Глава 8.

Василь подивився на сумне обличчя свого товариша. Ігор сидів і дивився на свої нові обладунки, погляд його засклянів.

– Ти чого сумуєш, пане бароне Ігорю з Ігви?

– Навіщо мені радіти?

– Бо життя того варте! – з натхненням вигукнув Василь. – Воно ж прекрасне.

– Та не сказав би, – розчаровано заявив Ігор.

Василь на мить сторопів.

"Куди подівся оптиміст, який тягнув лямку та не скаржився на долю?"

Вчений поправив окуляри на носі й підійшов до сидячого товариша, обняв за плечі й струснув:

– Ну, чого ти носа повісив?

Ігор підняв на Василя втомлений погляд і відповів:

– Ми рухаємося до того самого моменту, який передбачив Понтіус.

– Невже? – учений спробував перевести все на жарт, але схоже, цього разу Ігор не піддався.

– Факти, друже мій, річ уперта. Понтіус передбачав смерть Сорена, і він помер того дня, як було передбачено провидцем. Старий хрін передбачав також і мою смерть, у його видінні я воював разом із королівськими військами, і тепер ми рухаємося на південь, ми вже у Кварті, а тут ще й ти зі своїм позолоченим обладунком мене тролиш.

Василь винно розвів руками:

– Мені здалося, що в словах Понтіуса є сенс. Адже ти серце і мозок нашої армії, на тебе дивляться та беруть із тебе приклад. Людям потрібен харизматичний і відважний лідер. Паладин...

– Ось бачиш, усе йде за сценарієм того самого передбачення, – Ігор важко зітхнув.

Василь змахнув руками:

– Ну, звісно! За сценарієм! – спародіював він товариша.

Ігор осудливо втупився на земляка. Учений відвів погляд і випалив:

– Не обов'язково ж пхати голову в петлю?! – Василь поправив окуляри на переніссі та, змовницьки понизивши голос, додав: – Ми повинні саботувати видіння!

– Як? – усміхнувся Ігор. – Ти ж бачиш, що чаклуни накочуються, як снігова куля. Вони можуть набрати стільки військ, скільки захочуть... Я можу уникнути головної битви, але якщо чаклунам дати волю, Фрікс проведе головний ритуал і тоді я, як і всі ми, проживу трохи довше...

– Ти віриш Понтіусу в усьому! Невже ти думаєш, що він здатний усе передбачити до найдрібніших подробиць?

– Частково вірю, тому що ігнорувати його передбачення не можна. Він обіцяв чаклунів, і вони прийшли, він передбачив смерть Сорена...

– Та, пам'ятаю я, пам'ятаю, – відмахнувся Василь. – Може тобі краще повернутися в Ігву, раптом із чаклунами й без тебе впораються?

Ігор зітхнув і пробурмотів:

– Краще померти з честю в битві, ніж потім усе життя шкодувати про те, чого не зробив... Щось подібне казав мені Сорен.

Василь розгублено подивився на товариша та злісно випалив:

– Якщо хочеш здохнути, як баран, то хоча б не вдавай, що це тобі до душі! Борися, бийся за своє майбутнє...

Ігор різко встав і підійшов до Василя впритул. Поплескав того по плечу та сказав:

– Дякую, друже. Це була гарна спроба.

Учений кліпнув віями раз, другий, потім видавив із себе:

– Займімося справами. Що нам наразі відомо про чаклунів?

- … - Ігор знову сів і жестом запропонував Василю продовжувати.

– Головний чаклун Фрікс, за словами Понтіуса, злетів із котушок і ломиться через пів континенту, щоб трохи підлікуватися коштом юрби слинявих ідіотів, які пройшли ритуал схуднення...

– Васю! – рявкнув Ігор. – Припини дуркувати, ти говориш про десятки тисяч знедолених людей! Май до них хоч краплину поваги!

Учений запнувся і підняв руки вгору.

– ...е...пройшли ритуал байдужості, – розмірено промовив Василь.

- … - Ігор обережно кивнув, заохочуючи товариша. Той продовжив розмірковувати:

– Чаклуни розгромили й розсіяли об'єднане військо степових ханів і тепер збираються натягнути Кварт.

Він на мить замовк і Ігор, скориставшись паузою, додав:

– У поході військо чаклунів збирає припаси й бере в полон місцеве населення. Потім відбирає частину захоплених людей для ритуалу, після якого ці люди поповнюють армію чаклунів. Решту бранців обробляють ритуалом слухняності й байдужості, після чого ті бредуть за обозом, як стадо овець.

– На біса йому стільки непотрібних ротів? – вигукнув Васько. – Він міг би їх усіх поставити в стрій!

– Ну, по-перше, чаклуни не можуть набрати багато воїнів. Судячи з того, що я бачив, ритуал слабшає без прив'язки до живих поводирів! Без чаклунів люди приходять у норму вже за добу-дві. Крім того, чаклуни не можуть завербувати у війська всіх. Сам факт відбраковування нам на це вказує. Тому полонені люди потрібні лише для головного ритуалу.

– Ритуал, щоб вилікувати опіки крайнього ступеня тяжкості одного чаклуна-невдахи? – засумнівався вчений.

– ...щоб подарувати Фріксу неймовірну могутність, – поправив його Ігор.