8

   Данай сидів, немов мармурова статуя, не змінюючи позу і не рухаючись. Навіть очі злегка заплющив. Все прислухався до себе, до свого внутрішнього стану. Намагався вловити павутину власної сили, хоча б відголосок колишньої янгольської магії – анічогісінько. Він почувався безсилим, немічним і через те,  – дуже злим. Навіть крил не відчував, так, наче їх ніколи й не було. Наче він просто людина.

   Сама думка про це була йому огидна. На відміну від байдужого Танхая, він терпіти не міг цей клятий вимір і тих мізерних, слабких але дуже зарозумілих людців. Його бісив вже сам факт, що він повинен захищати їх від погані з Четвертого виміру. Хоча, він би із задоволенням глянув, як стрепоси чи інша нечисть пожирає цих двоногих мурах.  

    Хоча, вони самі себе непогано нищили. Як для смертних з дуже коротким життям, люди надто нерозумно витрачали відведений їм час. І Данай ніколи не міг цього зрозуміти. Але втручатися у людські війни і звичайний хід речей він не міг. Лише спостерігати і боронити від того, що не було частиною їхнього світу.

     А тут ще ця ситуація. Зараз, на холодний розум, Данай зрозумів, як необачно він повівся, втрапивши в таку елементарну пастку. Все мало б бути зовсім по-іншому.

    Ще й ця детективка... Зовсім дитя, але з якоїсь незрозумілої причини янгол вчував у ній загрозу. Та ще й ті її слова ніяк не давали спокою. Звідки їй знати, хто він? Малоймовірно, щоб звичайна смертна була втаємничена в справи Чотирьох Вимірів.

   За три сотні років він не зустрів жодного смертного, навіть дотичного до Ради. У неї входили тільки янголи й демони – єдині, хто міг протистояти нечисті з Четвертого виміру.

   Світ людей, сповнений спокус, страху та хтивих бажань, був ласою здобиччю для істот, що харчуються болем та страхом.

    Люди без магії чи особливих дарів не мали жодного шансу. Тому більше двох тисяч років тому було створено Раду Чотирьох – хоча справжню владу мали тільки двоє.

     Це сталося, коли вимір-в’язниця, зведений для покарання нечисті, почав прориватися у світ людей. Межі між реальностями стали крихкими.

     Тоді, Верховний янгол і Повелитель демонів уклали союз – не з великої любові, а щоб урятувати все живе. Навіть людство, хоч би яким слабким і нікчемним воно здавалося.  

   І як би Данай не ненавидів цих мізерних створінь, ослухатися не міг. Тому і сидить зараз тут, прикований наручниками, почуваючись ще мерзенніше.

   Двері різко відчинилися, зі стуком гупаючи об стіну. На порозі, з текою в руках стояв кремезний чоловік, одягнений в твідовий костюм темно-коричневого кольору, білу сорочку і однотонну краватку кольору гіркого шоколаду. Все в його поставі і манері триматися кричало про те, що саме він тут господар.

    І Роман Валерійович Гончар справді почувався головним не тільки у своєму відділку, але й в цьому місті. Його він теж вважав своїм, бо кому, як не його багаторічній відданій праці завдячує це богом забуте місце. Саме він дбає про спокій і порядок в містечку, яке вже давно могло потонути в багні злочинності і наркоманії.

   Найбільше його злили ось такі заїжджі диваки, особливо, якщо їх ловили на місці злочину. А тут вперті попалися – без документів, ще й мовчать, як партизани.

   Ось і зараз, дивлячись на підозрюваного, не міг позбутися думки, що весь той його спокій – лише показова гра на публіку. «Але ж, яким треба бути майстром, щоб от так триматися?» – зазначив про себе, кинувши теку на стіл і вмощуючись навпроти підозрюваного.      

   Той навіть голови не підняв. Самими лише очима вловлював кожен рух, найдрібніший подих.  

–Керівник відділу кримінальної поліції підполковник Гончар, – представився врешті, витягуючи з теки чистий лист паперу і кулькову ручку. – Ваше ім'я?

    Данай перевів погляд на куці пальці, що стискали ручку занадто сильно, але не тремтіли. Чоловік нервував, та янгол був впевнений, що не через нього. Щось інше нависає над цим, як він сказав, підполковником. Данай не надто розбирався в цих людських нюансах, але розумів, що така посада передбачає і відповідне звання. Отже, перед ним представник вищого рангу. «Яка честь»,– мало не хмикнув янгол.

–Не знаю, в які ігри ви зі своїм другом граєте, але терпіння моє не безмежне. Тому, слухай сюди, – прошипів злісно, перейшовши на «ти». – Мені абсолютно наплювати, що ви не залишили відбитків на місці злочину і криміналісти нічого не знайшли. Тут я закон!  Достатньо того, що ти зі своїм дружком попалися на гарячому і відмовляєтеся говорити. Отже, вам є що приховувати. Хочеш згнити в тюрязі? Чи може відкриєш свого рота і назвешся, для початку.

    Він сказав це все абсолютно спокійно, навіть не піднімаючись зі стільця, не бризкаючи слиною на всі боки і не гупаючи кулаком по столі. А відчуття в Даная було таке, наче його щойно тримали за горло.

    Говорити він не міг. Перше правило в людському світі – жодних імен, жодного спілкування з людьми. Але ж ситуація нетипова. Звісно, можна було б почекати, коли сили відновляться. Бо, якщо він правий, то закляття зв'язування короткострокове. А саме його використали, щоб позбавити їх з братом сил. Але, поки чекатимуть, може статися що завгодно. Справжній вбивця на волі, і Данай достеменно точно знав, що той не з цього виміру. Друга очевидна річ полягала в тому, що вбивця точно знав, хто вони і полював саме на них. Замкнути їх в світі смертних може бути лише частиною плану. Янголу зараз найменш за все хотілося перевіряти, чи такими же смертними стали вони з братом. Бо почувався він саме так. А тому, відкинувши правила, вирішив діяти по ситуації, коли є пряма загроза життю.