Потрібні душі

– Заходь, Вогнику. Сідай, – Лен підсунув стілець до робочого столу.
– Що за поспіх світлячку? – не ставши сідати, Лорі натомість склала руки на грудях і уважно поглянула на нього. – Щось сталося?
– Ні, ні, – ельф замахав руками, – поки не сталось нічого. Просто назріло одне питання…

Він вмостився у кріслі й продовжив.

– Ти от нещодавно згадала, що нам потрібно вирішити щось зі зв’язком, коли хтось перебуває за межами будинку… І це дійсно проблема, яку давно вже слід було вирішити. Твої “Багряні Узи”, наскільки я розумію, не підходять…
– Ні, – Лорі похитала головою. – Це взагалі не той напрямок магії. “Узами” можна лише відстежувати одне одного, а не спілкуватись між собою.
– Десь так я й думав, – кивнув Лен. – Є інший спосіб. Це артефакти на кшталт нашого Середнього Мозку – але менші й простіші, бо їм не треба буде опрацьовувати такі об’єми даних. Відповідно, і часу на їх створення піде менше… Вони зможуть під’єднуватись до нашої мережі спостереження й обмінюватись даними – з Мозком або між собою.

Ельф на секунду замислився.

– Проблема в тому… Що це, як і Мозок, мають бути мислячі артефакти. Тобто для кожного з них потрібна душа розумної істоти. А в мене запас душ майже добіг кінця… Всі мої попередні експерименти – Великий Мозок, Середній, Мозочок… Та ще й не все виходило з першого разу. Та душа, з допомогою якої я стабілізував себе після повернення з Несвіту, для дослідів вже не годиться – її довелось відпустити на переродження. В підсумку майже ніц не лишилось…
– Мені вже не подобається хід твоїх думок, – трохи невдоволено промовила ельфійка. – Але продовжуй.
– Ну, власне, – розвів руками Лен, – є кілька очевидних варіантів. Можна, наприклад, мотнутись швиденько до Несвіту і вполювати якусь банду рейдерів. Або навідатись до Маріїного світу… В того голови таємної служби були поплічники, які теж приймали участь… Сама знаєш у чому.
– Ні, ні, світлячку, – рішуче заявила Лоіранхейн. – І ще раз, в ім’я Темряви і, будь вона неладна, Ллос: ні! До Несвіту ми не підемо, той світ надто небезпечний і непередбачуваний. До того ж, ця їхня вогнепальна зброя… Мені не вельми до вподоби, коли кожен зустрічний має при собі штуку, здатну мене вбити – навіть незважаючи на всі мої вміння. І до світу Марії ми потикатись не будемо – вони якось можуть відстежувати появу порталів, тож, суто в теорії – і напрямок можуть відстежити. Ще не вистачало привести за собою хвіст! Ми тільки-но облаштувалися в цьому світі, я не хочу ще й звідси тікати.
– Гаразд, – погодився Ленмаріель. – Хоча… Я гадав, що рано чи пізно ми таки почнемо знов відвідувати інші світи. Поки ми знайшли Світ Джунглів, то відкрили багато інших – і там є чимало цікавого.
– Любий, я й не кажу, що ми сидітимемо тут сиднями, – м’яко всміхнулась темна. – Але… Давай із цим трохи зачекаємо. От стілечки.
– Як скажеш, – знизав плечима химеролог. – В принципі, я знав, що ти відреагуєш саме так. Тому є ще один варіант: у цьому світі, окрім нашого Східного Континенту, є ще Західний – де існує цивілізація. А є цивілізація – отже, є й розбійники та усякі інші лиходії…
– Ще краще, – скривилась Лорі. – Ми ж ніби домовлялись, що вони про нас не мають знати.
– Вогнику, ми ж їх бачили! Їхня магія занадто слабко розвинена, і наші портали вони не відстежать. А з тим, щоб замаскуватись самим – в нас, гадаю, взагалі проблем не буде. Тихо прийдемо – тихо підемо, – ельф злегка всміхнувся. – Ти ж точно знаєш, як це робиться.
– Мені взагалі це все не подобається, – зітхнула Лорі. – Вбивати розумних істот задля душ…
– Кохана, я ж не пропоную вбивати кого попало. Це будуть затяті негідники!
– Це мають бути дуже негідні негідники, – тихо промовила ельфійка. – Аби точно на таке заслуговували…

Лен сумно посміхнувся.

– Я й забув, що мені дісталась єдина темна-гуманістка в усіх світах…

Підвівся з крісла, підійшов до неї, поклав руки на плечі й пильно подивився у фіолетові очі.

– Обіцяю тобі – ми знайдемо найгірших з гірших.