. 
Жінка не змогла покрити виплати кредиту за купівлю нового магазину і втратила все, що так довго створювала. Вона не могла змусити себе поїхати в столицю і займатись продажем цього проклятого приміщення, надіялась, що тітка Анна їй з цим допоможе. 
- Як ти? 
-Як дурепа. Добре, що квартиру батьківську не продала через цього покидька. 
Анна засміялась і обняла її. Ти просто дуже добра, ти не дурепа. 







 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше