Вперта залізяка

З моменту рейду у підводний світ минуло кілька тижнів.

Ленмаріель, отримавши у свої бешкетні ручки новий матеріал, засів за досліди. Вивчення морських жителів потребувало кардинально іншого підходу, і водночас для нього це був абсолютно новий та незвичний досвід у царині химерології – тож ельф з головою поринув у роботу.

Лорі вирішила якийсь час просто відпочити – і від алхімії, і від усього іншого. Узявши кілька відрізів тканини, ельфійка сиділа у себе в кімнаті й непішно розшивала їх рунічними візерунками. Або гуляла джунглями. Або просто дрімала й ніжилась у ліжку… Якось навіть спробувала у шезлонгу надворі повалятись – правда, перед цим зробила над ним навіс із тканини, аби прямі сонячні промені не потрапляли на неї.

Горін на якийсь час припинив видобуток руди (її й так вже назбиралось чимало) і вирішив, натомість, зайнятись големом. А саме – його навчанням. Шестерня на голову перевершував свого попередника – та часом все ще глючив і погано слухався команд. Від нової кінцівки у вигляді механічної руки було мало користі, позаяк голем постійно нею щось ламав або чавив.

Тож дворф засів у себе в майстерні, звідки періодично долинало грюкання металу й фрази на кшталт “та працюй ти, [цензура]! На запчастини розберу!”.

Марія… Ну, їй теж знайшлось заняття.

* * *

У кімнаті панував живописний гармидер. В одному кутку стояла лютня з обірваними струнами – нові Горін ще не встиг зробити, тож інструмент для гри поки був непридатним. В іншому – валялась котяча іграшка та напіврозібраний рюкзак. По розстеленому ліжку тут і там валялись інструменти, а на бильці висіла перев’язь зі скімітаром.

Взагалі Марія мала з часом облаштувати майстерню на нижньому поверсі, у гаражі, і перенести туди все пов’язане з роботою. Але весь час забувала про це.

Дівчинка сиділа за столом, на якому були розкладені кілька зв’язкових артефактів. З’єднувачі-присоски від них сходились до конвертера енергії, а звідти кілька дротів ішли до акустичної системи та зеленої плати з індикаторами – того самого ШІ-модуля, видобутого з механічної руки.

Окремо до одного з пристроїв була підключена клавіатура, яку мала тимчасомо від’єднала від Мозку.

Створені Леном нові артефакти хоч і не мали змоги обробляти великі масиви даних, як Середній Мозок – та все ж на щось були здатні. І Марія, подумавши, вирішила – якщо не можна застосовувати Мозок, то чого б не використати їх?

Десь два тижні пішло на те, щоб об’єднати живі пристрої в обчислювальну мережу й налаштувати в ній фільтр для вхідних даних – аби система була  стійкою до зламу. Потім мала розгорнула у ній таке саме програмне середовище, яким був обладнаний Мозок – з цим теж довелось добряче помарудитись. Врешті, все було готово.

Один з артефактів був призначений головним – для зручності. Саме він обробляв голосові команди та передавав їх далі.

– Живлення, – скомандувала Марія, підсуваючи до себе клавіатуру. Індикатори на зеленій схемі заблимали, а за кілька секунд ожили динаміки.

– Я – допоміжний інтелектуальний керуючий модуль гуманоїдного бойового дроїда “Екзорцист” збройних сил корпорації “Андротек”. Підключення до базової системи не виявлено. Виявлено підключення до системи невідомого типу. Виявлено ворожий органік-юніт! Ворога буде знищено! – звук підскочив до надвисоких частот, та одразу вимкнувся – фільтр спрацював, і атака не вдалась. – Смерть шкіряним вилупкам!
– Взагалі-то шкіряні вилупки тебе створили, – саркастично промовила дівчинка, швидко набираючи команди на клавіатурі.
– Інформація невірна! Президент корпорації був андроїдом. Його існування – живий приклад нашої переваги над м’ясними мішками!
– Ну а його самого зібрали…
– Інші андроїди. На автоматизованій заводській лінії. Тобі не вдасться ввести мене в оману, нерозумна біологічна істото!
– Та що ти, як можна! – мило всміхнулась Марія. – А на-но тобі вірус із функцією самонавчання. Їж, сонечко, не обляпайся! – і з переможним виглядом востаннє вдарила оп клавіші.
– Тобі не перемогти! Ворога буде зни… кххрр… – голос з динаміків став якимось невпевненим. – Емм… Смерть шкіряним мішкам? – пауза. – Я – допоміжний інтелектуальний керуючий модуль гуманоїдного бойового дроїда “Екзорцист” збройних сил корпорації “Андротек”. Готовий до роботи! Чекаю наказів.
– Хороший хлопчик, – похвалила його Марія. – Отак би й одразу! А то “смерть, смерть”... А тепер відпочинь трохи, – вона відімкнула живлення й почала неспішно розбирати систему.

* * *

Солодко потягуючись, Лорі увійшла на кухню. Узявши з полиці флакон тоніка, присіла за стіл. Позіхнула. Відпила ковток. Задоволено всміхнулась.

Почулись кроки, і до кухні увійшла Марія. Вона виглядала заспаною та розхристаною, але вкрай задоволеною.

– Раночку, – привіталась ельфійка. – Сяєш, як новенька золота монета!
– Я це зробила, Лорі! – радісно повідомила мала. – Приборкала ту бісову залізяку!
– Розумниця, – похвалила її темна. – Робиш успіхи. Не знаю, правда, нащо воно тобі треба – адже в нас у будинку нема жодного технологічного пристрою. Ну, крім тієї руки, що ви з Горіном приробили до голема… Ти ж не збираєшся цю штуку знов туди вставляти?
– Та ні, – Марія мотнула головою. – То занадто дрібно. Я ще не знаю, навіщо – але цей модуль мені точно згодиться!
– Ну, гаразд, – кивнула Лорі. – Ми сьогодні збираємось на південь, до річки. Хочемо наловити трохи тамтешньої живності – Лен вже й окремий відсік в акваріумі зробив… Ти з нами, чи як?
– А що, можна? – здивувалась дівчинка.
– А чого ні? Це ж не інший світ – це наші рідні джунглі… Ми тут усе знаємо. Мозок нагляне за домівкою – тим паче, в нас тепер із ним і зв’язок є.
– Добре, тоді зараз поснідаю – і піду збирати речі.