9

    Міра просто таки влетіла у відділок в чому була. Звісно, худі і спортивки не додавали їй статусу і вона зараз скидалася хіба що на хуліганку, а не на детективку. Та це мало її турбувало. Головне, що вони виявили бажання говорити з нею. І якби дівчина не захопилася так сильно ідеєю відновлення справедливості в своїй власній справі, то могла хоча б подумати, наскільки підозрілим є таке прохання. Однак, її думки крутилися виключно навколо бажання прояснити ситуацію не тільки з аварією, але й з власними незрозумілими снами. І вона була певна, що саме ці двоє – ключ до всіх таємниць.

   Марченко провів її здивовано-зневажливим поглядом, та не насмілився нічого сказати. Зрештою, на його думку Мірі було глибоко наплювати.

    Позаду крокував дядько, все ще перебираючи подумки сумніви і підозри. Але в те, що племінниця якось пов'язана з тими двома, а, тим паче, з убивством, він не вірив. Зрештою, як і в те, що ті двоє причетні до випадку в генделику.

   Як би там не було, а йому варто якнайшвидше закрити справу. Повісити все на двох приїжджих було б гарним варіантом. Та інтуїція підказувала, що не треба поспішати. Принаймні, спочатку не завадило б дізнатися, яким боком до всього того його племінниця. Та й зрештою, хтозна, може то справді якийсь псих бавиться окультизмом, і на одній жертві не спиниться. Тоді він, шанований шеф поліції, ризикує пошитися в дурні. А цього йому аж ніяк не треба. Не тоді, коли до мети рукою подати.

  Міра різко зупинилася перед дверима в кімнату для допитів, і це неабияк спантеличило її дядька. Він не встиг зреагувати вчасно і мало не врізався в дівчину. Лише дивом вдалося уникнути зіткнення.

– Є щось, про що мені варто знати? – раптом спитала, уважно вглядаючись в обличчя.

   Гончар чудово знав, що вона має на увазі, та чомусь, з незрозумілих йому причин волів не говорити. Умова, яку поставив підозрюваний видалася йому абсурдною. Ніхто при здоровому глузді на таке не піде. Тому він просто заперечно похитав головою.

    Більше дівчина не гаяла ні миті і глибоко вдихнувши, увійшла в допитову.  Її одразу накрило важким поглядом, від якого вздовж хребтом прокотилася хвиля холоду. На якусь мить вона навіть розгубилася.

    Данай не поїдав її поглядом, як це робили інші чоловіки, а вивчав, спостерігав за найменшою зміною її виразу чи постави, уважно, повільно перекочувався від обличчя, до шиї і грудей, рахував частоту її вдихів, вловлював непомітне людському оку, ледь вловиме тремтіння пальців на руках.

   Безперечно, вона знає хто він. «Але як? Чому вона?» Думки шалено крутилися в голові, та відповіді янгол не міг знайти.

     Міра сіла навпроти. Відчувала, що стояти під тим поглядом, наче під рентгенівськими променями, довго не зможе. Мовчання між ними здавалося тягучою субстанцією.

– Ти маєш геть інший вигляд, – раптом промовив низьким, теплим, немов топлений мед, голосом. Здавалося, саме повітря навколо завібрувало, наче той голос зачепив щось невидиме, зачепив саму дівчину.

    Міра здригнулася. Серце пропустило удар, а потім заходилося частіше, віддаючи пульсом в скронях.  Це змусило її поглянути на співрозмовника по-іншому – насторожено, з легким трепетом, як дивляться на щось сильне і небезпечне. Вона навіть не встигла щось відповісти, як він продовжив, додавши до магії голосу ще й найчарівнішу, яку тільки доводилося їй бачити, усмішку.

– Як таке чарівне створіння опинилося в такому..., – він окинув поглядом кімнату, наче підбирав слова, – огидному місці?

    Така манера спілкування не була властива янголу. Більше за все він не любив такого роду лестощі. Хоча, мусив визнати, – дівчина була гарненькою навіть за його янгольськими мірками, і притягувала погляд, незважаючи на безформний, великуватий, ніби з чужого плеча, одяг.

    Її погляд – чіткий, впевнений разом з поставою і високо піднятою головою заворожував, а повні м'які вуста приковували і притягували. Але, попри все, Данай ніколи б не пав так низько, щоб сплутатися з людською жінкою. Тому його слова виражали лише напівправду й приховували внутрішню відразу.

    Це для нього було неприйнятним лицемірством. Та перебираючи в голові ймовірні варіанти розвитку цієї розмови, Данай вирішив, що задобрити людську дівчину компліментами – хороша ідея. Зрештою, жінки – вони жінки в усіх вимірах і люблять подібні речі. А там, гляди, вона трохи розслабиться і він поверне розмову в те русло, яке йому треба.

    Ох, як же він помилявся. Мабуть ніколи за свої триста з лишком років Данай не припускався такої прикрої помилки, окрім хіба того випадку, за який їх з братом і послали стерегти цей вимір.

   Його остання фраза не тільки не ввела дівчину в оману, а навпаки, отверезила, привела до тями і до стану, коли Саміра готова була роздирати такі самовдоволені пики голими руками. Вона зрозуміла, що ким би не був чоловік перед нею, він такий же, як інші – вузьколобий, обмежений в судженнях і примітивний. Концентрація сперми в нього явно більша, ніж сірої речовини в мозку.  Якби вона могла, то спопелила б цього слащавого красеня самим лише поглядом.

    І він зрозумів це в туж саму мить, як дівчина піднялася з крісла і надвисла над столом, скорочуючи між ними відстань. Вся її постава виражала лють і загрозу. Подібне, чи не вперше, відчув Данай від протилежної статі. Було в ній щось таке темне, демонічне. Тільки демониці, як добре знав янгол, були войовничими і могли дати тягла будь-якому чоловіку, варто лише косо глянути.