Глава 1.

Найжахливіший сон Ігоря втілюється у реальності. Провидець передбачив його смерть на полі бою від руки непереможного мага та його війська. Могутні сили заворушилися й використовують Ігоря в якості пішака на шахівниці. Його ведуть до місця власної смерті. Йому говорять, що втікати немає сенсу, адже тоді чаклуни проведуть головний ритуал, після чого загине його новий світ. Вони кажуть, що його смерть не буде марною. Більше того, Ігор не бачить іншого шляху, крім боротьби за все, чого він досяг. Але вони не враховують того, що Ігор відмовляється бути слухняною вівцею на вівтарі чужих амбіцій, в нього свій шлях, шлях людини з освіченого світу, яка є ходячим сюрпризом для ворогів. Однак, наразі, усе йде шкереберть, навіть міледі Інгрід переслідують невдачі та випробування, найгірші з яких помста короля та злидні.

Вкрай схвильована герцогиня зустріла тривожний погляд служниці, яка чекала на неї за маленькими дверима. Обравши свободу, шляхетна пані позбувалася всього, що мала, крім власного життя. Їй хотілося заплакати від безсилої люті й гіркого розчарування. Інгрід переривчасто зі схлипом вдихнула, зачинила за собою важкі двері малої трапезної зали й повернулася до своєї нової долі обличчям.

Служниця пробурмотіла:

– Міледі, я проведу тебе таємним шляхом до виходу із замку. Тож, йди за мною, ні з ким не перемовляйся та уникай запитань. Якщо хтось зупинить, дозволь говорити мені.

Інгрід переривчасто видихнула та спробувала заспокоїти серцебиття.

- Я готова!

Вони спустилися вниз сходами, потім пішли вузькими коридорами, пройшли через кухню й спустилися ще нижче в пральню. Це була територія для прислуги, тут мешкали тільки робітники, конюхи, прачки, кухарки та служниці.

Попри це Інгрід постійно побоювалася зустрічі з Хаконом або, що ще гірше, з самим королем. Дівчині ввижалися кайдани та інші неприємності ув'язнення. У голові, немов у клітці, билася єдина думка – дотерпіти й втекти від безжального павука Сігурда, який вправно сплів і розставив тенета своєї павутини.

Вони звернули за поворот, опинилися поруч із тюремною вежею, стражники провели їх здивованими поглядами, але зупиняти не стали. Територія для слуг змінилася місцем проживання стражників і гвардійців.

– Далеко ще? – пробурмотіла Інгрід, побоюючись та озираючись на озброєних чоловіків у химерній формі.

– Ми майже прийшли, міледі, – сказала служниця. – Треба пройти через тюремну вежу та спуститися у двір біля стайні.

Інгрід кивнула, а служниця відчинила дубові двері, що вели усередину вежі. У кімнаті спиною до них стояв баронет Хакон і якийсь смутно знайомий шляхетний пан.

Служниця зробила кілька кроків, Інгрід спробувала прошмигнути слідом за нею, але незнайомий шляхетний пан зупинився й побачив дівчину. Слідом за ним обернувся Хакон і відразу радісно вигукнув:

– О! Леді, Інгрід, – його чорні вуса ворухнулися, немов у таргана. – Швидко ж тебе привели!

Міледі злякалася, але найсильніше вдарило розчарування:

"Невже спроба втечі виявилася невдалою?!"

Служниця зупинилася біля дверей і нерішуче переступила з ноги на ногу. Інгрід зблідла, та так і застигла посеред великої кімнати всередині тюремної вежі. Співрозмовник баронета щось глухо пробурмотів і пішов, залишивши дівчину з Хаконом.

– Я тобі не заздрю, – тихо промовив баронет. – Те, що на тебе чекає...

Хакон запнувся, відвів погляд і машинально провів рукою по своєму чорному лакованому нагруднику.

– Ти про що? – пробурмотіла Інгрід.

Знизу почувся смутно знайомий голос:

– Хаконе! З ким ти розмовляєш?

Баронет здригнувся, з жалем подивився на Інгрід і крикнув що було сили:

– Ваша Величносте, вона вже тут.

– Так веди її сюди, чорт забирай!

"Король тут?! Прокляття!"

На негнучких ногах Інгрід пішла слідом за Хаконом. Вони спустилися вниз дерев'яними сходами. Те, чого дівчина боялася, сталося. Поруч стояв Сігурд і дивився на неї своїм суворим похмурим і незадоволеним поглядом, його карі очі дивилися крізь тонкі примружені повіки.

– Мій королю! – Інгрід сховала перелякані очі, схиливши голову в глибокому реверансі. Поруч відступила в тінь служниця, яка мала вивести її на волю.

Король дивився гості просто в очі. Це був молодий і вродливий чоловік із короткою доглянутою бородою й вусами, густим каштановим волоссям до плечей.

"Між нами всього три роки різниці", – згадала Інгрід, роздивляючись його високе чоло, над яким неслухняне кучеряве волосся було зачесане назад. Рожеві, як у жінки, губи Сігурда мали гарний вигин, але король так часто презирливо кривився, що куточки цих, у минулому прекрасних, губ, злегка опустилися вниз. Сігурд настільки звик хмурити чорні брови, що на його обличчі закріпився вираз постійного невдоволення. Підборіддя, що виступало вперед, було в міру широким, що тільки додавало мужності його красивому обличчю.

Пильний погляд ненависного колишнього коханця змусив Інгрід опустити очі й схилити голову. Це не завадило краєм ока вловити його задоволену посмішку. Король, нарешті, привітав гостю:

– Міледі!