25

   Чи не вперше за все своє життя Танхай плутався у власних думках. В ту мить, коли, все ще тримаючи її за руку, відчув, як тіло наповнює сила, – злякався. Не за себе, за неї. Злякався, що може завдати їй болю. Бо разом з силою повернувся і голод. Інстинкти волали і вимагали крові, а її тіло було надто близько. Вона пахла неймовірно. Ще жодна людина не була такою звабливо-смачною. Наче сам всесвіт створив її для нього. Але здоровий глузд взяв гору і неймовірними зусиллями волі Танхай відірвався від дівчини.

  Демон не пам’ятав точно, що сказав і що говорила йому вона. Він швидко пробирався крізь юрбу, щоб тільки збільшити між ними відстань. На щастя для нього, велелюдна площа з сотнями інших запахів швидко послабила її аромат, що засів, здавалося, в демона під шкірою.

  Танхай звернув в темний провулок між будинком культури і магазинчиком. Тут пахло сечею і пліснявою. Темна постать ворушилася в купі картонних коробок. Без краплі страху демон ступив ближче. Темрява його не лякала. Він бучив її найтонші відтінки і сам був частиною темряви.

  Безхатько знову заворушився, штовхнувши ногою пляшку з-під дешевого алкоголю. Без сумніву, він відчув, що не сам, але побачити Танхая не зміг би, навіть якби не був такий п’янючий. Він лише пробурмотів щось невиразне і повернувся на інший бік, зручно вмощуючись на імпровізованому картонному ліжку.

  Демон наблизився на відстань витягнутої руки і присів навпочіпки. Запах немитого тіла, екскрементів і алкоголю різав чутливий нюх, але кров, що бурлила у венах ще більше розбурхувала голод.

  Саме через це Танхай ненавидів світ людей. У його вимірі магія живить все навколо, дозволяючи бути собою, а не звіром, що постійно прагне крові. Слабкий безмагічний світ таки х же слабких людей перетворює демона на кровожерливого вбивцю. Тому Імператор заборонив демонам приходити в цей вимір. Керовані голодом, вони стають тут неконтрольованими і ризикують втратити себе і перетворитися на почвар, яких замикають в Четвертому вимірі.

  Саме тому Данай змушений наглядати за молодшим братом, поки вони несуть вахту у людському вимірі. І Танхай ніколи не ризикував розгулювати поміж смертними без брата. Але сила повернулася так раптово, що він мало не наробив дурниць. Єдине правило в такій ситуації – не вбивати. Але демон чудово розумів, що інколи втриматися важко. Тому його жертви – здебільшого покидьки або ті, кого не шукатимуть.

    Танхай схопив безхатька за передпліччя і різко смикнув, повертаючи його лицем до себе.

– Чого тобі? – прохрипів чоловік на долівці, дихнувши в обличчя демону перегаром. Його рухи були безладні, а намагання вирватися – безглуздим.

– Не рухайся, і я збережу тобі життя, – прошепотів Танхай, намацуючи поглядом вену на його шиї. Сам не розумів, нащо так панькається. Раніше не спостерігав за собою таких пацифістських заскоків. Але чомусь уявив Міру тут, на цьому місці – на місці злочину. Як вона схиляється над тілом з розірваною горлянкою і хмурить свої чорні брови. Як здогад проскакує ледь помітним відблиском в її очах і вона кривиться від огиди.

     Танхай все ще тримав безхатька за руку, а той вирячився в темряву сповненим переляку поглядом. Хвиля огиди до самого себе була настільки сильною, що захопила всю свідомість демона за одну мить. Він розтиснув пальці і випустив руку чоловіка. Але той не рухався. Здається, страх у нього був сильнішим за інстинкт самозбереження. Але Танхай більше не думав про голод. Його сила знову зникла. Все минулося так раптово, як і з’явилося – наче хтось грався з ним, клацаючи перемикач.

     Вийшовши з провулку на освітлену і людну вулицю, демон вдихнув, наче там, в тій просякнутій мерзенними запахами темряві забув, як дихати. Думка про дівчину, що чекала його десь там, посеред площі, зігрівала дивним теплом. І, чи не вперше в житті, Танхай вирішив не боротися з собою. Жити моментом, бо завтра все може закінчитися. Він повернеться в свій світ і це почуття залишитися не тільки в минулому, але й іншому вимірі.

    Але Саміри на площі не було. Танхай оглядав людей, пробирався через натовп до місця, де залишив її, принюхувався, намагаючись вловити знайомий запах – все марно.  Зараз йому більш за все хотілося мати свою силу. Тоді він за мить знайшов би її.

   З темного провулку вискочив якийсь молодик, мало не збивши Танхая з ніг. Шорсткий терпкий запах страху і огиди тягнувся за ним відчутним шлейфом. Хлопець втупився в обличчя демона. Він бурмотів щось самими губами, але суті в тому не було. Скидалося на те, що він хотів щось сказати, але вагався. Врешті, розвернувшись, він пішов, навіть не вибачившись.

   Танхай глянув у темряву між будинками. Колись він без проблем зміг би роздивитися все навіть в найгустіших сутінках. Але тепер все було по-іншому. Та зовсім безсилим демон не почувався. Роки тренувань і міцне тіло робили його небезпечним супротивником навіть без демонських здібностей. Тому він, керуючись дивним чуттям, попрямував вперед.

    У провулку стояло троє. Їхні нечіткі силуети вимальовувалися в темряві. Вони про щось сперечалися, тому не одразу помітили наближення Танхая. Демон роззирнувся. Біля ніг одного з чоловіків хтось лежав, але роздивитися обличчя було неможливо. Тому він наблизився ще на крок.

    Картина, яка відкрилася перед ним, коли один з присутніх відступив у бік, змусила кров закипати люттю. Злість ринула по венах, затоплюючи свідомість. Він не бачив нічого, окрім нерухомого тіла на мокрому бетоні і крові, яка заливала обличчя Саміри. Він не відчував її пульсу, не бачив дихання, а тому все здавалося ще гіршим. Страх, що він не зміг її захистити був сильнішим за здоровий глузд і всю ту виважену розсудливість, якою славився демон, незважаючи на юний вік.