"Знову ті двері,"-подумала Катерина.
Сьогодні вона встигла і не прийшлось червоніти. Катерина зайняла собі місце в аудиторії недалеко від ще однієї самотньої дівчини.
Дівчина була рудоволосою, з зеленими очима і густими віями. Її риси обличчя були виразними, а весь її вигляд сонячним та дуже привітним.
-Соня? Я правильно запам'ятала?-запитала Катерина в дівчини.
-Ага, це я. Ти Катя, так?
-Катерина, але якщо хочеш, то можна і Катя.
Дуже рідко її називали Катею. Мама кликала Катрусею, в школі кликали Катериною, бо дівчина завжди була старостою, потім президентом школи, і це їй подобалось, що ніби офіційно звучить.
Задумалась дівчина.
-Ок. Будеш Катя. В мене немає друзів в універі, я їх і не шукала, але ти ніби нормальна, не мажорка і не ботанша.
Кинула оком Соня з голови до п'ят, оцінивши Катерину.
Дівчина завжди скромно одягалась: мінімалістичні однотонні речі переважали у її гардеробі, про таких кажуть "сіра миша". Зачіска також завжди скромна - зібране каштанове волосся у хвіст або пучок. Без макіяжу та манікюру, але завжди мала охайний та доглянутий вигляд.
-Так, я нормальна,- відповіла Катерина, і дівчата зареготали, що поклало непоганий початок в їхніх стосунках.
В аудиторію зайшов викладач, і двері зачинились. Але Катерина не зовсім викладача чекала, вона заглядала, де ж її блакитноволосий одногрупник.
Все заняття дівчина намагалась зосередитись на історії, уявляла усіх князів, про яких йшла мова, але чомусь вони були блакитноволосими. Зловивши себе на такій думці, Катерина почала сміятись сама з себе.
"Але ж ти, Катерино, дурненька. Один день бачила людину, і вже мариш,"- подумала вона.
Її марення перебила сусідка за партою.
-Бачила, Боднар обстриг свої коси?
-Що?
Перепитала здивовано вона у Соні.
-Та я кажу, що наш Боднар зістриг свою екстравагантну зачіску.
- Боднар?
- Так. От він в першому ряді сидить.
Катерина придивилась краще і дійсно впізнала це обличчя. Відсутність блакитного волосся додавало йому мужності, очі виглядали виразнішими, і він сам був якийсь геть інший.
-Він не дуже говіркий?
-І справді, він рідко іде на контакт. У нього своя компанія вже успішних програмістів. Кажуть, що він уже гривневий міліонер. Почав писати програми ще з дев'ятого класу- він справжній геній у нашій професії. А вчиться тільки для того, щоб догодити батькам,-з захопленням розповідала Соня.
-Цікаво.
Дзвінкий голос пролунав на усю аудиторію.
"Що за розмови? Для кого я тут розпинаюсь?"-розсерджено звернувся викладач до присутніх.
Дівчата відразу затихли та стали слухати лекцію.
Боялись вони більше щось говорити, бо репутація кожного викладача випереджає його самого, і вони знали, що професор Северин Давидович дуже строгий. Кажуть, що він за один пропуск без поважної причини вимагає реферат на кожне наступне заняття, а за недисциплінованість на його парі можна відповідати на кожному занятті до кінця навчального року. Такої уваги від історика вони не хотіли, тому зосередились тільки на ньому.
Після пари Катерина вийшла у сквер біля університету, дістала свій улюблений термос і насолоджувалась перервою.
- Смачного.
-Д-д-дякую
- Ти що, заїка?
-Ні,-прокашлялась Катерина.
-То чого заїкаєшся?-запитав хлопець з гумором.
- Так мені хочеться.
Присів жваво Боднар біля дівчини. Вона відсунулась від нього.
-Ти чого тут сів?
-Так мені хочеться,-сказав хлопець з сарказмом.
- Я Боднар.
І простягнув їй руку, щоб познайомитись.
-Тобі таке ім'я мама дала?
-Ні, тато, -пожартував хлопець, -це моє прізвище, і мене так усі називають.
- Але ж ти Остап.
-Ну так. А ти?
- Я Катерина.
-Так серйозно Катерина. Може, Кет?
-Ні, не Кет. Я що, хом'ячок, щоб мені кличку давати? Я Катерина, -відповіла дівчина і з-під лоба подивилась на хлопця.
-Зрозумів. Ти в нас амбіційна.
- Тобі не подобається наша професія.
-З чого ти це взяв?-запитала вона, попиваючи свій чай.
-Тому що в тебе нема іскри до цього, а ще...
Дальше Катерина не чула, бо її хвилювання від того, що він сидить біля неї, пройшло, і вона підняла очі, потонула у ньому.
Весь його вигляд так заманював дівчину, вона стежила за його жестикулюванням, емоціями, і зрозуміла що він дуже пристрасно ставиться до своєї справи.
Глибокі блакитні очі поглинали Катерину, як сипучі піски. Вона вдивлялася так у нього, що розгледіла себе у відображенні його очей, і відразу прийшла до тями, опанувавши себе, бо вона зараз мала вигляд, як спантеличене ягня.
-...тепер ясно?
-Ясно, - сказала дівчина, хоча нічого не зрозуміла.
-Дай телефон.
-Що?Для чого тобі?
-Запишу тобі свій номер, якщо щось не буде зрозуміло, то набереш.
-Добре.
І мов під гіпнозом вона витягла свій старенький смартфон, простягнула хлопцеві.
-Ого, а як цей динозавр розблоковується?
-Хто динозавр?
-Твій телефон. Давай сама запиши, я продиктую.
Дівчина записала, і вони попрощались.
Катерина сиділа заціпеніла, не розуміючи, що тільки що відбулось. Раптом голосний сигнал машини, що проїжджала повз, привів її до тями.
-Я зараз запізнюсь!
Дівчина побігла в сторону навчального закладу, залишивши на лаві свій термос.
Останнє заняття пройшло дуже швидко.
Першу половину якого вона думала про недавнє знайомство, а наступну вдивлялася в пишну зачіску викладачки.
"Таку жінку помітно здалеку," -подумала Катерина.
Яскравий макіяж, манікюр і зачіска, що додавала їй, напевно, 5 см зросту.
Скромну Катерину завжди дивували такі неординарні люди, вона не завжди розуміла, чому люди хочуть мати такий вигляд, чому привертають до себе увагу.
"Сьогоднішній день був насичений яскравими враженнями,"-прошепотіла Катерина і зітхнула з загадковим передчуттям.
#2155 в Жіночий роман
#9473 в Любовні романи
#2275 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 24.09.2021