Похід у гори (тепер вже точно)

Спати хотілось відчайдушно. Але хтось на повну відкрив вікно, і яскраве сонячне світло дошкуляло чутливим очам темної ельфійки навіть крізь щільно стулені повіки. Перевернувшись на бік, вона відчайдушно зарилась обличчям у подушку, обхопивши її, намагаючись урвати ще кілька хвилин бажаного сну.

– Вогнику… – пролунало над вухом, і потому вона відчула ніжний дотик до плеча. – Час прокидатися.
– Ммм…
– Лорі… – не отримавши відповіді, Лен перейшов до більш кардинальних дій: торкнувся губами її щоки, вуха, шиї…
– Світлячку, будь ласка! – вона спробувала затулитись від нього рукою. – Ще трішечки. От стілечки…
– Кохана, – в голосі ельфа прорізались саркастичні нотки, – “от стілечки” вже було хвилин п’ятнадцять тому. Ну давай, прокидайся вже! Ми ж сьогодні рушаємо до гір, скоро час збиратися.
– Йой… – сонно промовила Лорі, насилу розтуливши повіки. Перевернулась знов на спину, сфокусувавши погляд, подивилась на Ленмаріеля. – Скільки я спала?
– Дай подумати… Багато разів по багато, це скільки? – жартівливо примружився ельф. – Якщо так піде й далі… І одна темна дівчинка продовжуватиме бути неслухняною й заганяти себе до краю роботою в лабораторії…
– Мм, то що? – з непідробною цікавістю у голосі запитала ельфійка, злегка змінивши позу й підігнувши ногу – від чого її мереживна нічна сорочка злегка задерлась. – Покараєш?
– Та ну тебе, – Лен густо почервонів та відвернувся.
– Світленький! – розсміялась Лорі. – Ми вже два роки разом, а ти досі в деяких моментах соромишся. Це так мило! – плавним рухом підвівшись з ліжка, підійшла і швидко поцілувала його в губи. – Будь сонечком і принеси мені флакон тоніка, будь ласка. Інакше до пуття не прокинусь.
– В мене є краща ідея, – посміхнувшись, Лен узяв її за руку. – Ходімо одразу на кухню. Сніданок вже готовий.

* * *

Лорі перевершила саму себе, створивши рецепт нового еліксиру усього за три дні. Згодилися й рослини з Несвіту, і з аномальної зони, і дещо з запасів, принесених з Дикого Світу, і навіть трохи місцевих. І не лише рослини – знайшлось застосування й витяжкам з органів деяких хижаків. Як дикосвітських, так і зі Світу Джунглів (так четвірка тепер називала свою нову батьківщину).

Еліксир вийшов нівроку складним і багатокомпонентним – зате тепер усі були захищені від можливого рецидиву невідомої магічної хвороби. Кожен мав при собі пляшечку нової сполуки, наряду з цілющим еліксиром, відновлювальним та універсальним антидотом.

Аби зручно й безпечно носити це все з собою, ельфійка пошила зі шкіри крокобраза тримачі з комірками, викладеними всередині м’якою алхімічною піною.

Усі четверо зібралися в ритуальному покої, де була готова портальна схема. Всі необхідні речі були зібрані та складені – у кого в рюкзак, у кого в сумку, в когось – у просторову кишеню, ну а в когось у плетений заплічний короб. Цим останнім був Горін.

Спочатку дворф хотів взяти з собою Шестерню і нагрузити барахлом на нього. Та йому дохідливо пояснили, що голем на своїх лапах не зможе пересуватися джунглями і буде всіх затримувати. Побурчавши трохи задля виду, майстер погодився.

Взяли набори еліксирів, воду, їжу, Лорі та Марія – травницькі набори (а то раптом трапиться дорогою щось цікаве з місцевої флори), Горін – гірничі інструменти… і Туманчика. Кажан, загорнувшись у крила, вмостився на лівому плечі ельфійки.

Узяли портальний маяк, щоб на місці встановити його і в майбутньому переміщуватись вже на нього. І, звісно ж, узяли зброю. Скімітари – у Лорі та Марії, в дівчинки, окрім цього, був ще ніж та її нерозлучний браслет. Арбалет вирішила не брати. Стріляти у джунглях вибуховим зіллям – така собі ідея, а від звичайних болтів проти справді небезпечного ворога буде мало користі.

Горін вбрався в обладунки й прихопив свій вірний молот. В Лена були кігті і, звісно ж, магія.

Всі трохи переживали – все-таки це був їх перший серйозний похід назовні у новому світі. Особливо Лорі – бо вона переживала за всіх одразу.

– Уважно перевірте, чи нічого не забули. Особливо еліксири та зброю…
– Темна, кінчай вже нудіти! – заявив Горін. – Ми ж не у лігво дракона зібрались, зрештою. А коли навіть що – то справжньому морському вовку жодна тварюка не страшна! Так, старший помічнику Кіготь?!
– Ай-ай, капітане! – весело відповів Лен, діставши зі згортка вже призабутий усіма капелюх-трикутку й надягнувши його – як завжди, по-дуркуватому, задом наперед.
– Зніми цю ідіотську шапку, світлячок, – скривилась Лоріанхейн. – А краще взагалі викинь. Ти в ній мені не подобаєшся.
– Мм, а в чому тоді я тобі подобаюсь? – хитро примружився ельф (але капелюха зняв). – Може, у одязі з Несвіту, в якому я маю вигляд справжнього лицаря доріг?
– Та ну тебе з твоїми жартами, – збентежено всміхнулась ельфійка. Її щоки злегка потемніли.
– Ти виглядаєш як справжній лицар-дурій, – підколов друга Горін. – Давай вже свій портал-шпортал, і гайда. Метал сам себе не видобуде! Хіба що його видобуде хтось ще до нас – і от за це я реально переймаюсь.
– Як скажете, капітане Занудна Борода! – зітхнув химеролог. – Мозок, підняти весь захист і до нашого повернення не знімати. Увімкнути стабілізатор. Відкрити портал за наступними координатами…

* * *

Портал виніс їх майже до самого передгір’я. Але частину шляху все-таки треба було пройти джунглями.

Ліс навколо шумів та дурманяче пахнув. Лорі до місцевого колориту вже трохи звикла – решта ж до цього далеко від будинку не відходили, тож тепер зацікавлено озирались та принюхувались.

Темна змахнула пальцями – і тіні вкрили четвірку, ховаючи від очей можливого спостерігача. Лен зробив плавний жест лівою долонею – і довкола, сяйнувши блакиттю, піднявся щит.

– Агресивних істот поблизу не відчуваю, – промовив за кілька секунд ельф. – Розумних – теж. Тільки ми… Ну і ще Горін.
– Дуже дотепно, старший помічнику Шланг!
– Я радий, що ви оцінили, капітане Заяложена Борода.
– Зараз я тобі свою заяложену бороду понюхати дам. Гадаю, ти теж оціниш!
– Хлопчики, – вкрадливо промовила Лорі, – а давайте ви будете вправлятись у своєму неперевершеному гуморі… Якось потім. Хоча б коли дістанемось безпечного місця, – вона розвіяла тіні. – Ходімо вже.