Підводний світ

Зелене сяйво порталу згасло – і пейзаж навколо змінився: замість стін ритуального покою тепер їх оточувало морське дно та безкраї водні простори. Ельфи рушили крізь портал одразу з піднятим захисним куполом – аби не вимокнути.

Довкола вирувало життя. Сновигали туди-сюди десятки риб усіх кольорів та розмірів, вовтузилось щось у багряно-червоних заростях коралів… Яскраві промені сонця химерно переломлювались у водній товщі.

– Гарно тут все-таки, – замріяно промовив Ленмаріель, озираючись навколо. – Шкода, що ми не зможемо тут довго пробути. Ех, от збудувати б тут резервну базу! Гадаю, я зміг би спроектувати підводне житло…
– Світлячку, – застережливо промовила Лорі, – ми це вже обговорювали. Ніяких резервних баз і тому подібного. В нас є наш будинок – і досить цього.
– Ну, добре, – зітхнув ельф. – Гм… Можливо, вдасться виростити велику підводну істоту? Щось на кшталт Коробочки, тільки воно буде не ходити, а плавати.
– І де ти її вдома триматимеш? – глузливо запитала ельфійка.
– Ну… Можна зробити ще одну кімнату, а в ній – великий резервуар з водою.
– Подумаємо про це згодом. Давай займемось справою – щит вічно не триматиметься.
– Гаразд, – погодився ельф, з цікавістю дивлячись на різнокольорову рибку, що зацікавлено тицялась у поверхню щита, геть не лякаючись прибульців з іншого світу. В магічному спектрі істота також світилась усіма кольорами веселки. – Зможеш телекінезом упіймати оцю штуку?

* * * 

Горін та Марія сиділи за столом.

Готувати дівчинка вміла – Лорі свого часу навчила її й цього. От тільки займатись цим вона не дуже любила.

Але коли хочеться їсти – тут ніц не вдієш. Тим більше, що Горін обов’язками кухаря вперто нехтував.

– Смачно, – відсунувши тарілку, дворф задоволено відкинувся на спинку стільця. – Дякую, мала!
– Міг би й допомогти, – невдоволено пробурчала дівчинка.
– Нащо? Ти й сама непогано справляєшся.
– Ну, ти…

Тріск, що супроводжувався яскравим синім сяйвом, долинув з ритуального  покою.

Лен та Лорі увійшли до кімнати, лишаючи мокрі сліди на підлозі. Обличчя ельфійки світилось виразом максимального задоволення. Лен виглядав більш зосередженим – позаяк ніс перед собою у повітряних захватах огорнуту магічним щитом водяну кулю.

Всередині кулі плавало з півтори дюжини риб – різних форм, кольорів та розмірів. Кожна з них також давала засвітку в магічному спектрі – це вказувало на те, що риби були непрості. Ще там було щось схоже на морського їжака, пара молюсків, корали, трохи піску й каміння.

– Нічогенький улов! – прокоментував Горін. – Посмажимо, чи зваримо юшку?
– Доведеться тобі притримати свій апетит, мій ненаситний друже, – всміхнувся ельф. – Бо це – для дослідів та в ім’я науки, а не задля насичення твого бездонного шлунку! А як вже так хочеш, то на півдні є річка, йди туди й лови, скільки влізе… До речі, місцеві водні істоти мені для дослідів теж не завадять.
– Жадюга, – зітхнув дворф.
– А чого ви їх разом з водою принесли? – поцікавилась Марія.
– Ну, треба ж їм десь жити? Наповнити акваріум водою можна за допомогою водяного елементаля – але то буде чиста вода, без домішок, а їм потрібна морська, і бажано з рідного світу. Потім Лорі дослідить склад води, розробить потрібні алхімічні домішки – і можна буде використовувати будь-яку воду… Все одно її треба міняти час від часу.
– Ясно, – стисло промовила дівчинка, повертаючись до їжі.
– Мала, ти чого така кисла? – Лорі, підійшовши, ніжно погладила її по волоссю. – Дмешся, що ми тебе з собою не взяли? Але це все-таки інший світ, причому до пуття не досліджений…
– Та зрозуміла я! – скривилась Марія. – Я все розумію. Але мене вже трохи дістало сидіти в чотирьох стінах і ніц не робити…
– Хіба тобі геть нічим зайнятися? – здивувався Лен. – Можеш піти прогулятися. Тільки в джунглі далеко не заходь…
– Йой, дякую! Але біля нас у джунглях ніц нема цікавого. Втім… Я тебе якраз хотіла попросити про дещо. Можна взяти запасні артефакти зв’язку зі складу? Провести один… дослід, скажімо так. Я потім поверну.

Ельф замислився.

– Ну бери. Але якщо зіпсуєш… То нові душі потім шукатимеш сама. І метал у Горіна, до речі, теж сама проситимеш.
– А Горін не дасть… – зловтішно промовив дворф.
– … бо злидень і жмикрут, – закінчив Ленмаріель.
– По риляці давно не отримував, аристократія-дегенератія?
– Ого які ти слова знаєш! Ще трохи, і тебе можна буде офіційно вважати розумним…
– Зупиніться, – втрутилась Лорі. – Світлячку, давай оце все до акваріуму – і ходімо. Треба висушити взуття… Та й ноги, до речі, теж.