Розділ 7. Втеча

Ми щодуху помчали геть. Джейден не міг зрозуміти що відбувається. По дорозі на нас нападали люди Стефана і Джейден мене захищав як я зрозуміла він був  магом як і я . Через кілька годин ми вибралися з селища і вирішили зробити привал. 
- Може ти мені поясниш що тут відбувається? - сказав Джейден
- Я...я і сама добре нічого не розумію - відповіла я.
- Як це ти не розумієш?
- Ну тобто я розумію та не знаю як це пояснити
Після цієї короткої розмови настала довга пауза. Я занурилася в свої думки тут  з'явився Малкольм.
- Пане верховний маг - звернувся до Малкольма Джейден - що з моїми рідними і що тут відбувається?
- Все добре вони в безпеці. На рахунок іншого я зараз все поясню.
Їхньої розмови я не чула так як мої думки затягнули мене в сон. Коли я прокинулась вже світало. Неподалік ще спав Джейден Малкольма вже не було. Я вирішила трішки пройтися тільки відійшла на декілька кроків як почула голос Джейдена:
- А ти збиралася розповісти що ти принцеса?
- Я хотіла але..
- Що але.. Корона заважає зізнатися
- Чому ти грубіяниш мені 
- Ой вибачте ваша величність - з сарказмом мовив Джейден 
Я не хотіла продовжувати цю розмову тому пішла собі далі. Джейден зібрав речі і рушив за мною. Ми йшли вже близько двох годин. Здавалося що це триватиме вічність: всі ці втечі, погоні містика. В голові роїлися сотні думок і думки ці були явно не добрі. Чим більше я поринала в свої думки   тим  більше мені здалося що я слабшаю не фізично, а розумово. Мій розум мутнів і я впала без свідомості. 
Коли я опритомніла вже було темно. Біля мене сидів Джейден.
- Дякую що знову не кинув мене - промовила я і злегка усміхнулася
Відповіді я не отримала він просто відвернувся від мене і продовжував сидіти мовчки. Через деякий час він запитав 
- Ти голодна?
Через всю цю історію я і забула коли востаннє їла.
- Так - відповіла я.
Джейден відійшов і через кілька хвилин приніс мені ягід та грибів
Я якось з обережністю подивилась на них.
- Не бійся вони не отруйні.
Все ж відчуття голоду було сильніше за інші відчуття. Ми сиділи мовчки та я вирішила порушити цю гру в мовчанку.
- Може розповіси мені про себе?
-А що я маю тобі розповідати ти ж принцеса що тобі  до бідного селянина.
- Чому ти постійно грубіяниш мені?
-Чому? ти ще питаєш чому? 
Я здогадувалась про що він тому вирішила просто помовчати. Тепер мене мучили не тільки погані думки, але відчуття провини провини перед Джейденом за те що наразила його сім'ю на небезпеку і тепер він має захищати мене. Коли він відійшов від мене я відвернулася і просто заплакала. На наступний день ми продовжили наш шлях але на нас чекала засідка. Джейдену прийшлося не легко так як він мав захищати і себе і мені одночасно. Але йому це вдалося. І ми далі вирушили в путь. Джейден був виснажений тому я запропонувала йому відпочити. 
- Наша принцеса навіть турбується про простий народ як це мило з вашого боку
- А ти такий саркастичний може годі вже так до мене ставитись я така ж людина як і ти
- Оййой вибачте що принизив вашу гідність ваша величносте. 
Тут з'явився Малкольм
- Так годі вам сперечатися поводитись як маленькі діти
-Він перший почав
- Ліє годі, Джейден тебе це теж стосується поводься як годиться
- Я в слуги не набивався
-А мені слуги і не потрібні
- Годі кажу вам заспокойтеся. Я прибув сказати вам що сенсу переховуватися тут в королівстві вам не має люди Стефана знаходять вас дуже швидко тому я вирішив відправити вас 
- Куди? - запитав Джейден
- Скажи що ти відправиш мене назад - попередила я Малкольма
- Так я відправлю вас в світ Лії тобто світ незрячих 
- А мені обов'язково туди пертись
- Так Джейдене, від нині ти навчатимеш Лію ти станеш її вчителем та краще буде якщо ви знаходитиметься подалі від королівства 
- Можна щоб ти мене навчав - звернулася я до Малкольма - що зможе мене навчити цей самозакоханий, саркастичний мудак .
- Ах так я згоден пане верховний маг 
Малкольм створив портал в мій як я думала раніше рідний світ і ми всі разом опинилися в моїй кімнаті.