22

    Через добрих сорок хвилин сидіння у ванні Саміра вирішила, що ховатися більше немає сенсу. Вода майже охолола. Пальці на руках і ногах зморщилися, а організм, розслаблений у гарячій купелі, вимагав їжі.

      Дівчина повільно вилізла з ванни й замоталася величезним рушником. Її улюблений халат безсоромно занапастив клятий янгол. Саміра зітхнула, витерла запітніле дзеркало долонею й кинула на себе короткий погляд: втомлена, з почервонілими очима, але все ще вперта  і попри все – жива. Злегка червоні рубці на долонях нагадували дівчині про недавні пригоди. Якби не ці шрами, і не «оті двоє», як називала про себе янгола з демоном, подумала б, що все те їй наснилося.

    Зітхнувши, Саміра натягла старий спортивний костюм – розтягнуту кофту з потертою емблемою Грифіндору та штани, які давно просилися на ганчірки. Зачесала вологе волосся і, набравшись духу, відчинила двері ванної.

     З кухні тягнуло запахом чогось підгорілого. Там уже чекали Данай і Танхай. Обоє, слава богам, одягнені у свій одяг. 

Саміра зупинилася на порозі.

     Данай сидів, спершись ліктями об стіл, і повільно крутив у пальцях чашку. Його погляд був уважний, насторожений. Очевидно, він про щось розмірковував і те «щось» йому не надто подобалося.

    Танхай стояв біля вікна, пильно вглядаючись в далечінь, але, почувши кроки, обернувся. В його усмішці було надто багато напруження, щоб назвати її щирою. Але чомусь саме він  не викликав в Саміри такої настороженості, як його світлий брат.

– Ви вирішили спалити мою кухню? – порушила тишу дівчина, прямуючи до кавоварки. Чашка гарячої ароматної кави здавалася їй мало не еліксиром життя.

– Танхай хотів посмажити грінки з яйцем, але захопився, – як ні в чому не бувало, промовив Данай, не відриваючи погляду від чашки в руках. – Ми виявили цікаву річ: нам треба бодай щось їсти, поки ми такі…

    Янгол затнувся, підбираючи слова, а Саміра раптом відчула на собі надто уважний і красномовний погляд демона.

– Хочеш сказати, що ви такі ж немічні, як звичайні люди, – не втримала сарказму дівчина і помітила, як демон всміхнувся самими лише кутиками губ. На мить дівчині пригадалося його оголене тіло, прикрите лише рушником, і щоки вкрилися багрянцем.

– Навіть без основних сил я все ще сильніший за тебе,  – спокійно прорік Данай, гупнувши чашкою об стіл. – Не забувай, солоденька!

– Ще раз так назвеш мене, і отримаєш рондлем по своїй самозакоханій пиці! – прошипіла Саміра. Дівчина явно втрачала терпець, а відчуття голоду ніяк не сприяло її спокою.

– Годі вам. Хочу нагадати, що ми зараз в одному човні, то чом би нам не перестати гризтися і веслувати в одному напрямку. Наш ворог все ще десь там, – кивнув Танхай в бік міста за вікном. – Не думаю, що він спиниться на одному вбивстві. Тут щось відбувається.  І це мені не до вподоби.

   Демон сказав це цілком спокійно, але тоном, що не потерпить заперечень. Данай тільки уважно глянув на брата, а Саміра кивнула, думаючи про те, що цей демоняра точно знає більше, ніж говорить.

   Вже за чверть години Саміра поклала на стіл три тарілки з яєчнею і скибочками помідорів, налила в горнятка запашної кави і нарешті задоволено вдихнула. Здавалося, наче якась внутрішня пружина поволі відпускала, дозволяючи дівчині трохи розслабитися. Ну, наскільки це було можливо в присутності демона і янгола.

   Якийсь час їли мовчки. На велике здивування дівчини, ніхто з них не крутив писком. Голод – не тітка. Проте час від часу вона ловила на собі замислений погляд Танхая.

– Отже, – почала Саміра, відклавши спорожніле горнятко. – У мене є декілька питань…

– Хто б сумнівався, – видав подобу усмішки янгол, але дівчина проігнорувала його і втупилася прискіпливим поглядом в Танхая. Той їй видався більш приємним для спілкування.

– У вас є підозри, хто може бути причетним до вбивства в барі Рут? Якщо мої висновки правильні, то ви теж потрапили під роздачу. А отже – хтось знав, що ви будете там. Більше того, вас туди навмисно заманили. Загнали в пастку, замкнули в цьому вимірі, позбавивши сил. Тож почнімо з простого: хто бажає вам смерті?

– Як ти до такого додумалася?

     Данай явно не очікував подібного від людини. Сам факт, що ця смертна спокійнісінько сидить поруч із ними, дивиться просто в очі й ще й ставить такі запитання, неабияк бентежив янгола.

– Не так уже й важко здогадатися, – знизала плечима Саміра. – Судячи з твого мерз… е-е-е… важкого характеру, ворогів у тебе вистачає. Питання лише в тому, у кого з них достатньо сил і нахабства провернути щось подібне.

    Танхай пирснув, похлинувшись кавою, і зайшовся реготом. Кілька крапель бризнули на стіл.

– Ох, Данаю, – прохрипів він, витираючи сльози з очей, – вона щойно розклала тебе по поличках. І, знаєш, болісно точно.

– Це не смішно, – холодно відрізав Данай, але його щелепи напружилися. – Ти не уявляєш, у що вплуталася, дівчино.

Саміра повільно склала руки на столі й подивилася на нього без краплі страху.

– Уже вплуталася, – сказала вона тихо. – І якщо хтось справді хотів бачити вас мертвими або безсилими, то я – просто побічний ефект. А побічні ефекти, як правило, або прибирають… або недооцінюють. В будь-якому разі я маю знати, до чого готуватися.