Глава 2.

Останні звістки Василю не сподобалися.

"Хоч би Ігор не ліз на рожен!" – подумав учений. – "Не встигло Межиріччя оговтатися від навали орди, як з'явилася напасть набагато гірша за колишню. Прокляті чаклуни! – вилаявся він і подумав: – Якщо тендітна дівчина Настя створює серйозні побутові проблеми, то від чаклунів і поготів не можна чекати нічого хорошого!"

Василя тішило тільки те, що Ігва потроху відбудовувалася та все більше скидалася на оновлену версію колишнього міста. На відміну від старого вигляду, Ігва все більше нагадувала Кам'янець або Тур. Багато будівель зводилися тепер ґрунтовно, стіни в таких будинках робили кам’яними. Паралельно будувалася протяжна міська бетонна стіна з вежами. Щоправда, поки вдалося залити фундаменти лише з двох боків Ігви. З третього – північного боку навіть кінь не валявся, а з боку річки стіни навіть у планах не було.

Усе будівництво тепер було поділено на п'ять складових: стіна, виробничі будівлі, комерційні будівлі, громадські будинки й приватний сектор. Останній фінансувався виключно за власні заощадження жителів. Серед перших будинків зводився великий будинок для Василя, а також будинок для матері його майбутньої дитини. Щоправда, Анна про це поки що не знала. Так Василю було спокійніше, та й жіночих сліз йому бачити не хотілося.

"Якщо будувати, то серйозно!" – вирішив учений ще місяць тому й змусив одну з бригад зводити "сухий" док. Біля річки вирили глибоку яму, забетонували її краї, зробили шлюз, встановили механічну систему відкачування води й тільки тоді Василь заспокоївся. Зараз усі роботи добігали кінця, і вчений щільно займався переобладнанням корабельної майстерні.

Можна було зробити док і раніше, але заважали незакінчені човни, які займали місце майбутньої споруди. Нещодавно ці кораблі зійшли на воду. Василь із гордістю пригадав гарні вітрила й високі щогли: "Кораблі вийшли чудові, швидкі, місткі й грізні! Не дарма ж я мучився з метальними машинами, які встановили на носі та кормі обох посудин".

"Далі впораються і без мене", – вирішив Василь, роз'яснивши завдання спантеличеним будівельникам і корабельникам. Вчений віддав останні вказівки, вручив креслення грамотному бригадиру та залишив будівельників займатися фінальним доопрацюванням надбудови доку. На щастя, бригадири швидко засвоїли принципи армування бетону. Ці спеціалісти та більшість їхніх підлеглих вже набули неоціненного досвіду та необхідних для роботи навичок в інших технологічних і виробничих процесах. Залишалося лише підкріпити їх детальними технологічними картами та провести короткі консультації.

Попри те, що вченого постійно смикали з різних приводів, він вимушено зізнався самому собі, що з появою вузьких спеціалістів своєї справи, від великого інженера Василя дедалі менше залежав добробут уже налагоджених виробництв.

Наприклад, для заміни зламаних запчастин йшли до коваля Григорія, за ресурсами зверталися до помічника рудознавця Пантелеймона, купці вже знали, хто на місцях вирішить їхні потреби в товарах і прийме їхні вантажі.

Потрібно було визнати, що системна робота, яку проводив Ігор, давалася взнаки щодня, спрощувала життя кожному жителю Ігви, і Василю зокрема. Поки Ігор був на своєму місці й керував людьми, у Василя залишався час і бажання займатися чимось цікавим. За його відсутності система працювала, але не розвивалася. Кучерявий учений намагався нічого не зіпсувати. Василь знав, як працювати з кресленнями й довідниками з ноутбука, але часто обирав не найкращі методи для спілкування з підлеглими. Про те, щоб щось поліпшити в системі взаємин, учений не думав.

Керувати процесами було простіше, ніж керувати людьми. Тому Василь вважав за краще діяти через лідерів і навчених майстрів.

"Час розкидати каміння добігає кінця, – вирішив кучерявий учений. – Наближається пора, коли треба збирати каміння! Зі складнішими завданнями аборигени не впораються. Вони й так вище голови стрибнули. Ніхто не знає це краще за мене!"

Спроба випередити час і зробити науковий прорив закінчилася для Василя сумно. Тоді молодий аспірант працював на благо Батьківщини, був тінню шановного професора Тогельмана, дотримувався його вказівок і не вимагав багато чого натомість.

Перелом настав, коли вони створили робочий прототип телепортера. Василь поморщився чи то від холоду, чи то від неприємних спогадів, почухав місце, де утворився шрам від кулі, та заспокоїв себе думкою:

"Чи могло бути інакше, якби на Землі я зв’язався з іншими людьми? – він закрив очі, глибоко вдихнув, потім видихнув та похитав головою. - Минулого не повернеш, потрібно рухатися вперед. Тільки цьому руху поки що заважає черговий дамоклів меч у вигляді чаклунської загрози!"

Василь знову зітхнув, згадав про поспішний від'їзд Ігоря та пообіцяв собі:

– Із завтрашнього дня я інтенсивно готуюся до головної битви з армією Фрікса.

Василь дістав блокнот і закреслив черговий пункт: "Сухий док". Наступним пунктом значилися "Арбалети".

Вчений попрямував у складальний цех, яким керував помічник коваля Григорія. У великій будівлі за столами сиділи жінки, між рядами походжав знайомий бородань. Побачивши Василя, кремезний і плечистий керівник зрадів і рушив назустріч.

Обидва товариші зупинилися біля стелажа з готовими виробами, учений потягнувся за новенькою зброєю. 

– Арбалети чудові! – вигукнув Григорій. – Вони стали міцнішими, меншими й легшими за попередні.