Війна у джунглях

Об’ємна ілюзія відображала неабияке дійство.

Одна група тубільців атакувала іншу. І ті, й інші активно мутузили одне одного палицями, з обох боків були шамани.

Оборонців було більше – але їх все одно тіснили. Шамани атакуючого племені використовували нехарактерні для місцевих дикунів темні закляття, а ще на їхньому боці була одна дуже впізнавана сутність.

– Елементаль Темряви, – похмуро промовила Лорі. – Всього лише нижчий – але для них і це якось занадто.
– Здається мені, – Лен замислено потер підборіддя, уважно роздивляючись зображення, – що це справа рук одного нашого спільного знайомого.
– А мені не здається, – відповіла ельфійка, – я майже певна, що це він і є. Узяв під контроль когось з шаманів… Або просто нашепотів їм щось – як він це вміє.
– Яка різниця, хто там кому нашепотів? – нетерпляче вигукнув Горін. – Годі балачок! Гайда, наб’ємо їм пики.
– І кому з них ти зібрався пики бити? – поцікавився ельф.
– І тим, і іншим!
– Розумію твою жагу до дії, друже, – всміхнувся Ленмаріель, – але ми домовлялись, що місцевих не чіпатимемо. І не будемо втручатись у їхнє життя.
– Ми вже втрутились, світлячку, – зітхнула темна. – Це ж ми притягли сюди душу того покидька. До того ж – не думаю, що він просто з цікавості вирішив влаштувати війну між дикунами. В нього є мета… І, боюсь, вона нам не сподобається.

Лен не став сперечатися.

– Гаразд, Вогнику, раз ти так вважаєш – то ходімо. Я відкрию портал… – він почав підійматися з-за столу
– Чекай-но, невтомний світлий герою! – Лорі притримала його, опустивши руку на плече. – Ти ледь відновився після поранення, куди намилився вже? Я планувала розібратись сама.
– Ще чого! – набурмосився Горін. – Хочеш всі веселощі собі лишити, темновуха? Не буде цього!
– А я, – приєднався до нього ельф, – вже казав, що одну тебе нікуди більше не відпущу. Моє джерело в нормі, я трохи відчуваю фізичну слабкість – та вона мені не завадить.
– А я, – рішуче промовила Марія, – якщо ти мене знов лишиш удома… точно на тебе ображусь! І не розмовлятиму більше, от!

Лоріанхейн окинула соратників уважним поглядом. У фіолетових очах плескалась суміш подиву, тепла та ніжності.

– Ну що мені з вами усіма робити… Збирайтесь, ходімо.

* * *

Плем’я стояло насмерть.

Чужинці прийшли з заходу. Їх було мало, але з ними були тіні, проти яких навіть сила шаманів була марною.

Та все ж плем’я не здавалось. Ворог не мав дістатись галявини, де була Тумба. Тумба – священна й недоторканна.

Джунглі повнились шумом битви та криками поранених.

Аж раптом з’явився ще хтось…

* * *

Елементалю вистачило одного удару згустком світла, аби забратись до рідного виміру. Потім – Ленмаріель кинув заклинання.

Сонні плетіння зазвичай були парафією Лорі і належали до школи Темряви – але жодне з них не було достатньо масовим.

Лен, натомість, використав закляття Природи. Ним зазвичай користувались друїди для роботи зі своїми підопічними, і для застосування в бою воно було заслабким – але ельф, трохи попрацювавши над плетінням, зміг масштабувати його. А ще – влив побільше мани. Іноді й гола міць вирішує.

Більшість воїнів з обох сторін прилягли спочити. Лишилась група шаманів з боку атакуючих – на них закляття не подіяло.

– Доведеться бойовою магією, – скривився Лен. – Не хотілось їх калічити…
– Не доведеться, – відповіла Марія, стріляючи з арбалета. Перезарядила зброю і вистрілила ще раз, і ще.

Закріплені на арбалетних болтах склянки розбивались при влучанні, розбризкуючи навколо концентроване сонне зілля. Шамани захистились від чарів – та до такого не були готові. Тож, зрештою поснули й вони.

На ногах лишився один. Очі дикуна були затягнуті темрявою, тіні огорнули й його самого.

– Вам мене не взяти, придурки! – він говорив через силу – чужа мова давалась голосовим зв’язкам тубільця напрочуд важко. – Я ще перетворю ваше життя на кошмар!
– Я тобі зараз покажу, хто тут придурок, – Горін, розминаючи пальці, рушив до нього.

Кілька темних згустків ударили по обладунках дворфа – але безсило розплескались, спинені захисними рунами.

Він не став діставати молот, не став навіть бити кулаком – просто відпустив дикуну добрячого ляща, який і вибив з нього дух.

Тіло впало.

– Лен, не дай йому втекти! – застережливо вигукнула Лорі.
– Не хвилюйся, Вогнику, все під контролем, – впевнено відповів ельф, сплітаючи закляття.

Напівпрозорий червоний силует висів у повітрі, безладно смикаючись у різні боки. Він намагався втекти – та духовні пута тримали міцно.

– От ти й спіймався, друже, – весело промовив Ленмаріель.
– Демон тобі друг, [цензура] вухата! – вилаявся чорнокнижник.
– Огульний наклеп та брехня. Ніколи не водив дружби з інферналами, і починати не планую… Отож, в тебе є два шляхи. Перший – це ти зараз лізеш у пастку, потім дещо мені розповідаєш – а тоді я знімаю з твоєї душі оті потворні якорі, які ти на неї навісив, і даю тобі спокійно піти на переродження.
– Пішов ти, тварюка!
– Я чогось так і думав, що ти це скажеш. Але є й другий варіант… Лорі, будь ласка.
– Звісно, – очі ельфійки заволокло темрявою. Темрява ж вкрила й її тіло, згустившись у кілька щупалець. Горін та Марія про всяк випадок відійшли убік.

– Або, – недобрим голосом промовила темна, – я зараз знищу з кінцями твою нікчемну душонку, і на цьому все. Не буде тобі навіть посмертя.

Привид замислився. Ненадовго – секунди на дві.

– Біс із вами, – скрипучим голосом промовив він.

– Ну от і все, – жиитєрадісно вимовив Лен, ховаючи артефакт з ув’язненою душею до згортку. – Можемо повертатись.
– А як же вони? – Лорі вказала кивком голови на безладно розкидані тіла тубільців.
– А що вони? – не зрозумів ельф. – Душа цього шамана на місці, я перевірив. Рондо її просто пригнітив, коли вселився у тіло. Тож коли він прийде до тями, то навряд чи захоче продовжувати війну. Прокинуться, та й розійдуться собі…
– Але серед них багато поранених, – зауважила Марія. – І деякі, здається, дуже тяжко…
– Ну що з вами робити, – зітхнув химеролог. – Гаразд. Я зможу створити пару Великих Зцілень – гадаю, їм цього вистачить. Вогнику, відкриєш портал додому? Бо в мене після такого може й мани не вистачити.