Юшка по-підгірному

– Давай, зіронько. Ти зможеш!
– Зараз… – Марія сконцентрувалась, напружено рухаючи пальцями. Світла магія була незвичним для неї напрямком, і перше закляття давалось важко.

Повітря замерехтіло, згустилось – і з нього виникла сяюча куля, десь трьох дюймів у обхваті. Її блиск перебив собою тьмяно-зелене світло люмінесцентних артефактів – у приміщенні стало ясно, наче в сонячний день.

– Добре, – схвально кивнула Лорі. – Оце звичайний пульсар – найпростіше плетіння зі школи Світла. Схожий на ті, що ми зазвичай використовуємо, тільки вони відносяться до загальної магії. Сфокусуйся і спробуй потримати його десь півхвилини. Тільки не надто близько від мене – він впливає на мою ауру, і я через це почуваюсь… некомфортно.
– Гаразд, – дівчинка максимально зосередилась, утримуючи заклинання. – А як на рахунок чогось серйознішого? Ну, екзорцизм, наприклад.
– Екзорцизм – дуже складне та енергоємне плетіння, – всміхнулась ельфійка. – Наразі в тебе не вистачить на нього мани. Хоча… – вона придивилась до аури малої магічним зором. – Якщо не закидатимеш тренувань – то місяці через два вже зможеш.
– Я старатимусь, – пообіцяла Марія. Озирнулась, принюхалась. – Чим це так смачно пахне?

Лорі розтягнула губи у широкій посмішці.

– Горін куховарить! Наш великий рунний майстер таки удостоїв своєю увагою кухонні справи… Вряди-годи.

* * *

Так, готувати Горін не любив – але все-таки вмів. І коли у будинку нарешті з’явилась риба – вирішив показати іншим, як її готують у нього на батьківщині, в Підгірному Королівстві.

Нагрівальний диск на магічній плиті розмірено пульсував помаранчевим. У казані кипіло варево, яке дворф зосереджено помішував великою ложкою. Комочок крутився в нього під ногами, нявкаючи і періодично стаючи на задні лапи.

– Чого причепився, шерстяний? – прикрикнув на нього майстер. – Як тирити в мене інструменти – то ти перший, а тепер їсти тобі дай? І взагалі, це не для тебе. Йди он дрібну задовбуй, хай годує тебе… А КУЦУ Я СКАЗАВ!

Зрозумівши, що в цього шкіряного хіба снігу взимку випросиш, кіт раптом згадав, що має крила. Присівши й спружинивши усіма лапами, підстрибнув та спробував підлетіти до казана. Горін перехопив його за шкірку в останній момент.

– Я. Сказав. Не. Можна! – сердито промовив, виносячи пухнастого розбишаку до вітальні. – Чого тут дверей немає! Вухатий – бельбас, треба було мені уважніше на схему будинку дивитись…

* * *

За столом довгий час панувала тиша – чутно було лише стукіт ложок та гучне плямкання (дворф не надто утруднював себе правильною поведінкою під час трапези).

– Смачно, – задоволено промовив Ленмаріель, з жалем відсуваючи порожню тарілку. – Горіне, а ти, виявляється, можеш часом… Якщо хочеш.
– Це ж риба, вухатий, – самовдоволено відповів дворф. – Її, як бачиш, можна їсти… А не тільки розтини в отій твоїй мучильні проводити.
– Ну, я далеко не всіх розтинаю, – заперечив ельф. – Більшість зразків з підводного світу досі живі. Та ти й сам можеш побачити – он вони, в акваріумі.

Акваріум був встановлений тут же, у вітальні – бо більше було ніде, а робити під це окрему кімнату не було сенсу. У стіні зробили додаткову нішу, де тепер стояла величезна скляна посудина у металевій рамі з укріплюючими рунами. Заповнена майже до країв водою, на дні – трохи піску, каміння та коралів… І, звісно ж, риби, більшість з них світились ріхними кольорами. Особливо видовищно це виглядало уночі, коли за вікном темніло, а Мозок пригашував світло артефактних ламп.

– Та бачу, – скривився Горін, – акваріум-шмакваріум твій. Мало того, що звіринець розвели, так тепер ще й це.
– Нема в тебе відчуття краси, мій бородатий друже! – посміхнувся Лен. – До речі, з дослідженням підводних жителів я майже завершив. Можна відвідати якийсь інший світ… Тільки я ще не вирішив, який саме.
– Ага, – саркастчино промовила Марія. – І, звісно ж – ви знов підете туди без мене!
– Залежить від того, куди саме ми підемо.