Розділ 6. Правда розкривається

Що сили я помчала геть я довго блукала тунелями. Здавалося що сили от-от покинуть мене . Отже з останніх сил я все-таки знайшла вихід. Я опинилася в якійсь кімнаті затянутою павутинням на стінах висіли гобелени на одних зображалися битви рицарів в обладунках на інших різні свята, а на самому найбільшому було зображено короля та королеву біля них поруч стояла дівчинка років 10, а на руках у королеви було немовля. Тут почулися кроки і я зрозуміла що мені потрібно якомога швидше вибратися звідси. За одним із гобелени я побачила двері відкривши їх я опинилася в темному  коридорі. Я йшла цим коридором аж поки не побачила світло. Мені дуже пощастило там я і знайшла вихід. Я побігла так швидко як ще ніколи не бігала. Подолавши немалу відстань я наважилась оглянутись назад. Так я і побачила де знаходилась це був справжній замок з баштами та мурами. Я продовжила свій шлях хоч і не повністю розуміла де саме я знаходжусь. Пройшовши ще трішки вдалині я побачила маленьке селище. Я направилась туди. Почало вже смеркати я все йшла і йшла. Сил вже зовсім не лишилось і не дійшовши лише кілька метрів до селища я знепритомніла. Коли я отямилися то зрозуміла що знаходжусь в якомусь будинку. Надімною сиділа дівчинка років 12 
- Привіт - сказала вона 
- Привіт - знесиленим голосом відповіла я 
- Мене звати Амелі, а тебе як?
- Можна води? 
- Так звісно
Вона подала мені чашку з водою
- То як тебе звати?
-Лія. Де я? Як я тут опинилася?
- Тебе непритомною знайшов мій брат Джейден ти в нас дома, а конкретніше в королівстві Андорра. Здається ти тут вперше бо ти якось дивно одягнена
- Так вперше ( я зрозуміла що опинилася в своєму рідному світі про який мені розповідав Малкольм тепер без всіляких сумлінь я повірила всьому що він мені сказав хоч до цього дуже сумнівалася) І скільки я тут тобто у вас?
- Вже два дні
За дверима кімнати почулися чиїсь кроки
- О, а Ось і Джейден прийшов.
- Джейден, Джейден вона опритомніла
- Амелі вийди звідти і не набридай людині 
- Так братику
Вона вийшла, а в кімнату зайшов високий юнак і найперше що я помітила це його очі золотисто-карі очі ніби виблискували на світлі від свічки. 
- Мене звати Джейден - сказав він 
- Я знаю, дякую тобі за те що не кинув 
- Немає за що. Тебе здається шукають чи не так?
Я дуже злякався і не могла нічого відповісти страх що Стефан мене знайде відібрав мову. Я мовчала як десь почалась метушня , крики людей, звуки битви. Тут зненацька з'явився Малкольм він звернувся до мене
- Ліє тобі потрібно тікати Стефан вже тут Джейден ти підеш з нею ти зможеш її захистити
- Пане верховний маг що відбувається ?
- Всі пояснення потім тікайте худчіш про твоїх рідних я подбаю. Захисти Лію.