Глава 7.

За годину я піднявся на палубу, де Настя в супроводі Васька вже повернулася з камбуза.

– Поїла?

– Угу, – відповіла Настя та млосно потягнулася.

– Тепер іди відпочинь, завтра буде важкий день.

– Добре, Ігорю, – дівчина послала мені повітряний поцілунок і пішла в каюту.

Я навіть захопився її терпінням:

– Це ж треба! Сиділа в скрині так довго, як могла, а все для того, щоб ми не надумали повернути її назад!

– Розквітла твоя Настя, – прокоментував її відхід Васько, дивлячись услід пружним стегнам юної дівчини, які спокусливо погойдувалися в обидва боки. – Ще кілька років і від неї очей не відведеш!

– Васю! Ну, хоч ти зберися! – обурився я. – Не на прогулянці ж!

Ми почали спостерігати за лівим берегом. Майже перед заходом сонця з того боку з'явився наш кінний загін. Наблизившись до річки, вершники замахали нам руками, а я наказав вести корабель ближче до берега.

Човном доправили одного з розвідників до нас на корабель, і, коли він опинився поруч із нами на палубі, я велів:

– Говори, старшино!

– Чаклуни йдуть на південь у бік Стабіта. Таким темпом вони опиняться біля стін міста вже завтра опівдні.

– Скільки їх? – запитав нетерплячий Василь.

– Два чаклуни, шість тисяч воїнів і полонені, – старшина замовк.

– Скільки полонених? – запитав я.

– Не можу сказати, ми так далеко не заходили. Полонені йдуть одразу за обозом, обоз теж немаленький, у ньому не менше двох сотень возів.

– Ого! – надихнувся Васько. – Буде чим поживитися!

Старшина із сумнівом подивився на нього, але говорити нічого не став. Я його розумів, адже ми вже воювали з одним чаклуном та його військом, а зараз нам належало зіткнутися відразу з двома метальниками блискавок. Та й армія у чаклунів була більшою за попередню.

– Нічого,  старшино, цього разу ми будемо готові до бою! – я поплескав його по плечу. – Підемо з нами, покажеш, де вони можуть стати на нічліг? І де нам краще зустріти їх?

Ми вирушили до кают-компанії, і засіли за навігаційні мапи, які найкраще окреслювали узбережжя Кришталевої річки. Якість у них була огидна. Малювали ці мапи від руки, потім перемальовували по кілька разів і продавали гільдії книжників.

Вислухавши  старшину  ще раз, я попросив його розповісти про нерівності місцевості. Потім ми доповнили карту перелісками, пагорбами, ярами й мостом, а потім веліли розвіднику продовжувати спостереження за армією чаклунів.

– Нам потрібно розбити їх, поки вони не з'єдналися з основними силами! – задумливо сказав я.

– Згоден! Будемо бити їх по частинах! – Васько вдарив кулаком по долоні й схилився над мапою. – Вони підуть ось тут, дорогою вздовж річки. Іншого зручного шляху на південь, схоже, немає, а на возах, так і зовсім по-іншому ніяк не проїхати. А зустріти їх можна буде тут!

– Так, ти маєш рацію, – я уважніше оглянув запропоноване Васьком місце та прокоментував побачене: – Тут пагорб на фланзі зручно розташований, а від нього ущелина йде до самої річки. На схилі пагорба поставимо твої гармати.

– Усе це зі слів розвідника намальовано, – засумнівався мій товариш, дивлячись на наші каракулі та нанесені від руки криві лінії та кола.

– Нічого, висадимося, тоді й побачимо все на власні очі! – вирішив я.

Ми ще трохи обговорили наш план, і почалася підготовка до бою. Я роздавав вказівки, організував висадку на берег, і до цього часу нас накрила ніч. На щастя, виручив Місяць, супутник, що яскраво світив на небі, допоміг нам продовжити підготовку до бою навіть вночі.

Вранці наша напівсонна армія встала в укріплених місцях поперек дороги й змогла трохи відпочити. Я опинився на чолі центру нашої армії. Почалися наради й практичні виходи на місцевість. Треба було проінструктувати кожного  старшину  і старших командирів стосовно того, що нам належить робити в бою. Весь мій час йшов на підготовку та тренування наших воїнів.

Ще до полудня в полі зору з'явилися вороги. Оскільки ми збиралися оборонятися на обладнаних рубежах, ворог безперешкодно накопичував і розгортав своє військо просто на наших очах. Усі свої приготування до атаки вони змогли завершити тільки до обіду. Ми за цей час, завершивши підготовку оборонних позицій та передбойовий інструктаж, дали своїм людям невеликий перепочинок перед боєм, організували польову кухню.

Я востаннє окинув поглядом місцевість. Праворуч від нашого центру височів крутий пагорб. З нього витікав дрібний струмочок, який за довгі роки проточив у землі неглибокий яр. Яр тягнувся від пагорба на правому фланзі до Кришталевої річки, яка обмежувала нас і ворогів на заході. Струмочок біг дрібним потоком на дні яру, який біля річки глибшав і ставав урвистим, досягаючи глибини двох метрів. Посередині між пагорбом і річкою через яр був перекинутий короткий і широкий кам'яний міст. На цьому мосту могли б розминутися одразу два вози.

Мої воїни розташувалися на всьому просторі від річки до пагорба. Я наказав відійти від яру на відстань у сотню кроків. Тут ми й окопалися. За ніч хлопці викопали рів і насипали невеликий вал заввишки в один метр. З боку яру вал був утиканий загостреними залізними прутами, на зразок дерев'яних кілків.