5

     Поки самовладання не дало тріщину, Міра швидко, і не озираючись, вийшла за двері. Вона точно бачила ошелешене обличчя і купу запитань в самому його погляді. А погляд той був глибиною, як Маріанська впадина. Та чи купиться чоловік на таку маніпуляцію? Зрештою, вона могла помилитися і він всього лише подумає, що детективка несповна розуму.

    Поринувши в роздуми не одразу помітила присутність свого напарника занадто близько до себе.

–Ну що, Ансарі, вдалося розговорити, чи на цього цицьки не діють?

    Те, що він козел, Міра знала давно. Ще до того, як прийшла сюди працювати, Руслан розказував багато про співробітників. Тому дівчині було відомо, що Марченко той, кого називають «поганий коп». Він не гребував хабарями, часто користувався службовим становищем щоб погрожувати і залякувати, а ще, – не пропускав жодної спідниці.

–Бачу, тебе це напружує. Тобі ж то брати нічим.

–Я не винен, що тебе всі хочуть трахнути. Таким як ти в ескорт дорога, а не в поліцію.

–А що, Денисе, ти теж мене хочеш, тому й бісишся? – в’їдливо запитала, втрачаючи самовладання.

–Ні, Ансарі, я не дурак. Не хочу здохнути, як Руслан.

     Міра й не збагнула, як її кулак боляче врізався в обличчя напарника. Почулося хрускотіння. Його ніс зламався, і кров бризнула на підлогу. Вона не усвідомила, коли до них підбігли інші, коли хтось схопив її за плечі, намагаючись відтягнути, коли навколо пролунали вигуки. Її несло – вона виривалася, лаялася, розмахувала руками, прагнучи завдати ще більше болю.

    У ту мить стіна, яку вона весь цей час вибудовувала всередині себе, розсипалася на друзки. Вибухнув увесь стримуваний біль, розпач, ненависть, огида – вихор емоцій, що заполонив її, витісняючи здоровий глузд і останні залишки самовладання.

– Він провокатор, Саміро. Невже не зрозуміла? – строго мовив шеф, коли дівчина вже оговталася і сиділа в його кабінеті, потираючи забиті посинілі кісточки пальців.

–То нащо поставили нас разом? – випалила раніше, ніж подумала про всю безглуздість питання. Звісно вона знала, що ніхто більше не погоджувався працювати з нею.

    На щастя, шеф не відповів, просто похитав головою і важко сів у своє крісло.

– Я думав, ти вище цього, Міро.

– Що ж, ви помилилися. Як і я.

– Йди додому і охолонь. Я відстороняю тебе на тиждень.

– Але, дядьку, я не...

– Годі, Саміро! – гримнув чоловік втупившись в дівчину сповненим злості поглядом. – Ти чудово знаєш, що я мав би взагалі тебе перевести куди подалі, але я обіцяв твоїй матері, що наглядатиму.

– Нічого не вийшло, чи не так? – зло виплюнула дівчина, пожалівши про сказане в ту ж саму мить.

    Дядько не винен у всіх її проколах і звинувачувати його вона не мала права. Та її терпіння більше не існувало. Воно вмерло, поступившись люті і несамовитому бажанню докопатися до правди. Й чомусь Міра думала, що саме ті двоє, що сиділи в кімнаті для допитів, і є ключем до тієї правди. Недарма ж вони снилися їй так часто, що дівчина мимоволі приймала їх за давніх знайомих.

– Вибач, – примирливо буркнула, поки ще не пізно. – Мені мабуть справді варто відпочити і перевести дух. 

    Чоловік зиркнув на племінницю з батьківською тривогою і тінню недовіри. Невже вперше Саміра не сперечатиметься з ним. Але зрештою просто згідливо кивнув.

– Думаєш, вони не винні? – спитав, коли дівчина вже торкнулася дверної ручки,  щоб піти.

  Саміра уважно глянула на свого шефа. Здалося, він дуже постарів за останній місяць. Втома зморшками лягала на його чоло, відзеркалюючись в очах. Невже смерть Руслана і його зачепила? Чи, можливо, в житті дядька свої проблеми, які тиснуть тягарем? Міра ніколи не запитувала його прямо. А варто було б. Він же так дбав про неї весь час. 

    І зараз – він злиться, та однаково переживає за неї і поважає її думку. Дівчина зітхнула, відчувши шкряботіння провини в глибині душі. Вона так заглибилася у власне горе, що перестала звертати увагу на близьких. 

– Сам подумай: вони мали б бути з голови до ніг заляпані кров'ю жертви. А вони – наче щойно з хімчистки. Нереально. Чуття підказує, що ці двоє просто опинилися не в тому місці і не в той час. Але все ж, варто дочекатися висновків криміналістів.

   Дядько якось дивно всміхнувся, уникаючи погляду, і ствердно кивнув. 

– Іди додому, Саміро і відпочинь. Замов собі піцу, подивись якийсь сопливий фільм. Прошу, чуєш? Нічого не роби і нікуди не лізь. Спробуй розслабитися і не гребти проти течії. Ти всього лише дівчинка, а не геройка блокбастера. Він повернувся до своїх паперів, давши зрозуміти, що розмову закінчено. 

     Міра була на всі сто відсотків впевнена в своїх словах, але сказати шефу поліції, що бачила вбивство уві сні – не найкраще рішення. Її точно запроторять до дурки. Тому треба було знайти докази, яким повірять. Вона точно не збиралася розслаблятися. Це було вище її сил.

    Дівчина сама поки що не розуміла все до кінця, і, якщо спочатку думала, що втрачає глузд, то тепер свідчення її нормальності сиділо в кімнаті для допитів. Хоч без крил, та все ж... Такий чоловік існував. Навіть два чоловіки з її сну.