Холодок

Марія, сидячи за робочим столом, зосереджено перебирала якісь склянки і залізяки.

– Мала, ти чим тут зайнята? – запитав Горін, зазираючи до кімнати. – Мені б допомога у майстерні не завадила.
– З самогонним апаратом? – єхидно поцікавилась дівчинка.
– Та що тобі ото нейметься… Він давно готовий, як тобі вже так цікаво! Тому – ні. Хочу у Шестерні пару рунних блоків замінити. Зайві руки не завадять.
– Поки не можу, – не відволікаючись від роботи, похитала головою Марія. – Переробляю снаряди для арбалета. Міняю склянки з вибуховим зіллям – на сонне. З тих мені користі не буде у джунглях, а ці згодяться… Для полювання, наприклад.
– Ага, якщо тебе темна відпустить на те полювання, – вставив шпильку Горін.

Мала хотіла було відповісти щось у тому ж стилі – та в цю мить пролунав голос Середнього Мозку.

– Увага! Виявлено групу тубільців у квадраті “тенгвар”. Зафіксовано агресивну поведінку та збройні сутички з іншими племенами.
– Нам-то що? – потисла плечима Марія.
– Зафіксовано використання магічних здібностей з темним спектром, нехарактерних для місцевих мешканців.
– О, двіжуха! – зрадів Горін. – Ну що, дрібна, так і сидітимеш тут зі своїм залізяччям, чи ходімо розімнемось трохи?
– Навіть якщо припустити, що нам є до цього діло, містере Дуже Великий, – уїдливо відповіла дівчинка, – то в мене тепер доступ до порталів обмежений, якщо ти не забув. А тобі – доведеться продиктувати Мозку точні координати. Хоча… я тобі можу їх сказати, а ти гарненько запам’ятаєш і…
– Ні, – ентузіазму у дворфа одразу якось поменшало. – Я манав.

У цю мить пролунав характерний тріск, і Мозок знову заговорив.

– Зафіксовано вихід з порталу у ритуальних покоях.
– Вони повернулись! – покинувши своє заняття, Марія вибігла з кімнати.
– О, як зірвалась, – токсично процідив Горін. – А то зайнята, зайнята…

* * *

– Що з ним?!

Самостійно стояти на ногах Ленмаріель не міг – Лорі підтримувала його, перекинувши руку ельфа через своє плече. Шкіра на обличчі, шиї та руках химеролога була червоною та вкритою пухирями.

Сам темна теж насилу трималась на ногах. Марія, стоячи у дверях, схвильовано дивилась на них.

– Довго розповідати, – втомлено відповіла ельфійка. – Але якщо у двох словах… Печера. Снігові елементалі. Нас затисли в куток. І цей… – вона поглянула на світлого з непередаваною сумішшю співчуття осуду, – великий маг ніц не придумав кращого, ніж вдарити довкола нас Вогняним Штормом. Елемів він, звісно, перебив… От тільки не врахував, що стеля зроблена з криги. І вона, звісно ж, розплавилась та перетворилась на окріп… Яким його й ошпарило. Мене дивом не зачепило… 
– Бо я прикрив тебе куполом абсолютного захисту, – через силу ворушачи губами, промовив Лен. – Але то все дрібниці! Я досяг своєї мети! Я зняв показники з того джерела… і ще дещо встиг…

Попри пекельний біль (який він, без сумніву, відчував), на обличчі ельфа світилась непідробна радість.

– Мовчи вже, великий дослідник, – м’яко зупинила його Лорі. – Бережи сили. Маріє, допоможи мені довести його до кімнати… Потім – треба принести деякі зілля з моєї лабораторії. Звичайне зцілення зараз не сильно допоможе.

* * *

– Так. Повтори-но ще раз, світленький мій ненаглядний. Ти притягнув звідти… що?

Ленмаріель лежав у ліжку. Опіки вдалось вилікувати – зілля Лорі часом творили чудеса. Але потрібен був ще деякий час, аби прийти до тями й відновитись.

Лорі стояла поруч, склавши руки на грудях і уважно дивлячись на нього.

– Маленького снігового елементаля, – слабко й трохи збентежено всміхнувся ельф. – Послабив в одному місці щит, дав йому пройти… Потім підхопив захватами й закинув у просторову кишеню. Технічно це не жива істота, тому…
– Ці нюанси мене мало цікавлять, – Лоріанхейн спинила його, піднявши долоню. – Набагато більше мене цікавить інше… Я навіть не питатиму, світлячку, чим ти думав – бо надто давно й добре тебе знаю. Спитаю інше: коли я свого часу хотіла зробити те саме – ти мене насварив і не дозволив. А тепер?
– Це трохи різні речі, кохана, – не погодився Лен. – Тоді це був елементаль Хаосу – смертельно небезпечний для всього живого. Та й ти сама тоді була під впливом Хаосу – і через це трішечки… Як ти любиш казати, ось на стілечки, не при собі. Хоча, – він розтягнув губи у масній посмішці, – були тоді й деякі… гм, приємні ефекти…
– Ми ж домовились більше не піднімати цю тему, – щоки ельфійки потемніли, проте вона швидко взяла себе в руки. – Гаразд. Але снігові елеми, як би, теж ні разу не безпечні й не дружні. Ми це щойно на собі відчули!
– Так, вони не зовсім дружні, – визнав ельф. – Але – на відміну від елементаля Хаосу, цього можна втримати. Я накреслю ритуальне коло, яке випромінюватиме еманації Вогню й Землі… І Холодок житиме в ньому, доки я не знайду з ним спільну мову.
– Як-як? – стримуючи посмішку, перепитала Лорі. – Холодок?
– Ага.
– З іменами в тебе все стабільно кепсько, любий… Але це в деякій мірі навіть весело.
– Як ви тут? – Марія обережно зазирнула до кімнати.
– Ми – чудово, – запевнила її ельфійка. – А Лен, схоже, вирішив теж завести собі домашнього улюбленця… А то у всіх є, окрім нього.
– Та ну? – оживилась мала. – А хто це? Покажеш?
– Поки не можна, – всміхнувся Ленмаріель. – Він… ще не готовий явити себе публіці, так би мовити.
– А, ну гаразд. Я що хотіла, власне! Якраз перед тим, як ви повернулись, Мозок повідомив…

Але Мозок, мабуть, вирішив не чекати й повідомити самостійно.

– Увага! Зафіксовано сутичку між двома групами тубільців у квадраті “альгіз”. Зафіксовано використання магічних конструктів з яскраво вираженим спектром Темряви…
– Трясця, ні дня без пригод, – пробурмотів ельф, відкидаючи ковдру та вибираючись із ліжка.
– Світлячку, зайві навантаження тобі зараз шкідливі, – зауважила Лорі.
– Вогнику, ну покинь! Я ж не смертельно хворий, врешті-решт.