Джунглева лихоманка

– Аааапчхи!
– Я ж тобі казала, мала, – повчальним тоном промовила Лорі, – треба було зілля прийняти. Застуда – це не жарти!
– Та не застудилась я тоді! – обурено вигукнула Марія, затиснувши пальцями носа, бо знов хотілось чхнути. – Та й часу вже минуло… Тиждень тільки з того дня, як злива вщухла.
– Ну, – ельфійка знизала плечима, – результат, як то кажуть, очевидний.
– Ой, ну гаразд, давай те своє зілля…

* * *

Лорі сиділа у кріслі, спершись ліктем на стіл та затуливши обличчя долонею. На столі перед нею лежали викладки рецептів, але ельфійка на них не дивилась.

– Вогнику, як ти тут? – Лен обережно зазирнув до лабораторії. Придивився, спохмурнів. – Що з тобою? Не виспалась?
– Та щось мене трохи млоїть, коханий, – втомленим голосом відповіла темна, прибравши руку й поглянувши на нього злегка припухлими очима.
– Тебе – і млоїть? – здивувався ельф. – За весь час, що я тебе знаю, ти ні разу не хворіла. Зрештою, ти ж маг! Тобі мають бути не страшні звичайні хвороби…

Він підійшов, обережно поклав долоню на її чоло.

– Та ти гориш! – почав швидко сплітати діагностичне заклинання. – Тут щось не так, треба перевірити твою ау… Аааапчхи!

Встигнувши в останню мить прикрити носа долонями, Лен кілька секунд здивованим поглядом витріщався у стіну.

– Та що за демонова напасть?

* * *

Лен, Лорі та Марія сиділи у кріслах у вітальні. Дівчата кутались у халати, накинуті поверх одягу – їх лихоманило. Ельф поки тримався, але було видно, що йому теж зле.

Горін,заклавши руки за спину, походжав туди-сюди. 

– Це точно не звичайна застуда, – хрипко промовила темна. – Інакше ми зі світлячком не захворіли б. Моє зілля не допомагає. В аурах видно якісь відхилення, але визначити, в чому проблема, не вдається – воно весь час пливе, міняється…
– Схоже… кх-кх… схоже на якийсь магічний вірус, чи що, – через силу промовила Марія – в неї заклало горло, і говорити було важко. – Навіть не думала, що таке буває.
– Просто ви всі слабаки розніжені, – фиркнув Горін. – От до вас усякі болячки й чіпляються. Не те що справжній дворф ААААААПЧХИИИ!
– Це було потужно, – слабко посміхнулась дівчинка.
– [цензура], – втерши долонею під носом, процідив крізь зуби дворф.

* * *

Щодня кожному з четвірки ставало гірше. Невідома хвороба не відступала – її не вдавалося збороти ані зіллями, ні магією. Горін пробував підібрати фрази для рунного кола – але його знання в основному крутились довкола зачарувань, а не цілительства, тож ніц не вийшло й тут.

Лорі, попри свій стан, дні і ночі просиджувала в лабораторії, намагаючись знайти рішення. В певний момент в неї почало все падати з рук, і тоді Лен рішуче наказав:

– Давай-но у ліжко, Вогнику. Не виснажуй себе остаточно.

Сам він днями метушився навколо ельфійки, намагаючись хоч трохи полегшити її страждання: готував узвар, регулярно давав зілля, яке знімало симптоми, постійно накладав закляття зцілення – аби хоч трохи прибрати наслідки. Та врешті й сам ослаб, став все частіше прилягати поруч, аби відпочити – і в якийсь момент обоє майже перестали вставати з ліжка.

Марія теж майже не виходила з кімнати: хвороба вимотала її до того, що дівчинці важко було навіть ходити.

Потужний організм Горіна поки тримався. Дворф більш-менш пересувався будинком, в міру своїх сил доглядав за іншими, намагався працювати в майстерні – та в якийсь момент руки почали тремтіти настільки, що вже не тримали інструменти.

– Бісова болячка, – глухо промовив він, сидячи у кріслі. – Бісів цей новий світ! Нащо було сюди потикатись, в Дикому прожили два роки і хоч би яка холера когось взяла…
– Горіне…

Голос Марії лунав з системи внутрішнього зв’язку – інакше б вона до дворфа ніяк не докричалась. Її й так було ледь чути.

– Горіне! Зайди до мене..
– Йду, – дворф тяжко підвівся з крісла.

Марія лежала у ліжку, щільно загорнувшись в ковдру. Обличчя було блідим, очі – запалі та червоні.

– Що таке, мала? – схилившись над дівчинкою, Горін взяв рушник із тумбочки, обережно витер піт з її лоба. – Води тобі принести? Ще чогось?
– Ні… Допоможи мені підвестися і дійти до Мозку. В мене є одна ідея…
– Та ти ж ледь на ногах тримаєшся! – здивувався дворф.
– Горіне, – Марія через силу підвелась на ліктях, – допоможи мені встати з бісового ліжка і дійти до бісової вітальні. Якийсь сенс просто лежати? Щоб так і сконати тут? Я маю щось робити.
– Та добре, добре, не починай… Йди сюди, – він обережно підняв її на руки. – Дожився… Я, звісно, не проти поносити жінку на руках – але ж не людську п’ятнадцятирічну дівчинку.
– Ти - не ти, якщо не побурчиш, – всміхнулась Марія. – Ходімо вже.

* * *

– Мозку… кх-кх… слухай уважно, – так-сяк вмостившись у кріслі, Марія підсунула до себе клавіатуру. – Треба ретельно проаналізувати наші аури. Всіх чотирьох. Порівняти зі зразками тижневої давнини. Виділити будь-які відхилення – і почати розрахунок плетіння, яке їх прибере. Розгортай середовище розробки.
– Слухаюсь, маленька хазяйко, – обережно відповів артефакт, – але мушу попередити, що я відчуваю… різке погіршення фізичного стану. Мої можливості обмежені.
– Навіть ця штука захворіла, – пробурчав Горін, що стояв неподалік.
– Мозок, зберись, – дівчинка мляво клацала пальцями по клавіатурі, промахуючись повз клавіші, але вперто продовжуючи вводити дані. – Відключи все зайве. Датчики. Системи будинку. Відключи усе! Всі сили – на вирішення цієї задачі.

* * *

– Давай, Лен. Ти зможеш.

Ленмаріель обережно підвівся, присів на краєчку ліжка. Його накачали всіма підходящими зіллями, які лиш змогли знайти в лабораторії Лорі – протизастудними, відновлювальними, для регенерації… В тому стані, до якого його довела хвороба, ельф уже не міг чаклувати – а саме це зараз було потрібно.

Марія стояла навпроти. Горін підтримував її – сама вона триматись на ногах не могла.