Розділ 4. Шлях до правди

Довгих п'ять днів я промучилася аби зрозуміти це завдання. Коледж закинула адже це заважало концентруватися на головній меті. Та рішення так і не приходили мені в голову. Якось до мене навідалася Емі.
- Привіт
- Привіт
- Чому ти не з'яляєшся в коледжі щось сталося?
- Ні все в порядку просто зараз мені не до навчання 
- Але ж ти повернешся?
- Так звісно. Вибач але мені потрібно іти.
- Ок я пішла. Бувай
- Бувай 
Я була змушена збрехати своїй найкращій подрузі. Серце краялось я відчувала себе самотньою і нікому не потрібною. Після того як Емі пішла я плакала стільки всього накипіло що сил не було тримати все в середині. Я заснула. Мені приснився сон. Дивний сон. В ньому я побачила палаючий будинок і маленьку дівчинку  охоплену полум'ям. Потім якийсь чоловік врятував цю дівчинку. Я одразу прокинулася. В голову прийшла ідея довідатись про своє походження. Отож я вирішила навідатися до дитячого будинку в якому я виховувалися і дізнатися хто мене знайшов і як я опинилася в ньому. 
Я зібралась і вирушила в дорогу так як дитячий будинок знаходився в іншому місті. Їхати туди треба було близько трьох годин. Купивши квиток на потяг я зайняла своє місце. Поряд зі мною вже сидів юнак приблизно мого віку і жіночка. Було занадто шумно і я вирішила  якось відволіктись. Знайшовши навушники я поринула в світ музики. Через кілька пісень я заснула. І знову сон. Мене ніби охоплювало полум'я але не ранило швидше за все ніби захищало. Після мене розбудила провідниця так як була моя зупинка. Я думала про цей сон до чого це все. Дивно якось я себе відчувала. 
Ось вже і будівля дитбудинку. Я зайшла в середину і одразу ж поринула в спогади. Скільки всього тут було,  скільки разів я проливала сльози коли моїх друзів забирали в сім'ї, а я залишалася тут сама-самісінька. Та все ж мене виховали і випустили в світ. Я направилася до кабінету директорки пані Ави.
- Доброго дня пані Аво.
- Привіт дитинко - вона з усіма так віталася.- що тебе привело до нас Ліє?
- Мені дуже цікаво хто я звідки я хто мої батьки вам щось відомо?
- Дитинко нажаль про твоїх батьків нічого не відомо, коли ти поступила до нас ми намагалися щось довідатись але нічого так і не дізналися.
- А як я до вас потрапила розкажіть будь ласка.
- Тебе дитинко знайшли в палаючому будинку. На диво ти навіть не постраждала хоч будинок згорів дощенту одразу як тебе звідти винесли. Тобі тоді було від сили півроку мабуть не пам'ятаю вже. 
-"Знову вогонь" сказала я сама до себе. 
- Дякую вам пані Аво. 
- Немає за що Ліє. Бувай.
- Бувайте.
Почало темніти я вирішила знайти місце для ночівлі так як вже не було сенсу повертатися назад. Вулиця за вулицею змінювали свої назви. Так я пройшла майже все місто. Останій будинок привернув мою увагу. Щось ніби притягувало мене до нього. Борячись зі страхом я підійшла до дверей хотіла натиснути на дверний дзвінок як вони відчинилися. Мені це видалось знайомо. Зайшовши в середину я зрозуміла що знаходжусь в знайомому мені приміщенні. Тей же камін і крісло. В голові різко запамрочилось і я втратила свідомість. 
Не знаю скільки я була непритомна прокинувшись я побачила туж кімнату та цього разу вона була наповнена світлом. В кріслі сидів Малкольм.
- Як я тут опинилася? - запитала я в нього
- Не хвилюйся все добре ти впоралась з першим завданням. 
- Я нічого не розумію Як я тут опинилася?
- З допомогою магії
- Якої ще магії . Магії не існує це вигадка.
- В цьому світі так але не в нашому
- В якому цьому в якому нашому ви зглузду з'їхали?
- Заспокойся я зараз все поясню. Ти зрозуміла як відгадати перше завдання. Його метою було те щоб ти дізналася як потрапила сюди в світ людей, а саме в дитячий будинок. Правда в тому що існує інший вимір де панує магія та чари ти належиш йому. 
- Це якась маячня ви мене розігрується?
- Це все правда. Тебе відправили до світу людей аби вберегти. Ти маєш вірити аби повернутися додому. Вір Ліє.
- Я не розумію це.. це не можливо
- Все можливо 
Тієї миті в кімнаті з'явився вогонь ніби нізвідки. Яскравий і теплий він огортав все навколо. Зник він так раптово як і з'явився. Навкруги не було вже нічого і нікого. В повітрі зависли слова "Вір Ліє. Все можливо."
 

Писати продовження?

Якщо вам подобається моя історія пишіть коментарі ⌨️, ставте зірочки ⭐