Розділ 2. Все тільки починається

Забувши про свій похід до магазину я сіла на ліжко. Я не могла зрозуміти що діється що за жарти такі. Хвилин п'ять я сиділа і думала про це потім вирішила зателефонувати до Емілі.
-Привіт
-Привіт-відповіла Емілі.
-Ти зараз зайнята?
-Ні, щось сталося-запитала Емі.
-Ні тобто так, ти можеш до мене прийти?
-Звісно, то що сталося?
-При зустрічі розкажу.
-Ну тоді ок, через десять хвилин буду.
Я не знала що робити. Всі думки в моїй голові змішалися. А можливо і правда що мої батьки живі я ж ніколи їх не бачила та і нічого не знала про своє походження,  все моє дитинство  пройшло в дитячому будинку. Через кілька хвилин я почула стук в двері. До мене прийшла Емілі.
- То що сталося, давай розповідай. - одразу ж запитала Емі.
- Сьогодні під дверима я знайшла записку.
- І що? Мабуть якесь любовне послання - з іронією промовила Емі.
- Емі, це не смішно ось прочитай.
Я віддала записку Емі прочитавши вона здивувалась.
- Це що чийсь жарт-сказала Емі
- Не схоже, адже всі знають що я з дитячого будинку.
- Можливо хтось не дуже вдало пожартував
- Хто зна, та мені не дуже смішно. 
- Просто не звертай уваги.
- Постараюсь.
Дійсно все це здавалося на невдалий жарт, розіграш та десь в далекому куточку мого серця зародилося зернятко надії, надії на те, що мої батьки і справді живі.
Пройшов тиждень я майже  забула про події тижневої давнини. І тут нове потрясіння. На цей раз це був телефонний дзвінок.
- Це Лія
- Так, а ви хто?
- Немає значення, ти отримала моє послання?- відповів хриплий чоловічий голос
- То це ви так жартуєте?
- Я не жартував це правда, твої батьки живі, ти маєш їх врятувати, але нікому про це не кажи.
- Але... 
Тільки но я хотіла запитати де вони хто вони як їх рятувати як почула довгі гудки слухавку кинули в голові ніби повторювалися слова "врятувати", "нікому не кажи". Спочатку я спроьувала перенабрати номер та він не відповідав. Потім хотіла подзвонити до Емі, та тільки потянулася до телефону в голові знову почали повторюватися слова "нікому не кажи","нікому не кажи". Я вирішила лягти спати бо ж "ранок вечора мудріший" . 
Прокинулася я від стуку в двері. На мене знову чекала записка. 
" Вічно зелений бульвар, 66"
Я зрозуміла що потрібно поїхати по цій адресі хоч і не знала що на мене там чекає.