Розділ 1

Ален побрався з своєю дружиною Софі місяць тому. З тієї пори його не полишало нав'язливе бажання влаштувати для неї якийсь романтік. Проте з цим в чоловіка були деякі проблеми. Адже, його мовою кохання завжди була четверта - допомога, або ж так званий акт служіння. Ален обожнював Софі з дитинства, відтак звик виконувати всі її примхи та бути поруч у будь-які моменти її життя. Він поділяв з нею як її радість, так і її сум. Міг підтерти соплі, як малій дитині та обійняти міцно, як тільки міг. П'яту мову кохання він більш наполегливо підключив уже після весілля. Це мова дотику. Бо якщо до їх зближення він міг дозволити собі лише скупі обійми, бо ж був другом для Софі, то після весілля Ален з дружиною уже відірвалися на повну. Фактично прилипли один до одного як ті п'явки. Тож поцілунків, обіймів, дотиків та такого іншого їм точно не бракувало. А от з іншими трьома мовами кохання Ален трохи не справлявся. Ну це він так собі думав. 

Отож, третя мова кохання це подарунки. Слабке місце Алена. Якось Софія сама принесла йому букет. Чоловік тоді трохи навіть розгубився і не знав як йому бути. Їх діалог в той день звучав приблизно так: 

Софі: Бери, Алене! Кажу, що цей букет тобі!

Ален: Це що натяк, що я тобі мав букет принести? 

Софі: Ох, Алене, та коли ти мені дарував квіти за просто так?

Ален тоді знаку не подав, але це ж було як удар під дих. Як ляпас по його писку, що міг говорити інколи багато зайвого. До речі про вміння говорити. Тут треба згадати й про першу мову кохання - слова підтримки. Якщо на ділах йшло легше, то на словах в Алена не завжди виходило. Він любив постібатися з Софі, що гріха таїти. Подобалося йому як вона при цьому дратується, як грізно червоніють її щічки, як вона обурюється. Вона дуже симпатична у гніві, що правду приховувати. Ну й ось виходить, що через це друга мова кохання - якісно проведений час, інколи потерпала. Бо ж Софі могла часом злюкатися на Алена, а Ален замість того, щоб просити вибачення викочував ще один свій жартик. За це йому власне прилетіло від Софі по писку вже по-справжньому. Ну і залишився він взагалі уже без мов кохання, бо від цього ляпаса йому мову відняло. Бо хто ж дозволить себе поцілувати коли ображений? І послужити немає чим, бо нема кому те служіння проявити. 

Отож зараз Ален доїхав до дому своїх батьків разом з Софі, яка мовчала всю дорогу. Він то намагався її якось розговорити, розвеселити, але дружина або стала німою, або навмисне зображала глуху. Ален хотів торкнутися її руки, але торкнувся лиш теплого сидіння, адже Софі хутко вийшла з машини, ще й дверцятами гепнула. Трошки сильніше ніж йому кілька годин тому по писку, що ж…може ще не все втрачено. 

— Софі, та чекай ти…– гукнув дружині услід Ален, і кинувся її наздоганяти. Наздогнав перед самим порогом, і якраз вчасно, бо ж Софі послизнулася і мало не впала. Добре, що руки Алена завжди на гоготові та врятують її від падіння. І врятували й цього разу. Ще й Ален нахабно мацнув її кілька разів за дупцю, від цього отримав злісний погляд Софі…вважай то був ляпас поглядом. 

— Руки прибери, — процідила дружина крізь зуби. 

— Якщо приберу... ти впадеш, кохана, — всміхнувся їй Ален.

Щось відповісти на це Софі не встигла, бо двері домівки батьків Алена відчинилися, і у дверях їх зустріла мати Алена. 

— Привіт, — всміхнулася до дітей жінка, — Степане, ти казав вони сваритимуться щодня, а ти глянь, ось Ален її на руках носить, — гукнула Діна свого чоловіка Степана Морозного. 

На це Софі скупо всміхнулася на пару з Аленом і зістрибнула з його рук. 

— І вам привіт, — обійняла вона матір чоловіка. 

За пів години молоді розділилися. Софі пішла розмовляти з матір'ю Алена Діною, а Ален зі своїм батьком Степаном зашився на кухні. 

— Тат, тут таке діло, — почухав Ален потилицю перш ніж продовжити, — Я хотів з тобою порадитися…

— Щодо чого? — глянув на сина з під лоба батько.

— Ну щоб ти дав мені якусь пораду. За тиждень Новий Рік, хочеться влаштувати для Софі якусь романтику. Щось особливе, а в мене з цією романтикою біда, – зітхнув важко. 

— І ти прийшов з цим до мене? — вирячився Морозний старший на Алена, — Я взагалі дубина в цих питаннях. Чого б тобі не порадитися щодо цього з кимось іншим. Ну…наприклад з твоїм другом Мішелем. Я певен, що у нього на таку всіляку романтичну фігню фантазія розвинена. 

— Ну у тебе є досвід, тат.

— Та у Мішеля цього досвіду більше ніж у нас з тобою разом взятих, Алене! — заперечив Степан, — А що те, що ти її на руках в будинок заніс, це не можна вважати романтикою? — поцікавився батько.

— Та це взагалі випадково вийшло, — відмахнувся Ален, — Я її спіймав, коли вона ледь не впала. 

— Ну хочеш, я вечері воду порозливаю перед хатою, і на ранок там знову ковзанка буде перед дверима, — вирішив пожартувати Степан, – Ще раз на руках її до машини занесеш. 

— Не смішно тат, от зовсім не смішно! – пригнічено розтер обличчя руками Ален, – І взагалі, це може закінчиться тим, що вона собі ноги зламає, або я…або ми разом. 

— Угу, як отой її попередній кавалер Ден, — пригадав колишнього хлопця своєї невістки Степан.

— Ден. От Ден був романтиком, тим він і подобався Софі так сильно! Сипав їй компліменти щодня…

— Та він їй локшину на вуха вішав, Алене. Це називається вішати спагеті! 

— Ні…тат. Це називається захоплюватися дівчиною, яка тобі подобається і проявляти це через слова. Перша мова кохання…і вона подобалася Софі. 

— Ну бачили ми до чого він договорився цей довбень! – пирхнув Морозний старший, — Особисто я досі пам'ятаю які гадства він говорив про твою дружину. Тому вмів може Ден й говорити солодко, але й гімно з нього рідкісне лилося також. Такого лайна я ніколи не чув від тебе, сину. 

Це трохи підбадьорило Алена, і навіть змусило всміхнутися.